*MESOGAIA*
Imperium Internum
(РОССИЯ - УКРАИНА - БОЛГАРИЯ)


Петро Дрогомирецький,

(кандидат філологічних наук,
доцент Прикарпатського національного
університету імені В.Стефаника.
м.Івано-Франківськ)

ЗДЕТОНОВАНІ ПСЕВДОРЕФОРМИ:
Невтішні думки про Болонський процес

Започаткована в Болоньї європейська освітня конвенція постала головно, щоб заповістися на адекватну конкуренцію і ймовірне випередження потужної американської освітньої галузі й науки, що ґрунтується як на власних інтелектуальних силах, так і на „імпортних", та, завбачливо відгукуючись на серйозні виклики азійського, загалом світового, потенціалу.

Тепер і ми в Європі. Після 19 травня приміряємо до себе мантію болонську. Скоріше за все на виріст. До нас її вже одягло все європейське освітнє співтовариство. Росія також важко-важко, але поквапилась, обігнавши нас.

Найширші освітньо-громадські кола затято дискутують як самий процес входження України до Болонського співтовариства, так і можливі його похідні - позитиви (поки що всі амбітно стверджують лише плюсові результати). Неприємних зауваг щодо його адаптації в Україні щось і не чути: або нарешті справді віднайдено чи не панацею від бід вищої школи, або ми ще не спромоглися на всебічний глибокий аналіз. Подекуди негучно відлунює його цілковите заперечення. Тож не будемо зупинятись на відомих уже достоїнствах Болонської угоди в царині вищої освіти, як і годі ще виразно артикулювати про можливі „нестикування" у практичному застосуванні іншого досвіду в українських вузах.

Пощастить нам чи ні в інтегральних процесах інтелектуальних перегонів залежатиме від амплітуди мислення, щирості наших переконань запровадити у вищій школі євростандарти та твердої волі до їхнього повного завершення. Інакше все потоне в живильному росолі формалізму, бюрократичній лжедіяльності і, як завжди, тривіальних кульгавих напівреформах.

Зосереджуючись в основному на технологічній атрибутиці перебудови вищої школи, автори дискусії, попри все, думаємо, опустили найсуттєвіше: вища школа не є чимось виокремленим, автономним у просторі і часі Системи освіти. Вона є, певне, лише завершальним, вищим ступенем освітньої Системи. Зрозуміло, розглядати її слід комплексно: від основ (загальноосвітньої школи) до вузівського навчання і аж до „чистої" науки включно.

Нинішній пострадянський стан занепаду нашої освіти (корупція, хабарництво, низький рівень знань тощо) - наслідок не тільки суспільно-політичних хитань, а й результат ще ніяк не реорганізованої - тоталітарної, примусової за сутністю, - хоч дещо підлатаної новими ліберальними віяннями в царині середньої освіти. Не маючи дотепер концепції загальноосвітньої школи, ми не зможемо з вищою освітою ні природно вжитися, ні пристосуватися до вимог Болонського „кодексу", ні органічно впливати на його розмаїті вияви.

Що стосується європейських мірок освіти - хіба ставати на котурни, створюючи нашу візію подібності. Болонському процесові в європейських країнах передували (де 30, а де і 40 років тому) фундаментальні реформи школи, примножуючи їх удосконалення, що уможливили розв'язання двоєдиного завдання - з шкільної лавки готують національну інтелектуальну еліту, свідому свого вибору та покликання, самодисципліновану, здатну до щоденної важкої праці у стінах вузу і самоосвіти протягом життя. Не полишена лише на ім'я Боже також позауніверситетська молодь. Словом, найперше зуміли створити привабливу національну школу з комфортною духовною атмосферою для дітей. За всіх розмаїтостей, відмінностей, особливостей національних шкіл у засадничих своїх принципах вони мали спільність високого виміру виховання та поцінування особистості, її знань та умінь. А відтак на ґрунті зреформованих шкіл закономірно визрів (дивно, що із значним запізненням) Болонський процес - об'єднання вищої школи, що ґрунтується на цінностях європейської науки і культури, узгоджуючи спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищих учбових закладів.

Ми, зрештою, навіть не приступали до реформування школи (бо 12-бальні оцінки і невмотивоване подовження терміну навчання - 12 років, ба, й тестування, - то ще зовсім не реформа, „косметика"), вже не мовлячи про побудову істинно національної школи, стали, радше сказати, пристали до європейського гурту організації вищої освіти. Втішились: входитимемо до єдиного європейського освітнього та наукового простору аж до 2010 року. Насправді втіхи мало. Той контингент студентів, що мають університети, далеко не претендує на інтелектуальний зразок, готовий до обмеження власного егоїзму, самовдосконалення, самодисципліни. Гімназисти, ліцеїсти, кращі випускники загальноосвітніх шкіл з їхньою навчальною підготовкою, самодисципліною на загальному тлі - крапля в морі. Різниця між європейськими вимогами та нашими реаліями вищої школи дошкульно ще дадуться взнаки.

Формально вважаючи себе членом Європейської освітньої спільноти, реформа вищої школи із тих причин ковзатиме по поверхні, не сприяючи відродженню вищої освіти України, а також її конкурентноспроможності на європейському освітньому просторі, а відтак і на ринку праці. Хоч як би ми завзято не змінювали шкалу поцінування знань (в кількості балів), ступенювання спеціальностей (бакалавр, магістр), вселяли у вузах кредитно - модульну систему навчання і навіть значне підвищення заробітної платні - це ще не призведе до фундаментальної структурної перебудови чи відчутних зрушень в освітній системі, науці.

Для трансформації болонських ініціатив у нашу вищу школу потрібно, як гадаємо, два визначальні чинники: обдарованого (тестування його аж так не виявить) студента, що не випадково, ѕ а усвідомлено - обрав саме таку спеціальність, а цю невипадковість, як і вияв обдарування, має забезпечити зреформована школа (в який спосіб, яким чином - то окрема тема) і високоінтелектуального, незалежного від вузівських керівних чиновницьких примх, з безперечним талантом дослідника, достойною оплатою праці, викладача. Не прив'язаного пожиттєво до того „мінімуму трудоднів", що його так-сяк годує, - непосильного (для доцента - майже тисячогодинного) річного предметного навантаження. За такого „розкладу", як сьогодні, марно сподіватись як на неудавані реформування, так і відчутний університетський науковий здвиг.

Нестійка рівновага безреформної шкільної бази, що живить вузи, конгломерат мімікрійних радянських традицій і правил професорсько-викладацького середовища здетонує псевдореформи у вищій школі. Ще одна двоякість - дволикість додасться до тих багатьох, що маємо у наших суспільно-державному бутті і моралі.

Проте. Наше прагнення - аж жили рвуться - вступити до Європейського Союзу (ЄС) не залишає нам шансів обминути „Болонью", бо самоочевидно - Болонській співдружності альтернативи немає. В останню мить в Бергені (Норвегія) ѕ

19 травня ѕ ми вскочили „на ходу" до болонського „експресу", що мчить нас до європейської освіти і науки. А це зобов'язує до дуже вдумливого, розважливого аналізу і швидкої надточної комплексної дії в інноваційних процесах освітньої та наукової сфер. Повсякчасно пам'ятаючи про недопустимість ушкодити генетично нерозривних і за всяких умов незнищенних внутрішніх та зовнішніх зв'язків школи, вузу та науки. Перебудовуючи та модернізуючи їх.


A HAIL TO THE GODS OF CREATION !
A HAIL TO THE KING OF THE WORLD !
A HAIL TO THE METAL INVASION !
A HEAVENLY KINGDOM ON EARTH !