Естонська Дивізія SS – бойовий шлях

Все більше у ворожих Естонії ЗМІ поширюються наклепи на естонських ветеранів Waffen SS. Їх називають “воєнними злочинцями” і звинувачують ледве не у всіх смертних гріхах. Хоча головним завданням військ СС була чесна битва з противником на полі бою, а для добровольчих дивізій, зокрема естонської, ця боротьба мала особливий зміст – вони бились за свободу своєї Батьківщини від більшовицького поневолення. Це й є та єдина правда яку треба донести суспільству, що вимагає патріотичного, насправді національного погляду на історію. Тим більше дане питання є надзвичайно актуальним і для України.

Перші естонські добровольці з’явились у складі військ СС (Waffen SS) у 1941 році. Це були 33 естонця, що захищали від більшовиків братню Фінляндію у Зимовій війні і виступили добровольцями у склад фінського добровольчого батальйону СС. На початку війни естонський національний рух та антибільшовицькі настрої досягли свого піку. Народ прагнув створення національних збройних сил для боротьби з відвічним ворогом. Вже 29 серпня 1941 року було створено перший естонський охоронний батальйон, що стане пізніше однією з найвідоміших естонських частин у Другій світовій війні. Все більше молодих естонців добровільно вступали у новоутворені армійські та поліцейські батальйони, що дозволило у листопаді 1942 року організувати Естонський легіон у складі військ СС. Після закінчення навчання один з батальйонів був відправлений на фронт у складі 5-ої дивізії СС “Вікінг” (SS “Wiking”). А сам легіон у травні 1943 року був переформований в естонську бригаду військ СС. Після служби у рядах групи армій “Північ” естонська бригада 20 січня 1944 року була переформована у 20-у військову гренадерську дивізію СС (“Estland” або 1-ша Естонська), хоча в цей час й залишалась на фронті. В середині лютого у район станції Михва з Польщі прибули 33-ій учбово-запасний батальйон естонської бригади та загони різних поліцейських батальйонів, які разом із новобранцями останньої мобілізації (проходила з початку січня по 15 лютого 1944р.) склали нову дивізію. Полки стали іменуватись добровольчими гренадерськими полками СС № 45 і 46 (естонські № 1 і 2). Всі допоміжні підрозділи бригади, які раніше не перевищували роти, були розгорнуті до повних штатів з отриманням номеру 20, за виключенням 33-го учбово-запасного батальйону. У лютому дивізія перейшла у I армійський корпус, що оперував у районі Опочки. Вночі на 21 лютого частини дивізії, включно з запасним батальйоном, були введені на передню ділянку фронту, де повели успішні бої з більшовиками: обидва полки у районі 4-5 км на північний захід від Нарви, 33-й батальйон на північний захід від м. Васа. У березні дивізія була включена до складу III танкового корпусу СС. Цей корпус входив до оперативної групи “Нарва”. Кажучи про криваві бої під Нарвою, треба сказати, що після війни вони отримають назву “битви Європейських СС” через участь у ній багатьох іноземних національних формувань військ СС, складених, зокрема, з датських, норвезьких, валлонських та фламандських добровольців, які поруч з естонцями героїчно обороняли їх Батьківщину. 15 квітня 33-ій батальйон, що розташовувався тепер неподалеку від Талліну у містечку Клоога, був переформований у 20-ий гренадерський учбово-запасний підрозділ СС. До літа 1944 року дивізія тримала оборону в районі Нарви поповнюючи втрати поліцейськими батальйонами. На початку червня в дивізії шляхом переводу з Вермахту естонських батальйонів 658 та 659 був створений третій полк, що отримав номер 47 (естонський № 3). Таким чином, на цей час дивізія складалась з гренадерських полків 45, 46, 47, артилерійського полку, фузилерного батальйону, створеного на основі батальйону “Нарва”. Окрім різних допоміжних та тилових частин, були створені польовий запасний батальйон та учбово-запасний підрозділ з двох учбових та одного запасного батальйону. Всі перелічені підрозділи, окрім гренадерських полків, отримали номер 20. З часом до складу дивізії увійшов великорусько-естонський будівельний батальйон.

У липні частини дивізії були розташовані на ділянці Нарва – Миесу – Сійвертсі, де зупиняли наступ переважаючих сил більшовицької 2-ої Ударної армії. В результаті жорстоких боїв роти втратили біля 60 чоловік кожна. Після важких оборонних боїв при Сійвертсі дивізія відступила до укріпленого району “Тенненберг”. А 18 вересня 1944 року підрозділи дивізії залишили район Нарви. Упередивши всі спроби більшовиків оточити дивізію, естонці відбили ворожий наступ біля Вайваре і взяли напрямок на захід. У жовтні вони були виведені у резерв армії, звідки були направлені на полігон СС Нойхаммер в Сілезії (де, до речі, в 1943 році проходили підготовку добровольці української дивізії СС “Галичина”). Відновлення дивізії тривало до кінця січня 1945 року, коли всі підрозділи дивізії були зведені в одну бойову групу, введену до складу VIII армійського корпусу 17-ої армії. Ця бойова група захищала ріку Одер в районі Оппельн. 19 березня в бою на півночі від міста Нойештадт трагічно загинув дивізійний командир СС-бригаденфюрер Франц Аугсбергер. Після цього дивізія почала відступати з боями за маршрутом Хіршберг – Обер-Шрейберхау – Габлонц. У квітні естонці вступили на територію Чехословаччини. Долаючи шлях у постійних сутичках з червоними партизанами та РККА, вони досягли району Юнгбунцлау – Мельник, де склали зброю після всезагальної капітуляції.

Військовослужбовці дивізії мали звичайне обмундирування військ СС з чорними петлицями з зображенням букви “Е”, свастики або руки з мечем. На лівому рукаві передбачалося носити нашивку, що інформувала про національну приналежність. Для 20-ої дивізії СС було розроблено два варіанти таких нашивок: один являв собою щит з горизонтальними смугами кольорів естонського національного прапору: голубого, чорного та білого, на іншому смуги розташовувались по діагоналі.

Взагалі, до складу дивізії входили наступні частини та підрозділи:

45-й ваффен-гренадерський полк СС
46-й ваффен-гренадерський полк СС
47-й ваффен-гренадерський полк СС
20-й полк артилерії СС
20-й саперний батальйон СС
20-й фузилерний батальйон СС
рота зв’язку СС
рота винищувачів танків CC (пацергренадерська рота СС)
рота зенітної артилерії СС

Командирами дивізії були: бригаденфюрер СС Ф.Аугсберг (до березня 1945 року), обергруппенфюрер СС Маак.

За час бойових дій 6 солдат і офіцерів естонської дивізії стали кавалерами вищої нагороди Рейху - Рицарського хреста.