Володимир Єшкілєв
Голандська хвороба

"Голандська хвороба" -- економічний термін. Означає вона таку ситуацію, коли, завдяки сприятливій зовнішньоекономічній коньюктурі, бурхливо розвиваються орієнтовані на експорт сектора економіки, а власна промисловість втрачає динаміку і занепадає. "Голандська хвороба" може вразити також сферу виробництва ідей. Це коли більшість інтелектуалів зайнята споживанням, впровадженням й переробкою іноземних концепцій. Тоді розвиток вітчизняної думки сповільнюється, все "домозрощене" та самобутнє ставиться під сумнів, як щось дилетантське й змантачене на принагідній кухні. Неймовірно зростає вага перекладачів (одночасно - коментаторів власних перекладів), цитатників і стилістів. Знання іноземної мови перетворюється на самодостатню перевагу над оточуючим життям. Комунікація знищує творчість і все трансформується до суцільного транзиту. Спочатку він немов свіжий вітер змін, але з часом нагадуватиме вічний протяг і набридатиме. Простуджена культурка гундосить і сякається. Її майже не шкода.

Ця глобальна ситуація має в Україні свій особливий вимір. У нас стало політкоректним не помічати, що світовий ринок свіжих ідей та концепцій фатально спорожнів. Наші "претенденти в ідеологи" (не пророки і мудреці, а наразі все ті ж перекладачі з европейських говірок) впевнені, що це аж ніяк не проблема. Адже виробленого Европою та Америкою у ХХ столітті "мисленневого продукту" нам стане ще на тридцять три десятиліття коментованих розмишлізмів паньства, яке завдяки англо- та франкомовності першим дорвалося до ресурсів доктринального секонд-генду. Зрештою, вторинність не заважає бути кумиром офісних працівників. Там, де пролетарій минулого будував барикаду, а повстанець гострив багнета, гурт секретарок і референтів з офісів столичних фондів тепер споруджує пам'ятник черговим володарям українських думок, що вдало переклали з польскої тамтешню версію французького мудролюбія першої половини вісімдесятих років минулого століття. Пам'ятник, щоправда, споруджується з пластилину, тому досвідчених партизанів жаба не душить. Натомість вона душить-душить-душить легіони невдах з того ж таки перекладацького поріддя. І перекладів від того більшає, немов крілів на передовій фермі.

Поступово звикання до імпорту ідей набуло сталого виміру і твердої, як дубові корені, векторності. Посиленої різноманітним інструментарієм для суперечок з невдоволеними й незалученими. Будь яка критика запозиченого інтелектуального продукту наштовхується на неминучу демонстрацію опонентами регулярних овочів української духовності, вирощених місцевими "мічуринцями слова" на жовтуватих сторінках письменницької газети чи то на "культурній сторінці" якої-небудь львівської рептильки. Мовляв, оце ви хочете протиставити західним концепціям? Ми ховаємо очі й мимримо: "Ну зрозуміло, але ж..." Нас не слухають (абкакалісь, тіпа, пацани, так абтєкайтє) і редагують чергову хрестоматію "від Барта до Рорті". Для нового покоління аспірантів, що вже якось мусять на одній сторінці свого дисертабельного опусу розмістити дві цитати "з Франка" і одну "з Фуко" так, щоби не посварилися -- не дай Боже! -- Іван Якович з Поль-Мішелем Жановичем. Й так вправно мусять вони цей "концепційний синтез" зробити, аби квітнула на сторінках нашої гуманітаристики довірлива єдність европейського мислення, розпростореного від берегів Біскайських до Лопані й Сіверського Дінця.

На зміну вже дещо підтоптаної "генерації офісних працівників" неминуче приходить "маладая порасль" проектних поколінь, що тишком-нишком виросла у болотяних низинах епохи "пізьнього кучмізму". В цих вже менше захоплення від перекладацьких вправ (як, зрештою, менше захоплення будь чим) й прагматичний погляд на проблему крізь моніторчик смартфона. Вони не поважають - й небезпідставно -- вітчизняних гуманітарієв. Вони чекають порад у бізнесі й пропозицій від туроператорів. Вони готові до найекзотичніших синтезів "свого" з "чужим" - по пріколу. Одночасно, вони - законослухняні. І, якщо їм накажуть вважати усе перекладене "своїм", вони будуть це робити "па умалчанію". Дітям хворої на "голандську хворобу" економіки імпортні доктрини життя переважно здаватимуться органікою. Якщо, зрозуміло, перекладачі вчасно перекодують ці доктрини мовою коміксів та інструктивних листів. Щодо останнього маємо сумніви. Адже для створення коміксу треба принаймні вміти малювати...