Володимир Єшкілєв
Без вологості

Святкуючи десять років тому своє сторіччя, Ернст Юнгер попередив: "Настали важкі часи для творчості, для поезії. Тому творці і поети повинні зануритися у сплячку в очікуванні нових часів". Я, напевне, ніколи не зможу забути цієї поради. Мені ніколи не вдавалося її виконання. Щось заважало, повертало свідомість до марнотних зловживань бадьорістю. Тепер я знайшов корінь цього неспокою. Це не фройдівські фобії і не цатоґвани Вілсона, це -- волога, розчинена у місцевому повітрі.

Я раптом усвідомив це в Єгипті, де суха (неймовірно суха) пустеля дарує можливість справжнього очікування. Там сірі крейдяні пагорби нагадують про міста безсмертних з латиноамериканських романів. Там вмирає кумедна статистика життєвих поневірянь, така актуальна й напружена серед наших пейзажів. Там припинено наступ життєвих форм - рослин, комах, власників мобільних телефонів. Там майже неможливо бути невдахою. Пустеля закреслює усі нижчі типи та види порівнянь й тим припиняє тарганячі перегони заздрісників. Життя без вологості є особливим стриманим видом життя. Воно досягає повноти у житіях пустельних отців, легендарних монахів-коптів. Я доторкнувся до цієї повноти, відвідуючи монастир святого Антонія.

Монастир виростає з пустелі як її органічне продовження. Він зроблений з єгипетського ашлару - надзвичайно твердого крейдяника, жовтого зранку і золотавого у сутінках. Цей пустельний камінь був би недоречним серед нашої жирної рослинності, але там він здається справжньою глиною Творця. Чи не з ашлару виповзла колись у Божий світ адамічна істота?

Всі дахи того монастиря заокруглені у бані. Цих бань багато, вони туляться одна до одної, наче вівці. Більшість з них - досконалі півкулі. Але деякі не ремонтувалися з вісімнадцятого століття і нагадують соймик плюгавих коржів. З цього соймику вистромлюються класичні дзвіниці церкви Св.Антонія і Св.Павла і древня кутаста вежа, в якій зачинялися для поста і молитви незлічимі покоління відлюдників-анахоретів.

Тут - зупинка доль і пошуків. Тут прожила сорок років предивна людина, відома нам як один з перших християнських монахів. Його історія є історією подолання часу. Цим він чимось споріднений із пірамідами. Він хотів тихо згаснути тілом в пустелі для відродження духу в Небесному Єрусалімі, але замість цього запалив багаття іночеського руху, увійшов до переліків і суспільної пам*яті. А коли він вже став засновником практики з тисячолітньою перспективою, Бог вказав йому на вищий приклад й тим вберіг від спокуси вважати себе першим. Він спрямував Антонія на інший бік величезної гори, відлоги котрої збігають до Червоного моря і той зустрів там святого Павла, котрий сімдесять років жив пустельником в ім*я Боже, харчувався фініками і приручив двох левів, що потім кігтями з незвірячою впертістю викопали йому могилу.

Тут життєпис святих зупиняється в прикладах, але ми можемо уявити собі, що і святому Павлові свого часу було попущено бачити відлюдника зі столітнім стажем, який - припустимо -- в інші часи бачив свого попередника, що міг прожити у пустелі сто двадцять років. Тут уява робить зупинку, але в цій історії мені знову ввижаються занесені пісками міста тих безсмертних, що вік за віком перечікують погані часи і вдивляються у східний обрій: чи не повстали, нарешті, велетні висот Едомських?

...З печери святого Антонія, з висоти шістсот метрів, пустеля виглядає як найдивніше Боже диво. Вона переконливіша за всі ландшафти. З неї може вибігти що завгодно і це не здивує мандрівника. Натомість, все, що виходить з лісів, викликає підозри та здивування і я не можу знайти пояснення цьому феноменові. Певно тут також присутня вологість. Якщо не в якості організатора злочину, то вже певно в ролі підбурювача. Коли я дивився в пустельний обрій, мені здавалося, що бачу далеку стрічку Нілу. Потім мені сказали, що це неможливо, "батько річок" надто далекий від монастирської гори. Вода, натомість, виходить там на поверхню прямо зі скелі. Геологи не приховують розгубленості - в цих крейдяних і гранітних надимах за всіма законами природи не має бути води. Але вона є, і коли до монастиря прибувають паломники, вода тече інтенсивніше. Тому мудрі копти знали про наш приїзд до монастиря - струм води посилився. На смак вона крейдяна, смачна і взимку тепла. Й це є одинока волога, котрій дозволено мешкати в оселі очікування.