Володимир Єшкілєв
Моральна держава

Історія знає багато прикладів ідеологічної впертості державних мужів. Давні легенди розповідають про міністра Шан Яна, який задовго до Маркса і Енгельса збудував в окремо узятому царстві Чжоу казармовий соціалізм, змусивши не тільки мільони підданих, але й самого імператора з ранку до вечора працювати і виконувати корисні ритуали. Ідеологічна впертість рухала політикою Ехнатона і Кромвеля, Діоклетіана і Петра Першого, Савонароли і Мао. Ці небезталанні правителі спочатку малювали в своїй уяві образ ідеального державного устрою, а потім залізною правицею вбивали живу плоть суспільних інституцій у вимріяний шаблон. Все "зайве" прирікалося до неіснування. Відрубані голови і відрізані бороди, скалічені долі й ненароджені діти все ще чекають засідань Страшного суду у потойбічних коморах з речовими доказами.

Десь на узбіччі історичних спроб покращити недосконале людство завше знаходимо зажуреного вуйка, що недовірливо хита головою: нічого, мовляв, хлопці у вас з того не вийде. Є спокуса зіграти цю ролю. Принаймні у п*єсі "для малої зали". Адже, здається, нам довелося стати свідками побудови чергової "вавілонської вежки". Тепер вже української. Ріднесенької, хоча й малесенької. Комусь забажалося увійти до історичних переліків. Збудувати посеред слов*янського світу "моральну державу". Таку, де не будуть красти, або ж крастимуть ну зовсім трошки. Бажаннячко не із захмарних. Перевертати світ і будувати Тисячолітній рейх світлого майбутнього не збираються. Й на тому спасібачкі - голів не різатимуть. Збираються лише здивувати Європу. Опочки, як казали у відомому анекдоті...

Можна було б просто постьобатися з цього всього. Але нехай це робить пані Коробова - в неї краще виходить. І стиль відповідний. Мені ж либонь хочеться задати декілька запитань. Риторичних. Скажімо таке: як сконструювати моральне суспільство в епоху тотальної деконструкції цінностей, зокрема етичних? І до якої такої "моралі" прямувати, якщо переважаюча частина сучасної нормативної і суспільно визнаної етики існує і пізнається лише у вигляді фрагментарних залишків різних традицій - від Арістотеля з його "Нікомаховою етикою" до Ніцше з його аморальною надлюдиною і мертвим Богом? А десь за цими неозорими теріконами "морального" й "вельми морального" підстрибують неоязичники з невмирущими "родинними цінностями", правозахисники з деклараціями і конвенціями, радикальні євразійці з "особливим шляхом некаяття і позакаяття" і Жиріновський з кузькіною мамцею. Тут би навіть старенький Кант засумував, що вже казати про заблуканого станіславського есеїста...

Виникає сумнів: чи можна змусити вольовим зусиллям "зверху" усе суспільство поміняти споконвічну моральну парадигму? Ту, в котрій чітко простежується намагання просто відкупитися від влади, як від постійного неминучого зла. Дати хабаря і забути про це. Як перейти на європейські рейкі, де влада і суспільство вирішують проблеми на паритетних договірних засадах? Адже наша держава все ще не є вповні державою, а лише "державовидною корпорацією". Де лише поміняли директорат і патронажні служби. Де навіть найпростіші паростки громадянської самодіяльності, на кшталт "Пори", випадають зо всіх конвенцій і трансляцій. Де опозиція при голосуванні бюджету обраховується кількістю "0" й, скорше за все, не отримає керівництва у парламентському комітеті з питань свободи слова.

Чомусь кожна влада в нашій країні веде себе так, ніби вона прийшла назавжди. Ніби вона одна знає якийсь секрет вічного панування. Щось вичитали в Арістотеля? У Ніцше? Сумнівно. Самовпевненість виникає від недалекоглядності. А час все змінює. Люди старіють, ідеології вкриває пліснява розчарувань і модних настроїв, родинні цінності непомітно підточують моральні імперативи, вдячні маси раптом стають невдячними, а бабло перемагає зло на могилі добра. І згадується старий анекдот.

Зібрав Лев звірів і каже: "Прийшла нова влада, себто я. Тепер, друзі, в нашому лісі настане порядок і спокій. Нічого не бійтеся, все буде за законом". Заєць питає: "І шо, нам Зайцям тепер можна буде бігати через Вовчу галявину?" "Так, -- каже Лев, -- можна". "Й через Ведмежу галявину теж?" "Без проблем!" "А через ту, де живе Дракон?" "Й через ту буде можна бігати, бо тепер, друзі мої, за кожного замордованого Зайця ми того бєзпрєдєльщіка-вогнедиха будемо піддавати нещадній моральній критиці!"