Володимир Єшкілєв
Книга плям

(...)Тим то й цікаві перехідні епохи, що звільнена енергія народних мас вибудовує "ланцюги руйнування". Невидимі доріжки з невидимих доміно. Захитане політичне поле захитує сусідні заповідники неляканих динозаврів. Коментарі не встигають за подіями, невиспані журналісти намагаються відшукати пацавату правду серед слів і вигуків невиспаних діячів. "Я подаю у відставку!" Народ кліпає очима і підсвідомо знає, що ніхто нікуди не "подає". З підводних човнів, як відомо, звалюють через торпедні апарати. А це стрьомно.

Але ж суть не в цьому. Принциповим є те, що сам репортаж випереджає подію, перекодовує її зміст і стає пародією. 99% поточної "суспільної літератури" -- це репортажі та коментарі до репортажів. Навіть незначний, локальний, тимчасовий занепад репортажності зрушує з місця цілі тектонічні платформи масової свідомості. Звільнює мільони людей від тупого зацікавлення якоюсь фігнею. Якимись там "плівками майора". "Може існують майори без плівок?" -- раптом прозріває жертва інформаційного поля. Чотирнадцять років тому декого таким робом вилікували від нав*язливих пошуків тих, хто з*їв народну ковбасу.

Сюжети, що вибудовувалися роками, на яких базувалися різноманітні вимірювачі добра і зла, втрачають свою мету. Політичні персонажі з графічних карикатур перетворюються на розмиті плями. Солдати кримінальних імперій вибачаються перед народом з посмішками поетів, взірцеві моралісти переписують на дружин свій сумнівний бізнес, дебіли заповнюють своїми розмишлізмами інтелектуальні шоу, дресировані революціонери стають сумлінними чиновниками, сексоти приєднюються й вимагають люстрацій. А митці починають сперечатися про музеї. Але ж, перш, ніж втнути новий провінційний "ермітаж", треба втнути мистецтво. Тобто, щось відмінне від сміття.

А сміття більшає. Перед тим як померти, чергова порція "суспільної літератури" вибухає різноманітними помийними формами. "Треш" пре звідусюди як соціальна творчість зворохобленого народу. Всі починають писати "саги про подолання корупції", забуваючи, що не корупція є явищем нашого життя, а навпаки: наше життя є локальним проявом всесвітньої корупції. Красти значить жити. Все живе колись було вкрадене у смерті передвічними злодіями. Космічний аспект кожного злочину сяє невимовною благодаттю. Й ті, хто хоче відібрати у людей право красти й брати хабарі, посягають на віковічні засади нашої буттєвості. Вони хочуть каструвати наш світ, припинити традицію і вчергове відправити Дніпром наших богів. Не вдастся. Принаймні на цих рівнинах реформатори завше погано закінчували. Або ж не закінчували зовсім.

(...)Серед усього цього пишеться книга. Книга плям. Текст із неусвідомленим стилем, а тому низької художньої вартості. Текст, який відділяється від свідомості автора, як слина від слинної залози. Це порівняння здерто з есею Синявського (?), але "Книзі плям" пасує вкрадене, вона корупційна. У цій книзі оповідальність долається відсутністю переробки. Плями залишаються плямами. Без вибачень. Всі наші плями - корпоративні. Щодо кожної існують угоди про розміри та колір. Ці угоди є важливішими від законів. Людей на вулицях опитують: "Чи вірите ви, що чиновники не будуть красти?" "Не віримо", -- відповідають студенти, пенсіонери, таксісти і ветерани посполитих рушень. І цією відповіддю також долають оповідальність і виправдовують вічність Плям (з великої літери, зрозуміло). Жодна пральна машина, змантачена з хитрих юридичних норм, не дасть собі ради з цими Плямами. Вони живі і живуть своїм прихованим життям назустріч виповненню часів. Вони не породжують нових гріхів, масових знищень і революцій. Вони - ніби озера спокою. Вони поглинули в собі безглузді мрії багатьох поколінь. Вони готові до поглинення всього. Навіть своєї Книги. Нащо їм свідки?