*MESOGAIA-SARMATIA*
Imperium Internum
(РОССИЯ - УКРАИНА - БОЛГАРИЯ - ГЕРМАНИЯ)

ДА ГРЯДЕТ ХЕЛЬГИ АВАТАРА !            A HAIL TO THE FORTHCOMING HELGI AVATAR OF LAST TRUMPETS !            VIVA LA REVOLUTION NATIONAL POPULAR !            DIE NEUE PARTEI DAS GEISTES !              РИМ И СКИФЫ, ТРЕПЕЩИТЕ !    НАСТУПИЛО ВРЕМЯ САРМАТ !       МЫ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ !

Олег Гуцуляк
Гільгамеш як "архітектор буття"

П'ятим історичним правителем першої династії шумерського міста Унуг (аккадський Урук, біблійний Єрех) був герой месопотамських епічних билин Гільгамеш, що жив у кін. ХХУІІ - поч. ХУІ ст. до н.е. Він вважався сином царя - "демона" Лугальбанди та внуком бога сонця Уту (аккадський Шамаш). Тобто належав до т.зв. "сонячної династії". На думку дослідників, така "генеалогія" свідчить про те, що батьки героя - це цар і жриця головного храму - представляли у тодішньом релігійно-міфологічному світобаченні шумерів священний шлюб (ієрогамію) бога сонця Уту - тільця та богині Нінсун (1, с. 313). Як визначає М. Чмихов, "... народжуване внаслідок священного шлюбу дитя символізувало вже новий світ. А тому було запорукою кінця цього світу... Божества одружуються тільки на зламі епох ... священний шлюб - це символ утвердження прогресу через черговий глобальний катаклізм" (2, с. 89).

ГільгамешДо нашого часу збереглося декілька шумерських клинопсних табличок із записами переказів про подвиги Гільгамеша. Вони були популярні не тільки у самих "чорноголових" (самоназва шумерів), мову яких пов'язують із сіно-тібетською або тюркською мовними сім'ями, але й у всьому Близькому Сході - їх перекладали на хеттську (індоєвропейська мова Анатолії), хурритську ("протокурдська". що належала до картвельської мовної сім'ї поряд з мовою урарту). Саме хуррити - носії старосільської археологічної культури - занесли розповіді про Гільгамеша та його побратима Енкіду на терени теперішньої України, сліди про що відбилися у вигляді зображень на археологічних артефактах носіїв цієї культури (3, с. 52 - 66). Саме у Нижньому Подніпров'ї хуррити вплинули на виокремлення праарійської спільноти (катакомбної культури) із протоарійської (праіндоєєвропейської) давньоямної культури. На теренах північної Месопотамії та Сирії цей симбіоз протоаріїв та хурритів утворив могутню державу Мітанні.

Також "епос про Гільгамеша" сильно вплинув на перекази про Геракла ... Александра Македонського ... Вкажемо на подорож до джерела живої води через гори Масіс ..., ходіння через морок, відвідування чарівного саду біля моря, вознесіння на орлі ... Звідси йдуть перекази про острови блаженних, що обійшли увесь світ" (4, с. 147). Власне у спадкоємців шумерської культури та території - у семітомовних мешканців Ассирії та Вавілону зберігся найповніше міф про те, як Гільгамеш пройшов підземним шляхом бога сонця під горою Машу ("Подвійна"), відвідав чудовий кам'яний сад, гостював у його володарки, потрапив через води смерті на острів Блаженства, де під опікою бога сонця мешкає сім'я єдиної безсмертної людини Ут-На-піштіма, проотипа біблійного праведника Ноя (5. с. 48). Завдяки вмовлянням дружини останнього, Гільгамеш отримує знання про історію всесвітнього потопу і про те, як здобути із глибин вод рослину, назва якої "Старий чоловік стає молодим, як молодик" (6, с. 71). Але, повертаюись до рідного міста, під час купання у "ставку холодної води", Гільгамеш втрачає подарунок: рослинку з'їдає змія - "дракон землі" і одразу скидає із себе стару шкіру.

На думку польської дослідниці Ю. Заблоцької, під "квіткою вічної молодості" слід розуміти перлину, бо в цьому регіоні Перської затоки саме поєднання перлини та змії символізувало здоров'я і щастя (7, с.88). Як підмітив німецький культурфілософ О. Шпенглер, в уявленні семітського Сходу "промениста перлина, висвітлююча таємний дім тіла, є Дух, що увійшов у людину, що розуміється як субстанція, у мандеїв такою ж мірою, як і у "Діяннях апостола Фоми" (8, с. 41).

З ІІ тис. до н.е. ім'я Гільгамеша у джерелах месопотамських культур вже згадується у переліку богів, а сам він вважається суддею у потойбічному світі (як Осіріс - у єгиптян), посередником між світом живих і мертвих (як Гермес - у греків). Вважаємо, що дану функцію він набув через дотичність до дерева - посередника (мотив "світового дерева") хулуппу (тополя-туранга), коріння якого розмивала річка Євфрат, у дуплі якого замешкала чарівниця кі-сікіл-Ліл-ла (тобто біблійна Ліліт - "принцип неконтрольованої родючості", у слов'янських Бібліях перекладена як "Унокетавр"), гніздо на якому звив левоголовий орел Анзуд, біля коріння якого живе "змія, що не знає закляття". Всі вони заволоділи деревом всупереч волі його власниці - богині Інанни (аккадська Іштар). Гільгамеш рятує дерево, з нього виробляють трон для богині та магічні предмети - "пукку і мукку" (литаври та палички), які Інанна дарує Гільгамешеві. Вони. тим самим, символізують його владу над будівельними загонами громадян Уруку, які працювали у такт із ударами литавр (барабану). Але на прохання "дів Уруку", яких перестали відвідувати їх чоловіки - "трудармійці", палички і литаври провалюються у потойбіччя, символізуючи цим марноту зусиль людини у самостійній боротьбі з диктатом хаосу. Аналогічна міфологема існувала і у греків: Амфіон з братом Зетом споруджували семибрамні Фіви і гра Амфіона на семиструнній лірі виявилася настільки магічно захоплюючою, що приводила у рух навіть камені, що самі вкладалися під музику на відповідні місця.

Повернувшись після втрати "квітки вічної молодості" у рідне місто, Гільгамеш знаходить розраду у замилуванні зведеними (починаючи з часу сімох древніх мудреців) цегляними мурами міста, тобто, на наш погляд, здійснює ототожнення перлин із цеглою: як перлини нанизуються на шнур - 2змію" і тим самим створюють амулет для захисту від хвороб та вроків. так і цегла у кладці одна до одної створює охоронний мур. Цегляні мури постають перед ним як "ознаки примирення стабільності і розкомплексованості" (9, с. 3), бо хоча "стіни відірвали людину від світу, але дали їй можливість по-новому поглянути на цей світ. У місті людина була пригнічена монотонністю створеного нею мурашника, але у місті ж розкрилося внутрішнє багатство її духа. Сократ і апостол Павло, Шекспір та Достоєвський - діти міста" (10, с. 63 - 64). Сам "герой Гільгамеш ... Відбудував міста, знищені потопом, Спокій дарував незчисленним людям" (11, с. 98 - 99). Не даремно один з титулів шумерського правителя "енсі" перекладається як "володар, закладаючий наріжний камінь".

ГільгамешЗгідно із фіксованою історичною традицією, Гільгамеш обніс однією стіною обидві складові частини міста Урук - общини Кулаб, де він був жерцем, і Еанну ("Дім Неба"), де розташовувалися зерносховища, а будівництво міста завершив його син Ур-Нун-галь. Цей об'єднаний Урук став, проте, під покровительство не богині Інанни - Іштар, а дошумерської Ішхари - Шавушки, володарки справедливого суду, атрибутом якої був скорпіон. До речі, ім'я Скорпіон мав перший цар об'єднаного Єгипту, майже сучасник Гільгамеша, царя об'єднаного Урука.

Священний шлюб Гільгамеша із жрицею, презентуючою богиню посмертного суду, стає зрозумілим у сенсі прагнень героя утекти від смерті, як аналогічно бог жару і війни Нергал "втік" від смерті. одружившись з володаркою потойбіччя Ерешкігаль. Але метою Гільгамеша було не так здобути для себе і людей безсмертя, як це подають найпізніші, семітські версії епосу, а досягнення того, щоб після смерті безсмертна душа не залежала від наступних вчинків роду чи його становища, адже, за віруваннями шумерів, тих померлих, яких не пам'ятає рід і не "годує" ритуальною їжею, чекає у потойбіччі жахлива доля, яку й описує викликана душа померлого побратима Енкіду.

Замилування мурами міста - це знаходження розради у певній сакральній точці ("теменосі") часово-просторових координат; людина своїми руками здійснила те, що завжди або принаймні дуже довго нагадуватиме нащадкам про неї, за що ті ритуально віддаватимуть шану її безсмертній душі. Саме за це відкриття (хоча Гілгамеш вчинив і те, що богам не було до вподоби), за принесення своєї частки у цивілізаційну місію, за вдосконалення етнозахисної функції культури у формі дару нащадкам (12, с. 197), напівлюдина - напівбог Гільгамеш, потрапивши у царство богині потойбіччя, не зазнає того, що випадає на долю його антагоніста - богині Інанни - Іштар. Остання прагнула постати перед своєю сестрою Ерешкігаль, царицею потойбіччя, у всій своїй величі та магії, але біля воріт її зустрів воротар Неті і, супроводжуючи через сім брам, кожен раз знімає з неї якусь деталь одягу чи прикрасу, цим позбавляючи богиню магічної сили "ме", зрештою, Інанна оголеною постає перед сестрою і гине від "погляду смерті". В один ряд з Інанною - носієм цивілізаційної місії як "самохвальби" (вавілонський гріх "створення собі імені"), хизування стає інший епічно-міфічний персонаж - германський бог - трікстер Локі. Обох чекає однакова страта - підвішення за гак. До того ж, відмінність троля Локі та богиньки Інанни - Іштар від решти цивілізаторів (людей, богів) полягає у відмінності між "бути задоволеним собою" і "бути собою" (13, с. 113).

Отже. ми більш схильні погодитися з тлумаченням міфу про Гільгамеша, поданим російським вченим А. Кажданом: "... давньошумерський міф про Гільгамеша оповідає про могутнього героя, переможця чудовиськ і спасителя богині Інанни (вірніше, він рятує атрибут богині - дерево хулуппу, - О.Г.). Тут нема й сліду песимізму, - навпаки, міф наповнений впевненістю у торжество людини над грізними силами природи, та й над самою смертю, бо магія заупокійного обряду приносить померлому блаженство у потойбіччі" (14, с. 72). Дещо дивними і безпідставними є спроби подати Гільгамеша як прямого предтечу "історичного матеріалізму" (15, с. 6).

Беручи до уваги, що могутня щумерська династія УрНамму виводила свій рід від самого Гільгамеша, не дивно, що правнук УрНамму, за якого було остаточно кодифіковано сам епос про царя Урука, Шу-Сін (2035 - 2030 рр. до н.е.) займався будовою, заняттям, яке прославляв його предок Гільгамеш, а саме зведенням "Західного муру" на Середньому Євфраті супроти наскоків кочових амореїв, які, одначе, подолали його у часи правління сина Шу-Сіна Іббі-Суена (2027 - 2003 рр. до н.е.) і цим поклали остаточний край незалежності шумерів. П'ятим нащадком засновника аморейського царства в Шумері і став Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.), якого Біблія знає як царя Амрафела (Буття, 14:22), який об'єднав усю Південну Месопотамію - Шумер під назвою Вавілонія, "Брама Божа" (шумер. Ка-Дінгір-Ра).

Історіософська суть такої події як "зведення муру" полягає у тому, що здійснюється вона у моменти кардинальні для цивілізації - у добу після надлому (за А. Тойнбі), коли й виникає "світова держава" з її міражем безсмертя. Світову державу створює панівна меншість, тобто суспільна верства, що колись мала творчу потугу, але тепер втратила її. І дійсно. у часі нової кодифікації епосу про Гільгамеша - "будівничого мурів", семітська імперія Аккаду гине під ударами кутіїв - "драконів гір" та шумерських сепаратистів на чолі з урукським енсі УрНінгіною.

Як відомо, до панівної меншості належать, крім мілітаристів та експлуататорів, ще й інші, благородніші типи - правники, адміністратори, мислителі. На нашу думку, у гільгамеші аккадці знайшли сукупний образ всіх цих типів: він і мілітарист, і адміністратор, і жрець. і філософ. Він. отже, за термінологією А. Тойнбі, - "Спаситель з мечем" (16, с. 516), а за Д.Д. Фрезером - "монарх", антагоніст первісної демократії, в якій кожен є рабом минулого, духів померлих предків (17, с. 51). Отже, Гільгамеш є одним із варіантів мономіфу про Героя з тисячма обличчями, реконструйованого Дж. Кемпбеллом (18, с. 69 - 70).

Енкіду, раб-побратим ГільгамешаТак, "монарх" Гільгамеш був земним відображенням божества, що стояло біля меж фізичного хаосу і готове було перейти до битви з ним. Але як тоді бути із ситуацією, коли "... магічна людина переживає духовні кризи і у ній народжувалося гостре відчуття недосягнення Повноти Буття? Який вона знаходила вихід до того часу, коли світові було звіщене Євангеліє? До того ж, сакральний монархізм був для Біблії одним із видів гріхопадіння, викликом, кинутим Богові, узурпацією Його влади ... Тріумф насильства і поганства у світі, видиме торжество Ассирії, Вавілону, Персії, Македонії були для пророків не просто війною Хаосу проти Бога, а плодом якогось збочення у духовному світі" (10, с. 401). "...Рання історія давньосхідних держав утворює поле поєднання між космополітичними та історичними принципами. Тут вони виступають в найбільш очевидній протипоставленості. Людина втрачає зв'язок із космологією, з попередньою гармонією макрокосму, зі вселенським ритмом, але ще не знаходить достатньої опори в історії, не обросла історичними зв'язками, не укорінилася на історичному грунті. Звідси відчуття неприкаяності, самотності, безнадійності, що породили есхатологічні видіння Іпувера та Ноферті... відчуваючих жах перших зустрічей із історією" (22, с. 113).

Відчували це не тільки представники народу Ізраїля, хоча саме йому остаточно відкрито причину цього збочення - силу гріха у новому образі (сатана), символізуючого вже не фізичний Хаос, а першопричину його бунту, який викликав загальне падіння "теперішнього віку", "еону", і зокрема - людини, яка перетворилася у хворобливу, збочену, дисгармонічну істоту. Але й до Євангелія, безумовно, і про це свідчать факти, ми спостерігаємо прагнення вступити на шлях сходження до Істини (долаючи стихію магізму і поганства) і поступового очищення і просвітлення недосконалої природи людини.

Опираючись на авторитет відомого ромунського етнолога М. Еліаде, російський дослідник Є. Рабинович оголосив Гільгамеша з литаврами (бараном, бубном) Інанни звичайним шаманом (19, с. 80), адже у шаманізмі містичне сприйняття звернене до Великої Матері, душі світу і до різноманітних нижчих духовних істот (10, с. 38).

Але, на нашу думку, весь огляд епосу про Гільгамеша приводить до висновку. що Гільгамеш - це шаман богині Інанни-Іштар, який був "покликаний" богом сонця Уту-Шамашем ліквідувати шаманізм як такий шляхом демонстрації усіх шаманських етапів і вже після їх проходження продемонструвати збанкрутіння цієї системи поглядів, саме цього прояву релігійних вірувань народу, що грунтуються іноді на пантеїстичних уявленнях, бо "є одна річ, яка так чи так залишається невідомою величиною для найобізнанішого спостерігача ... - воно справді почнеться" (20, с. 154). А древні традиції відстоюють ту позицію, що реакція на випробовування залежить від наявності чи відсутності сонячного світла ("божого благословення світові") : "зійшло чи зайшло сонце успіху".

Не може пройти повз нашу увагу у цьому контексті і подія, що синхронна у часі із "сонцеорієнтованістю" Гільгамеша. Власне у Єгипті, в епоху П'ятої династії (2750 - 2625 рр. до н.е.) царі (титул "цар" звучав як "сет-гор") починають себе називати "синами сонця" (са Ра), а столицею стало місто сонця (Геліополь) Іуну - "Місто Стовпів" у дельті Нілу (Winter E. Zur Deutung des Sonninheiligtumer der 5. Dynastie // Wiener Zeitschrift fur die Kunde des Morgenlandes. - 1957. - N.54. S.222-233). Як Гільгамеш прийняв титул "людина велика" ("лу-галь"), так і єгипетські царі цієї династії запроваджують титулування себе "фараонами" ("пер-о" - "дім великий"). Цікаво співставити відносини Гільгамеша, богині Інанни та раба-побратима Енкіду зі стосунками фараона наступної (шостої) династії Пері І, його головної дружини Амтес та вельможі Уна (21, с. 130 - 132). Також саме за фараона сонячної династії Сахурі починаються походи єгиптян у "варварський" світ - у Пунт, південну Палестину, Лівію (порівняймо з експедицією Гільгамеша за ліванським кедром).

Отже, ми відносимо Гільгамеша та фараонів Сонячної (П'ятої) династії до етапу усвідомлення людиною свого абсолютного відчудження від божественного роду Великої Матері і, звідси, знаходження розради у підпорядкуванні себе одному з богів (т.зв. "генотеїзм"), а саме - богові сонця та його соціальному відображенню - цареві.

Нове прочитання епосу про Гільгамеша, без сумніву, може стати підложжям грядучої культурної трансформації, як от прочитання Фрідріхом Ніцше образів Діоніса, Аполлона та Заратустри започаткувало могутній і досі неминаючий дискурс модернізму.

 

1. Дьяконов И.М. Люди города Ура. - М.: Наука, 1990. - 429 с.

2. Чмихов М. Глобальний катаклізм очима трипільців // ІндоЄвропа - Такі Справи. - 1996 - 1997. - № 1-2. - С. 86 - 90.

3. Шилов Ю. "Епос про Гільгамеша" з пам'яток Подніпров'я // Родовід. - 1996. - № 1 (13). - С. 62 - 66.

4. Тураев Б.А. История Древнего Востока. - Л.: ОГИЗ, Соцэкиздат, 1935. - Т. 1. - 337 с.

5. Чабб М. город в песках / Сокр. пер. с англ. - М.: Наука, 1965. - 50 с.

6. Гілгамеш /Перекл., комент. С. Кіндзерявого - Пастухіва // Вісник Академії Наук України. - 1992. - №1. - С. 31 - 76.

7. Заблоцкая Ю. История Ближнего Востока в древности (От первых поселений до персидских завоеваний) - М.: Наука, 1989. - 415 с.

8. Шпенглер О. Закат Европы: Том 2 / Пер. с нем. и примеч. С.С. Аверинцева // Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели о месте культуры в современном обществе. - М.: Политиздат, 1991. - С. 23 - 68.

9. Звіжинський А. Мулик. - Ів.-Франківськ: Худож.музей, 1994. - 4 с.

10. Мень А.В. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни: В 7-ми тт. - М.: СП "Слова", 1991. - Т. 2. - 462 с.

11. На ріках Вавілонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини / Упоряд. М.Н. Москаленко. Передм. І.М. Дьяконова. - К.: Дніпро, 1991. - С. 98 - 131.

12. Гегель Г.В. Эстетика: В 4-х тт. - М.: Искусство, 1968. - Т. 1. - 312 с.

13. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський континент (Франківський період). - К.: Основи, 1993. - 126 с.

14. Каждан А.П. Религия и атеизм в древнем мире. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 343 с.

15. Шилов Ю.О. Безсмертя // Український оглядач. - 1998. - № 9. - С. 6.

16. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії / З англ. - К.: Основи, 1998. - Т. 2. - 401 с.

17. Фрезер Д.Д. Золотая ветвь: Исследования магии и религии / 2-е изд. перев. с англ. - М.: Политиздат, 1986. - 703 с.

18. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / 2-е изд., репринт. - М.: Вост.лит.; Языки русской культуры, 1995. - 407 с.

19. Рабинович Е.Г. Сюжет "Гильгамеша" и символика инициации // Вестник древней истории. - 1975. - № 1. - С. 78 - 85.

20. Тойнбі А. Дослідження історії / з англ. // Всесвіт. - 1994. - № 11 - 12. - С. 138 - 160.

21. Снегирев Й.Л., Францов Ю.П. Древний Египет: Исторический очерк. - Л.: ОГИЗ, Госсоцэкиздат, 1938. - 300 с.

22. Топоров В.Н. О космологических источниках раннеисторических описаний // Учёные записки Тартусского университета. Труды по знаковым системам. - Тарту, 1973. - Вып.6. - С.113.

THULE - SARMATIA
The East European Metapolitical Association of New Right International

A HAIL TO THE GODS OF CREATION !
A HAIL TO THE KING OF THE WORLD !
A HAIL TO THE METAL INVASION !
A HEAVENLY KINGDOM ON EARTH !
"Freedom Call"



© Mesogaia-Sarmatia, 2005-2006
goutsoullac@rambler.ru

GROUPS.YAHOO.COM/GROUP/THULE-SARMATIA
WWW.LIVEJOURNAL.COM/COMMUNITY/MESOGAIA-SARMAT
WWW.LIVEJOURNAL.COM/COMMUNITY/UA_NAZIONALISM
Rated by MyTOP

hitua


ГРЯДЕ АВАТАРА ОСТАННІХ СУРМ !
A HAIL TO THE FORTHCOMING HELGI AVATAR OF LAST TRUMPETS !
Das Kriegsgefolge "Die Offiziere des Dharmas"
SCHWARZ FRONT
THE BROTHERHOOD OF BRIGADES OF THE EUROPEAN
RECONQUISTA