Райнольд Оберлерхер

 

Зміст консервативної революції
(З приводу статті Х. Айхберга
"Нісенітниця консервативної революції")

 

У журналі "МИ САМІ" ( "WIR SELBST" ) за 1/1996 Хеннінгом Айхбергом була опублікована стаття "Нісенітниця "Консервативної революції", де її автор цілком правильно помічає, що подібна словесна конструкція в умовах характерної сьогодні понятійної невизначеності не дає "ніякого пізнавального прибутку", але лише в черговий раз дозволяє втекти від постановки реальних питань про народи і нації. Айхберг цілком справедливо вказує на ті реабілітаційні цілі стосовно широкого літературного потоку періоду між двома світовими війнами, що вивчав Армін Молер, знову вводячи в 1950 році термін "консервативна революція". Сам же Айхберг ототожнює свою позицію з "новим націоналізмом", теза про який знову була пущена в обіг у 1993 році Штефаном Бройером у книзі "Анатомія консервативної революції" і перейнятий у гамбургскй поліцейський "Рапорт про захист конституції" за 1995 рік (стр. 54).

Ідейно-історичне визначення "консервативної революції" є, з іншого боку, не більш безглуздим, ніж всяке інше поняття якої-небудь історичної епохи. Так, у часи Карла Великого чи Оттона Великого точно так само знову воскресло поняття "Римської імперії", в епоху Ренесансу знову відродилася "античність", у період Абсолютизму щось було "абсолютним", а сумні події 1789 року були зовсім не "революцією", але тупим становим бунтом, незабаром перерослим у розгул терору і божевілля.

У Німеччині 1848 року на історичну сцену одночасно вступили як політичний соціалізм, так і політичний консерватизм. Заснований цього року в Берліні Союз охорони інтересів землевласників, чиїм рупором була "Нова пруська газета", став першою консервативною партією Німеччини, - аналогічно тому, як робочі союзи утворили першу соціальну, а союзи власників капіталів - ліберальну партію країни. Три основних політично-ідеологічних напрямки парламентарної системи - консерватизм, лібералізм і соціалізм - кристалізували в собі в історичному і системоутворюючому сенсах три основних фактори економічного виробництва: землю, капітал і працю. Звідси пішла заповідь: не бажаючий говорити про нерухомість повинен зберігати мовчання про консерватизм. Тому що консервативна реформа громади є, насамперед, земельна реформа. Таким чином, політична консервативна революція означає революцію земельного права. Отже , консервативні революції знаходять своє значення там, де мають зміст революції земельного права.

На жаль більшість наших авторів, що пишуть про, на користь і проти консервативної революції, є слухняними учнями Мефістофеля, за яким слова є саме там, де відсутній зміст: у сутності, у цих авторів відсутнє не тільки поняття консерватизму, але насамперед - самої революції.

До речі, приведемо тут визначення з монографії "Коротка абетка політичної термінології" (видання Німецької Колегії, Deutsches Kolleg, Postfach 6702, D-97017, Wurzburg): "... РЕВОЛЮЦІЯ: Такий поворот істотних взаємин у *Громаді, коли установлюються нові, більш просунуті взаємини. Протилежність поняттям *Переворот і *Скинення".

Приклади успішних і укорінених революцій можна бачити у відкритті грошей за допомогою звертання абсолютної форми вартості в звичайну, або винахід капіталу через зміну посередницької оборотної функції грошей.

У силу того, що консерватизм історично і системно ґрунтується на виробничому факторі землі й у такий спосіб обумовлює наявність одного з класів буржуазного суспільства, то свій зміст він знаходить лише при одночасній наявності двох інших, опозиційних класів, що стоять за лібералізмом і соціалізмом і зумовлюваних виробничими факторами капіталу і праці. Проте, розходження консерватизму-лібералізму-соціалізму ґрунтується не просто на виробничих факторах як таких, але винятково на факторах наступного дуального розподілу (тобто зовсім не на власній базі окремого виробничого фактора в умовах відсутності взаємодії останнього з розподільним фактором). Громада вільних землевласників, що працюють на власній землі з допомогою власних сил і власних засобів- тобто середній стан у силу обумовленості власними засобами - може бути вільно визначена як громада консервативна, ліберальна чи ж соціальна, тому що в такий средньостановій громаді відсутнє буржуазно-суспільне і парламентське протистояння між консерватизмом, лібералізмом і соціалізмом.

Таким чином, консерватизм існує лише в періоди відносного монополізування землі і нерухомості в руках консервативного класу, так що безземельні чи малоземельні класи змушені компенсувати свою малоземельность за допомогою праці на факторному ринку в обмін на один з монополізованих ними самими протилежних факторів. Консерватизм, таким чином, є характеристикою класу, що, відповідно до розподільної системи буржуазного суспільства, постійно вбирає в себе продукти ліберального і соціалістичного факторів. Консерватор, з метою збереження свого стану консерватизму, повинний постійно виступати в ролі ліберала, соціаліста і споживача (консюмериста). Отже, консерватор повинний також бути класовим борцем і організовувати союзи класової боротьби - консервативні партії і союзи землевласників, щоб у такий спосіб витримувати боротьбу із союзами лібералів, соціалістів і комуністів за розподіл.

Консервативна революція має не менший зміст, ніж ліберальна чи соціальна революція. Революції, обумовлені факторами виробничого розподілу, є змінами відносин розподілу виробничих факторів. Для розподільних факторів істотним є те, що вони розподіляються від своїх власників до не-власників. . Революції в розподільчій системі буржуазного суспільства є перетворення між від- і невідчуженістю, між мінімальною і максимальний величиною їх обох. Основною парадигмою всіх революцій у цьому общинному секторі є те, що розподільчі фактори повинні бути або цілком частково відчужувані або невідчужувані, за допомогою чого всякий класовий або звичайний співплемінник міг би в будь-який час виступати в ролі консерватора, чи ліберала, чи соціаліста.

Революції в розподільчій системі буржуазного суспільства, таким чином, є: революції отчуженості, революції невідчуженості, класові революції і народні революції у всіх чотирьох факторах, - так що будь-який буржуазний порядок містить у собі потенційно шістнадцять різновидів суспільної революції. Невідчуженість особистості з часу початку Середньовіччя в V столітті стала результатом однієї із соціалістичних народних революцій невідчуженості, зробивши неможливим абсолютний продаж робочої сили і тим самим - самопоневолення. На цій соціалістичній революції невідчуженості і ґрунтується християнський Захід.

У планованій для майбутньої Четвертої Імперії (Проект Конституції Четвертої Імперії і Коментарі опубліковані в першому номері "Імператива" за 1996 рік) Земельне право (Ст. 3,1 Імп.конст.) є консервативна народна революція невідчуженості мінімальної земельної ділянки, Право на працю (Ст. 15, 3 Імп. конст.) - соціалістична народна революція відчуженості мінімальної робочої сили, а імперські німці виявляють основу споживчої народної революції невідчуженості в умовах всенародної озброєності. На противагу цьому всесвітній вільний рух капіталу є руйнуюча народи ліберальна класова революція - капіталістична світова революція сучасності.

Переклала з німецької Оксана-Марія Головерса