Лінгвоцид української мови
(Хронологія)
1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720 р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия воньїх не бьіло».
1721 р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. - Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1784 р. - Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
1831 р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859 р. - Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862 р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местньїх уроженцев", за успіхи в русифікації України.
1881 р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 рр. - Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».
1910 р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемьіх йми целей».
1914 р. - Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси,підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).
1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ,кооперативів, масові арешти.
1933 р., 13 травня - Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. - Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів.
1934 р., 13—15 грудня - У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г.Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та ін.
1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. - Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939 р. - Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., кінець липня - серпень - Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В, Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»)
першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
1958 р., 12 листопада - Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В.Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом - патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич, О. Бердник та ін.].
1972 р., травень - Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів.
1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки»(посилення русифікації).
1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня),Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін.(усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії). 1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо не російських народів СРСР.
1983 р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1985 р.,4 вересня - У концтаборі помер поет В. Стус.
1989 р.Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину-загальнодержавну мову [російську],як офіційну в СРСР.
1990 р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР
2006 р., березень Постанова Харківської обласної ради депутатів про надання російській мові статусу "регіональної".
THULE - SARMATIA
The East European Metapolitical Association of New Right International
