і про що. Ні про що_ ... ні про що... Се і є велика (мо', справді, веДика? О! Ве - ДИКА!) суча українська нелітература. Скільки па, що "па"? Не "па", а "НЕ" - скільки непотребу наплодилося, і все це називається Т. В. О. (бляха муха) тири-тири-тралі-валі, цього ми не читалі, цього нам НЄ ЗАДОМ ВАЛІ... ФІГНЯ. Ось що таке СУЧлітПрОцєсія. ЗЛОБА. ЗАЗДРІСТЬ. НЄНАВІ/Є/СТЬ. А ГЛАВНОЄ? "Главноє, чтобі, главноє, чтобі, главноє, чтобі костюмчік СІДЄЛ"! І на КОМ? СВОєї? До чого тут "своєї"? МОЄ - ТВОЄ. Я - ТИ. ТЕБЕ - МЕНЕ. Ось головне займенникове поле цієї "гвалпроцесії". Інколи зринає - "НАШЕ"? Найближчий до істини ранній ТИЧИНА (так багато прізвищ, ІМЙОН - і так маю ПОСТАТЕЙ): Ми сини України, і наша доля за труною йти, за труною...
Кому потрібна розмова про літературу? Ка - ЖУТь. КА - Уть. Каутському?.. Знову клятий опортунізм. Змаліло ВСЕ. АГАМЕМНОНІВ повбивали. а ОРЕСТИ... А що там ОРЕСТИ? Підтирають ЗАЛ. Все-таки - ЗАД. ЕГІСТАМ. А чому? БО ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ...
Ділимо: читабу-е-льна нЕ читабу-е-льна. Що ДіЛиМ-о-о-у... гівно. Які все-таки НЄЛЮДІ Сі Больщ/н/ыЄ Нєлюдііі. АХ, какой же ти/і-/ мєщанін. Оні же сражались за ОДІНА. Одіна - ро-діна. Ро-ді-ка. РОДIКА? Одному чєловєку, которий звучить гірко, сказав якось - п'яний потому што - постарєлі душой вєтєрани. Обідився. Бо ще готов отдаваться.
Чи живе ідея високої літератури? Якщо живе, то в КЕЛІЇ. Справжній читач справжньої літератури - МОНАХ. ІОАНН мніх із ВІШНІ. Це єдина дорога наближення до Істини. Все інше - як би гарно це не називали - ВТЕЧА. Втеча - це ГАНЬБА! Будь-яка втеча - ГАНЬБА!
Менше СЛІВ. Прошу СЕБЕ - МЕНШЕ СЛІВ, ВАША ГИДКІСТЬ! БО оправдати можна ВСЕ, навіть те, що не піддається оправданню. А як же справедлівость? У світі людей справедливості НЄТУ, - ка/жуть/ наш "єдиний розум (оп'ять) наш". Як тут не розвести руками. Що не вступиш у Г... - рідноє, нашоє, доореє, ні - до-ро-ге-є. КоротіЧ - всє "гєї" - єто НАШІ - імі гордіться СТРАм-НА.
А вообче, дорогіє мої вєтєр-в-раны, задовбала єнта сучбонавентура - хохляцкая, жидовско-нємєцкая, расєйчская - а всьо она - ук-рабин-ская. Задовбала шароварная паранойя, Шевченковим кожухом прикритая. Пойду ка я. Земля рук просіт. Ми єй всьо костєй, а она РУК просить. Пойду'ка я ОРА-ті, ко-СІТІ. Пойду'ка я в подмастерья ЧОРНО-ї-ВОЛ-і. Бо тільки вона знає, як на цьому свєтє /нє/ЖИТЬ...
Груднем 2002 рокв/у/.
город Єшкілєвск (когда-то Івано-Франковск).
назад
і про що. Ні про що_ ... ні про що... Се і є велика (мо', справді, веДика? О! Ве - ДИКА!) суча українська нелітература. Скільки па, що "па"? Не "па", а "НЕ" - скільки непотребу наплодилося, і все це називається Т. В. О. (бляха муха) тири-тири-тралі-валі, цього ми не читалі, цього нам НЄ ЗАДОМ ВАЛІ... ФІГНЯ. Ось що таке СУЧлітПрОцєсія. ЗЛОБА. ЗАЗДРІСТЬ. НЄНАВІ/Є/СТЬ. А ГЛАВНОЄ? "Главноє, чтобі, главноє, чтобі, главноє, чтобі костюмчік СІДЄЛ"! І на КОМ? СВОєї? До чого тут "своєї"? МОЄ - ТВОЄ. Я - ТИ. ТЕБЕ - МЕНЕ. Ось головне займенникове поле цієї "гвалпроцесії". Інколи зринає - "НАШЕ"? Найближчий до істини ранній ТИЧИНА (так багато прізвищ, ІМЙОН - і так маю ПОСТАТЕЙ): Ми сини України, і наша доля за труною йти, за труною...
