Заповіт любови
(Антон Морговоький. Нелюбов: роман // Кур'єр Кривбасу. - Вересень 2002.-- № 154. - С. 87 - 135; Жовтень 2002. -- № 155. - С. 125 - 171; Листопад 2002. -- № 156. - С. 126 - 176.)

Євген Баран

Bже минуло 2 роки, як Антона немає серед нас, однак його книги живуть самостійним життям, торуючи свою дорогу до читача. За останні п'ять років життя (1996 - 2001) Антон встиг зробити багато: написав 5 романів ( "Фіропа єси!", "Фіфті - фіфті", "Аве, Маріє, аве!", "Нелюбов", "Инший"), 2 повісті ("Смерть у Золотих пісках", "Тінь птеродактиля"), дати декілька інтерв'ю. З них - 2 романи вийшли окремими книгами ("Фіфті - фіфті", "Аве, маріє, аве!"), один ще в дорозі до читача ("Инший"). Те, що зроблено, вражає: бо в Антоновій літературній праці маємо добротний і глибинний пласт української про-зи морально-етичної проблематики. А ми й досі думаємо, що вибрати з великого моря прозових витворів, "тупо" очікуючи власних Борхесів і маркесів, нехтуючи досвідом В. Міняйла, А. Кондратюка, А. Содомори, А. Морговського… Їх не так багато, але й не мало. На жаль, цього 2мало" ми теж не знаємо. Не хочемо. Не любимо. Ось і останній з друкованих з друкованих романів Антона Морговського, що з'явився на сторінках журналу "Кур'єр Кривбасу" в осінні місяці 2002 року, говорить про те саме - про те вічне - про людську НЕЛЮБОВ.

На перший погляд, сюжет роману банальний: одному з персонажів твору, тяжко хворому Петрові Завальнюку приходить ідея зібрати ко-лишніх одкокласників, аби відсвяткувати 25-літній ювілей закінчен-ня школи. На цьому загальному сюжетному тлі розгортається доля кількох вчорашніх однокласників: Михайла Дірченка, Галини Мажеяки, Левка Шарпанського, Анатолія Сома, Юрка Обертюка. Все дійство відбувається в спекотні дні літа 1999 року, напередодні чергових президентських виборів.

Власне, цей роман про наших сучасників, про ту суспільно-політичну атмосферу, яка призвела до морального падіння кожного із них, не дивлячись, на якій сходинці соціального статусу вони знаходяться: вуличний жебрак Володимир Білий, що заробляє читанням на вулицях Буздугана Святого письма чи місцева знаменитість, бізнесмен Левко Шарпанський, валютна проститутка Галина Мажеяка чи колишній робітник гальванічного цеху, а тепер пенсіонер по інвалідності й філософ з необхідності Михайло Дірченко, лідер буздуганської АГП, партійний бос Анатолій Сом чи місцевий піїта Юрко Обертюк… Кожен з них втратив цю здатність - любити, і кожен з них старається повернути її, можливо, за винятком Юрка Обертюка.

Петро Завальнюк трактує цей ювілей, як репетицію Судного Дня, бо він хоче бодай перед смертю дізнатися, чи є серед його колишніх однокласниківЩАСЛИВА ЛЮДИНА: "Чи є хоча б один/одна/, хто нікому не заздрить, усім-уся задоволений? Чи вважає хто-небудь себе щасливим? На яких підставах? Як розуміє щастя? Ширше - кому в Україні хороше живеться? Бізнесмену, політику, торгашу чи курві? Домогосподині, інтелігенту? Може, Президенту? Банкірам, генералам, їхнім дітям? Аспект соціяльний - у філософський: цінність і якість життя. Знайти щасливчика - чим не стимул? Я просто змушений дожити до ювілею, заради одного праведника…",

Здавалося б все просто, і всі погодяться. "Усі прибудуть з радістю й охоче - піднесені, збентежені, врочисті: пірнути - хоч на мить! - у романтичну епоху Юности. Хто знехтує такою можливістю? Юр прилетить з Магадана, інші - з Польщі, Італії… Мадагаскару. Перервуть контракти, відпросяться, будь-чим пожертвують, а приїдуть. Здається, все іде до позитивного результату. Тим більше, що Левко Шарпанський майже готовий проспонсорувати зустріч, але при умові, що його попросить особисто Галина Мажеяка, яка з вуличної курви перетворилася на добропорядну домогосподарку, а після того, як взяла із чоловіком церковний шлюб, нарешті очікує довгожданної дитини. Однак, все зривається: Левко потрапляє у лікарню із діагнозом "канцера" (рак), й виганяє однокласників із лікарняної палати. По дорозі вони заходять у ресторан - Дірченко, Сом, що мордується питанням не прогадати у виборі кандидата у Президенти, Мажеяка і Завальнюк. Як завжди, "падає на хвіст" Обертюк. Ця міні-зустріч закінчується трагікомічною ситуацією: Завальнюк виходить у туалет і там помирає на унітазі. Репетиції Судного Дня не вийшло. Всі пе-рейняті собою, і не переймаються долею (недолею) інших. Перемагає нелюбов. Як завжди. Навіть останні сторінки роману, які присвячені Сомові - він нарешті вирішує одружитися із своєю секретаркою й відправляє себе у відпустку, аби позбутися спокусливої пропозиції "продатися" на виборах - свідчить про перемогу НЕЛЮБОВІ.

Морговський вирішує морально-етичну проблему НЕЛЮБОВІ на побу-товому зрізі, а тому вона розкрита переконливо й художньо аргументовано. Антон - майстер побутової деталі - варто перечитати сторінки, в яких змальовується процес споживання їжі героями чи процес гри у преферанс, -- аби переконатися у виразності натуралістичних штрихів. Цей побутовий натуралізм окремих картин і ситуацій у А. Морговського не є самометою, він допомагає розкривати всю абсурдність подібних картин і ситуацій, не впадаючи у гріх перебільшення чи мелодрами.

Роман "Нелюбов"- це світоглядний заповіт письменника, який до останніх днів залишався небайдужим до долі окремої людини, небайдужим до долі своєї країни. "Людина приречена любити, як трава, дерева - тягнутися вгору, до сонця. Заповідь любови - не вимога чи наказ, радше порада, підказка…", -- цими міркуваннями одного із героїв твору Морговський висловив власне світоглядне кредо. Яке вважав небанальним повторити для нас.

Заповіт любови(Антон Морговоький. Нелюбов: роман // Кур'єр Кривбасу. - Вересень 2002.-- № 154. - С. 87 - 135; Жовтень 2002. -- № 155. - С. 125 - 171; Листопад 2002. -- № 156. - С. 126 - 176.)

Заповіт любови
(Антон Морговоький. Нелюбов: роман // Кур'єр Кривбасу. - Вересень 2002.-- № 154. - С. 87 - 135; Жовтень 2002. -- № 155. - С. 125 - 171; Листопад 2002. -- № 156. - С. 126 - 176.)