епрОсті" Тараса Прохаська розпочинають нову добу сучасної української прози - вони забезпечують її актуальність навіть при відсутності актуальності національної. Вони стають державою в бездержавному просторі, стають конкретним ландшафтом, сакральною географією.
Франциск - Себастян - Анна - Анна (Стефанія) - і знову Анна. "Лиця - найкращі сюжети, казав Франциск. Франциск казав - сюжети не закінчуються і не зникають. Вони можуть час від часу забуватися" (с.69). Історія людських облич проходить перед нами. "Є речі, важливіші від долі [...]. Можливо, культура. А культура - це рід, свідоме перебування у ньому. Франциск попросив припильнувати, щоби діти Себастяна й Анни обов'язково побували на цьому місці [...], а інші місця будуть заявлятися з часом. Адже час - це експансія роду в географію. (с.66).
"НепрОстих" не потрібно інтерпретувати, їх треба, сприймати "очима серця". Вони допомагають відчитувати / згадувати власні сюжети. Анна - головне ім'я в сюжетах, відчитаних Прохаськом, - та, що виявляє ласку [щось магічне є в цьому імені - пригадую розповіді старожилів, як освячували нову церкву в нашому селі - стара церква св. Параскевії згоріла - обійшла процесія навколо церкви і зупинився священик біля однієї жінки: як звати тебе? - Анна. Обійшли вдруге і знову священик зупинився біля іншої жінки: Як звати тебе? - Анна. Обійшли втретє і запитує священик в третьої жінки: Як звати тебе? - Анна... Тоді звернувся священик до парафіян: Любі мої. Бог хоче назвати нашу церкву іменем Анни, а не Параскевії].
Хоча "НепрОсті" прив'язані до конкретних часових меж: 1913-1951 роки, часова категорія в романі-есеї є умовною ("Життя настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю" (с.38). "НепрОсті" - сповнені любові, пройняті любов'ю, наповнені сенсом любові ("Я люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він, бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися всього" (с.37).
"НепрОсті" сповнені гармонії, вони самі є гармонією у взаємозв'язку життя - смерті, у взаємопереливі сюжетів, які не нав'язуються, автор пропонує вибирати те, що найбільш органічне кожному, зокрема: "...нічого і так не мусиш запам'ятовувати, лапати насильно. Те, що має залишитися, приходить назустріч і проростає. Така собі ботанічна географія - вичерпність радості проростання" (с.14).
"НепрОсті" - це також ДОСВІД. Взаємопереливання досвідів, де кожен є учителем і учнем, вічний кругообіг пізнання досвідів, що, насправді, завжди є одним: вчитися життю, пізнавати відтінки, кольори життя.
"НепрОсті" мають щось від сакрального тексту - у них охоплена, проговорена цільність і цілісність людського буття. Тому їх хочеться цитувати, вбивати в себе, наповнюватися ними, розчинятися у них: "така повнота буття, що можна розчинитися всередині" (с.105).
"НепрОсті" - це новий вимір і новий вияв буття мови. Чіткість висловлювання, лаконізм, логічна пов'язаність, плинність, пошуки оптимального відповідника в процесі говоріння - всі ці риси роблять роман-есей Т. Прохаська величною географією мовлення: "у кожному періоді - новий сленґ; як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають все більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами" (с.104). Щось подібне я чув у виступі В. Медвідя (20 березня 2003 року, м. Івано-Франківськ): мова - це не те, чим ми володіємо, а те, що присутнє у нас, інколи мимо нашого бажання. У недалекому майбутньому, хтозна, ми доживемо до того, що в спілкуванні обходитимемося мінімальними фразами, жестами...
В одному з останніх інтерв'ю, оприлюдненому на сторінках міської газети "Західний Кур'єр" (20 березня 2003 року), Тарас Прохасько зробив цікаве спостереження, що є одним із ключів до його "філософії буття": "Заглибленість у життя дає мені враження, що воно є неперервно незмінним. Тепер я можу сказати напевне, що все життя прожив в одній і тій же - не державі, ні - в одній і тій же країні [...]. Відсоток героїв, відсоток злочинців та нейтральних споживачів на цій землі завжди є приблизно однаковим. І тепер так само легко бути незалежним від усього цього. Бо справа найперше у внутрішній позиції. І так само тепер, як це було багато років тому, людина має достатньо підстав бути щасливою...". Залишається додати ще одну фразу, останню фразу з "НепрОстих": "Серед усіх доказів існування Бога цей може вважатися найкращим".
Березень 2003 м. Івано-Франківськ.
назад
непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростими можна стати, дізнавшись щось.
