наю і слідкую за творчістю Нати Гранич ще з часу її публі-кацій (поетичних і літературно-критичних) у вітчизняній періодиці, які вона підписувала іменем Наталі Сломінської. Писав відгук на першу поетичну збірку "На білім аркушу молитви"(Луцьк, 1999).
Зразу відзначу, що цій авторці я симпатизую. Ціную за чіпкий логічний погляд, уміння бачити головне, за гостроту критичного бачення, однак змушений (міг би й промовчати, як окремі "живі класики" -- на публіці про друзів, як про мертвих, або добре, або нічого...) говорити про речі для себе прикрі, але не-обхідні - інакше не був би собою.
Отож, "Крилатий пес розлуки" -- друга поетична збірка Нати Гранич. Збірка гарна, світла, глибоко поетична у своїй лаконічності й такті. Ната Гранич добре відчуває слово, вміє кількома рядками витворити цілісну картину, повну звуків і кольорів. У неї - філігранна відточеність поетичної деталі, її слово строге, без фаль-шивого патосу і сентиментів, з усіма відтінками почуттів.
Непередбачене словами,
Непередчуте літом...
Співали голоси за нами
Лелечим цвітом.
На банях - відгомони сонця,
В долині - неба.
Я тишу допила до денця...
А слів - не треба...
Я міг би зацитувати будь-який вірш із циклів "Золота вуаль розмови" та "За обрієм соняха". Але у збірці є ще ряд циклів, як попри свою формальну довершеність, є, на жаль, вторинними. Цикли "Цяточка на спині мурашки "."Пейзажі на молоці", "Мед з тарелі місяця", "Морошка від шамана" (навіть з віршем "Каатирова донечка") написані під безпосереднім впливом поезій Василя Слапчука (для себе я назвав такі безпосередньо-опосередкові запозичення "слапчукізмами") з його формально-змістовими перегуками.
Для прикладу. У Василя Слапчука:
я вам болітиму
прийду до вас
ви приймете мене
як ліки
(із циклу "Написи на поросі", зб. "Крапка зсередини").
У Нати Гранич:
найбільше телефон
страждає
все йому Бог смерті не дає
нас шкодує
(із циклу "Мед з тарелі місяця").
Я не вибирав спеціально. Бо ідеться навіть не про зміст, а форму, яка вдало знайдена В.Слапчуком: в її основі афористичне висловлювання (принцип парадоксу). Гадаю, що такого свідомого чи несвідомого запозичення зазнають й інші поети (особливо, поетична молодь, для якої творчість В. Слапчука є вже еталоном поетичного).
Переконаний, Ната Гранич цілком може позбутися цього "пере-дозування Слапчуком", і вона зуміє прорватися до власної поетич-ної інтонації. Принаймні, можливостей для подібного звільнення більше, аніж досить. Найголовніша з них - бажання поетеси і її ліричної героїні бути собою:
Я буду вільною. На покутті свіча.
Різдвяним усміхом свобода нескінченна.
У вельон снігу вбрана наречена -
Принишкну небом до твого плеча.
м. Івано-Франківськ
назад
наю і слідкую за творчістю Нати Гранич ще з часу її публі-кацій (поетичних і літературно-критичних) у вітчизняній періодиці, які вона підписувала іменем Наталі Сломінської. Писав відгук на першу поетичну збірку "На білім аркушу молитви"(Луцьк, 1999).
