Галичині вересень має свій особливий меседж. Він у нас невблаганно "золотий", він спадкує Дню Незалежності і, згідно із законом подвійного заперечення, ворогує з символами самостійності та свободи. Його холодні ночі і розтлущені хмари нагадують про близький приліт білих мух, про північні сніги, у яких, за твердженням московського белетриста, живе хижий, бридотний і світодрочний пес із п'ятьма кінцівками й протиправним ім'ям Пиздєць. Осінь, панове... Природа вмирає і сподівання вмирають. Кожного золотого вересня я відчуваю цю тиху ходу Метафізики Вмирання й нагальну потребу щось тій метафізиці протиставити.
Я пам'ятаю, що поверхневі потоки суджень не містять потрібної для цього алхімії. Погляд ковзає банерами й прямокутниками мережових інформацій. М'ясо не подорожчає. Гривня не впаде. Єдиний економічний простір відбудеться ("Гав-гав!" - бреше з-за обріїв П'ята Нога). Опозиційна гранд-леді нервує і перманентно плутає трійку з четвіркою, хоча перша цифірь переважно кругляста, а друга нагадує флюґер. Журналістка Ольга Карі запитує (не в мене): "У цьому розкладі десь передбачено місце для Віктора Януковича?" Відповідь (моя): "У цьому розкладі все давно передбачено". Вимикаю компутер. Гортаю газети.
Там не без цікавинок. Маловідома за межами Прикарпаття "Анонс-контракт" у рубриці "Колеги пишуть" передруковує із просто маловідомої "Української газети" статтю про братів Кличків. У "колег" виявилося таке: "Коли Кличко-молодший промовився перед боєм, що його улюблена їжа -- банани, то українці від нього відвернулися і тоді його вперше побили. Коли Льюїс вийшов із британським прапором, а старший Кличко українській прапор проіґнорував, то і його побили, бо українці подумки і його не підтримали. Кличкам потрібний не новий тренер, а українській психолог". Це вже, панове, чиста вам метафізика вітчизняного боксу. Але якась дуже сумна. Адже у підсумку і побили усіх, і заманіфестували національну неправильність бананів, і адреси психолога-патріота - у котрого, ймовірно, консультується автор статті - нам чомусь не звідомлено. Це все вересень, панове, закапелки його капітулянської містики. І алхімії спротиву тут не знайти.
Натомість згущується і твердішає цинізм. І навколишній і персональний. Тотальна передбачуваність принагідного народу, з вождями, політологами і стриптизерками включно, створює ілюзію власної спроможності до пророцтв. Ось їхній списочок:
1) Ресурси нашої самобутності майже вичерпано і в найближчий час слід очікувати остаточного входження України до Транзитної Імперії Сходу. В новій паливно-євразійській стратагемі нам буде відведена почесна місія того коридорного раздолбая, котрий постійно питає у західному напрямі: "Как ізволітє далажіть?"
2) Європейська братія змушена буде нас у найближчий час шалено заповажати, адже самі по собі ми -- кумедні заробітчани-непослухи, а в Новій Транзитній Родині ми вже - Хитрий Молодший Брат, який за мільярдну мізерію і долю у проекті завше не проти згадати політичні технології гетьмана Івана Степановича і підкласти Старшому Братові їжачка під тилову частину.
3) Віталій Кличко Льюїса не завалить.
4) Зима буде теплою.
P.S. А ще я згадав, що є такий журналіст -- Вересень. Але направду його прізвище Ситник.
В Галичині вересень має свій особливий меседж. Він у нас невблаганно "золотий", він спадкує Дню Незалежності і, згідно із законом подвійного заперечення, ворогує з символами самостійності та свободи. Його холодні ночі і розтлущені хмари нагадують про близький приліт білих мух, про північні сніги, у яких, за твердженням московського белетриста, живе хижий, бридотний і світодрочний пес із п'ятьма кінцівками й протиправним ім'ям Пиздєць. Осінь, панове... Природа вмирає і сподівання вмирають. Кожного золотого вересня я відчуваю цю тиху ходу Метафізики Вмирання й нагальну потребу щось тій метафізиці протиставити.
