ро існування царства Шамбхали (санскр. "Дійсно щаслива") індусам повідомила ще "Бхагавата Пурана" та санскритська енциклопедія "Вахаспатья". За їхніми даними ця країна знаходиться десь на схилах Гімалаїв, біля Бхутану (Бутану, де її називають "Ксембала" ) та Тібету. Біля неї у Західному Тібеті землі Арівархи розташована гора Кайласа , з якої, за віруваннями певних індуїстсьих сект, повинен зійти месія - Калкі-Аватара. Багато буддиських текстів містять ретельні, але не чіткі, описи досягнення Шамбали (Шамбхали). Чи слід їх приймати буквально, чи метафорично - думки розходяться. Наявні тексти, в котрих дається детальний опис самого царства. Наприклад, згідно з "Великим коментарем до Калачакри" буддиста Міфама (ХІХ ст.) царство Шамбали розташоване на північ від ріки Сіта та розділене вісьмома гірськими пасмами. Столиця правителя Калапа, начебто, розташована у формі великого кола на вершині гори Кайласи, що знаходиться в центрі країни. На південь прстягається сад Малайя, а в цетрі - храм Калачакри. Проте якщо в іранських (таджики) варіантах переказів правителем Чамбулі Мастон був богатир Кер-оглу, то в тібетських легендах цар - воїн Гесер (ХІ ст.) із Лінги (провінція Кхам на сході Тібету) лише керувався духовним наставництвом містичної, перебуваючої у "тонкому світі", на "небесах", Шамбали, і навіть не здійснював туди подорож - його зв'язок із царством був духовним .
У ваджраяні буддизму (не плутати з ваджраяною індуїзму!) першим правителем Шамбали вважається Чандрабхадра або Сучандра ("Добрий Місяць"; тібет. Давасамба або Дава Самбо, кит. Сюй-Чженьцзюнь) з північного Кашміру, яким мати завагітніла неприродним чином від перлини, що впала їй за пазуху із дзьоба золотого фенікса (пор. із зачаттям українського героя Котигорошка, давньо-індійського Кітта-Хари.).
У китайському варіанті Сюй-Чженьцзюнь, володар країни Дежюнг (Шамбхали), у віці 136 років разом зі своїми домашніми, півнями та собаками із Західної гори вознісся на небо. Він залишив нащадкам 130 віршів, що досі використовуються для гадання.
Образ Сюй-Чженьцзюня у китайців склався пізно - у ранньому середньовіччі (Х ст.), коли, як вважають, склалися уявлення і про Кер-оглу (Гургулі) та Сучандру. Він відноситься китайцями до групи Сянь ("Безсмертний") чи Тяньсянь ("Небесний безсмертний"), які, начебто, мешкають у святих глухих місцинах в горах (сам ієрогліф "сянь" складається з двох - "чоловік" і "гора", і згідно з тлумаченням давніх словників означав людину, що відійшла в гори) та серед озер. Особливість безсмертних - їх постійні перелітання на журавлях "хе" ("сяньхе"). Одночасно "безсмертні" називаються "дажень" - "велика людина" (пор. з шумерським титулом царя "лугаль" - "велика людина").
Сучандра вважається втіленням бодхісатви Ваджрапані ("рука (яка тримає) ваджру - булаву"), який у свою чергу є еманацією будди Акшобхьї ("Той, хто не обурюється"). Останній має власний рай Абхіраті ("Насолода"). Іконічно Сучандра зображався так: його права рука доторкається землі (пор. із вищезгаданими зображеннями Кшітігарбхи та Аполлона), а царство Шамбхала має форму лотоса (лотос у другій руці тримає той же таки Кшітігарбха).
Як зазначають Р. Гайне - Гельдерн та Г. Екхольт, "... у ранньому мистецтві Індії рослина лотоса часто використовується для зображення ландшафту, що оживляється людськими фігурами. Ту ж саму рису ми спостерігаємо і в Америці, в Чічен - Іце. Як слід очікувати, ... фігури різняться расовим типом і за одягом, але мотив за суттю той же. Це сходження особливо вражаюче у випадку, коли людські фігури, зображені у відкинутій позі, тримаються за горизонтальний відросток стебла лотоса" . Крім того, у мистецтві Індії цей горизонтальний відросток часто виходить з пащі макара, вище нами згаданого морського чудиська з тулубом риби (у Європі так зображався зодіакальний Козерог) і носом, нагадуючим хобот слона, то в Чечен-Іці ми бачимо по обидва боки лотоса схожі стилізовані фігурки риб Відкинута поза божества Чак-Мооля, як зазначає Г.Екхольм, та інші зображення напівлежачих фігур, не мають прототипів у культурі Мезоамерики, а, на його думку, пов'язуються з Азією, особливо з напівлежачими фігурами божеств у ранній буддійській іконографії . Ці мезоамериканські паралелі відносяться до Х - ХІІ ст. н.е.
Вважається, що на західному кордоні території майя (у мексиканських штатах Ч'япас, Табаско і Кампече) існував таємничий "комплекс А", що виник внаслідок впливів з Азії та здійснював, у свою чергу, вплив на мистецтво та архітектуру близько розташованих до нього міст Паленке і П'єдрас-Неграс, а згодом - Чечен-Іци і Тули.
Шамбхала Сучандри розтшовується північніше ріки Сіта (санскр. sita "борозда"; з борозди народилася красуня Сіта, майбутня жона Рами та причина війни Рами з володарем Ланки та ракшасівРаваною).
За традицією, що йде від шведського географа С.А. Гедіна, автора книг "В серці Азії" (рос. перекл. - 1899) та "Тарим - Лобнор - Тібет" (рос. перекл. - 1907), ріка ця ототожнюється з рікою Тарім у Таримській впадині між горами Тянь-Шаню і Куньлуня або біля міста Тарим у районі озера Лобнор (Східний Туркестан, Уйгурістан, Синцзян). Вважається, що Сіта - це індоєвропейський еквівалент (рос. "сито" - "заросле очеретом і залите водою місце", від "сіт" - "осока - трепета", "сіта" - "очерет"; укр. "ситник", польск., чеськ. sit "очерет", литов. saitas, латв. saite "суха жила") тюркського Тарім (тюр. tarau "суха жила" (що розходиться як жила на тілі), "розгалуження ріки і устя", "дельта", від tar- "розходитися", "розсіюватися", "поширюватися", каракалп. tarmak "рукав", "притока", "гілка", монгол. tarah "розходитися, розсіюватися", евенк. tara "розходитися", а в давн.-тюрк. tarim "берег ріки; річка, що розбивається на рукави, утворюючи безліч приток, висихає у пустелі або впадає в озеро" ). Саме у басейні Таріму, зауважує Л. Гумільов, мешкав могутній індоєвропейський народ Турфану, Карашару та Кучі, який сусідніми тібетцями був названий "тохарами" (tha gar) - "біла голова", та сповідував ортодоксальний буддизм (хінаяну) . Китайці називали цю землю Сіюй - "Західна межа". Елліни називали її "Серіка" ("Шовкова").
Самі ж монголи у своїх переказах розташовують Шамбалу на північ від "Центру Землі" - гори Сумбур-Ула (Меру?), тобто десь у Сибіру ( < Сумбур-) .
Столиця Шамбхали - місто Калапа (санскр. "складена з частин") чи Капата (киргиз. kala "селище, місто", узбек. kala "російське місто", туркм., азерб. gala "фортеця, місто", тадж. kala "фортеця, укріплене поселення на пагорбі", "місто", груз., вірм., абхаз. kalak "місто", осетин. galvan, galavan "фортечний мур", "замок", "палац", кабард. "кьалэжь" -"стара фортеця", "городище", "курган, пагорб", татар. kale, марійськ. ola, чуваш. "гыла" - "місто", крим.-татар. kale, хінді kala, іран. kalot "фортеця", "башта", етрус. cala "поселення" тощо).
У саду Калапи цар Сучандра побудував палац - тривимірну "мандалу" (тіб. kilkor) Калачакри ("колесо часу"; тібет. dus `khor) - ототожнення макрокосмосу з мікрокосмосом, Всесвіту з людиною: все, що здійснюється у всесвіті, впливає на людину, тому, змінюючи себе (психічно і фізіологічно), людина змінює світ.
Сама ж мандала - це своєрідна і магічна діаграма, що використовується на практиці споглядання, і розташований у вигляді ієрархічної піраміди пантеон "богів" - їдамів (своєрідні істоти трансцендентного світу, "світу невидимого", представники світу Ідей, що , по суті, є видом однієї з ієрархій ангелів як останніх розуміє іудаїзм, християнство, іслам), і просто блюдо для збирання жертвопринесень, що використовується у храмових службах. Геометрична схема, що міститься в основі мандали, - коло, вписане у квадрат, котрий, у свою чергу, теж вписаний у коло. Це - архетипна форма освоєння простору людини, побудови універсальної моделі Всесвіту. Саме тому так близькі один одному храмові комплекси буддизму, християнства, ісламу, а також інших релігій, що в основу храмового будівництва будь-якої з них покладена одн і та ж ідея: храм - житло Бога і тому він повинен виглядати як зменшена модель Всесвіту, котрий є творіння (або "еманація") цього Бога. У буддизмі поряд із храмами, функцію вертикальної моделі Всесвіту виконує "ступа", в той час як мандала, звичайно написана у вигляді ікони, вважається горизонтальною моделлю Всесвіту, хоча її можна зобразити і скульптурно. Людина, здійснююча медитацію, думкою розташовує себе в центр мандали і в міру проходження різних стадій медитації наближує через народження Духа Пробудження Серця (БодхіЧітта) себе до злиття з божеством (їдамом), котре виступає як об'єкт медитації, для того , щоб внести більше гармонії у наш хаотичний світ, відновити рівновагу тонких елементів тіла, звільнитися від ментальних хвилювань та досягти Просвітлення і допомагати всім істотам, а через це - до досягнення Стану Будд - злиття з космічним Абсолютом .
Їдам Калачакри зображаєься наступним чином: тіло його - синього кольору, він має чотири обличчя (біле, червоне, синє і жовте), три пари плечей, з кожного плеча виходять дві руки, що закінчуються чотирма долонями (всього - 24 руки). Його біла ліва нога - зігнута і наступає на Ішвару. Його права червона нога - витягнена і наступає на червоного Камадеву. Його довге волосся зав'язане у вузол на маківці, прикрашеній коштовністю, виконуючою бажання, та півмісяцем. На ньому ваджарні ("алмазні") прикраси та тигрова шкура (!) довкола талії. Великі пальці його рук - жовтого кольору, вказівні - білого, середні - червоного, мізинці - зеленого. Голову прикрашає Ваджрасаттва, що знаходиться між язиків полум'я п'яти кольорів. Оголена партнерка, прикрашена п'ятьма символічними прикрасами та обнімаюча їдама, Вішваміта - жовтого кольору. У неї 4 обличчя і 8 рук, з трьома очима на кожному обличчі. У неї права нога зігнута , а ліва випрямлена, що символізує її союз із Калачакрою .
Калачакра - це також хронологічно - календарне "колесо часу" у його циклічному сприйнятті, воно пов'язується з буддиським вченням через ідею безкінечності часу, безкінечного ланцюга перероджень, замкнутого "колеса буття" з його шести світами. Вона охоплює собою малі 12-річні цикли, об'єднані у більші часові одиниці - 60-річні цикли. Калачакра як календарна система була введена у Тібеті в 1027 р. і вважається запозиченою у китайців, де його запровадження приписують Цінь Ші-хуанді в 2697 р. до н.е. (Японія запровадила його в 604 р.н.е., в Монголії - в ХІІІ ст.). В Індії проповідь Калачакри була розпочата тільки в Х ст. Цілупою (або Пітопою, Махакалачакрападою), котрий попав чарівним чином у Шамбхалу і там був посвячений. Повернувшись, він виклав це вчення в махасіддхові (великому йогові) Наропа. За бонською хронологією в Індії трактати "Калачакри" були перекладені в 994 р. (967 р.н.е.).
Узагальнено, Калачакра , Шамбала і мандала - образи спонтанного суспільства, яке "... спиралося б на вільну, радісну приналежність кожного його члена як частки до того самого універсального тіла" , "... у відношенні до якого ми формуємо уявлення не як люди або емпіричні суб'єкти, а як такі, що освітлюються єдиним світлом і беруть участь у єдиному, не руйнуючи його єдності" .
Основний трактат цього вчення входить у перший том розділу "Томда" в книзі "Ганджун" ("Ганчжур", одного з розділів тібетського канону буддійської літератури, кодифікованого у ХІУ ст. тібетським вченим Будоном, 1230 - 1304 рр.). Начебто, вчення "Калачакри - мула-тантри" пояснив цареві Сучандрі (Давасамбі) сам Будда Шакьямуні біля ступи Дханьятаката на півдні Арьяварти у 878 р. до н.е. (за тібетським варіантом Будда жив у 915 - 835 рр. до н.е., в той час як за індійскою традицією - в 623 - 549 рр. до н.е.; за європейськими вченими - 564/3 - 484/3 рр. до н.е.; щоправда індійський проповідник буддизму Атіша, який жив у 982 - 1054 рр, провів у 1051 р. хронологічні підрахунки, за якими Будда Шакьямуні народився в рік землі-корови - в 2216 р. до н.е., а нірвани досяг в рік землі-дракона - в 2137 р. до н.е.) . Повернувшись у Шамбхалу, цар записав почуте з вуст Будди і написав до нього коментарі з шестидесяти тисяч віршів. Через декілька століть цар Шамбхали Бадмагарв написав сутру "Цаме свігю" (dri med'od), а в Х ст. пандіт Зулуба (tzi lu pa) відвідав Шамбхалу і там вивчив напам'ять ці тексти та поширив їх у Індії. Цікаво, що ці твори містять у собі т.зв. "зурхайське" (rtzis) літочислення, яке ввів у 806 р. 11-й цар Шамбхали Рігден Джалга (rgyal dk`a, Дурджайя): для отримання року "ери Джалга (Калачакри)" слід від року хіджри Мухаммеда (якого тібетці називають "медовий розум") відняти цифру 182 .Тобто до 624 р. хіджри добавлявся 403 р. ери Калачакри, в результаті отримувався 1027 р. (вогню-зайця) за шестидесятирічном циклом "рабджун", коли 12-м царем Шамбхали став Сур'я (Nyi ma) .
Згідно з легендою , сім царів Шамбали передавали тантру Калачакру від батька до сина (помер Сучандра у 879 р. до н.е., а наступного року царем став Індра) кожен правив по 100 років, від 877 до 277 рр. до н.е.) і стали відомі як сім Дхарма раджа (санскр. "Царі вчення"): Сучандра, Індра, Теджасві, Девішварі, Чандрадатта, Девішварі, Вішварупа та Індрата. Цей же титул, за тібетськими хроніками, у 841 р. носили правителі "окраїнної області замерзлої льодяної країни, усмиренної буддою Авалокітешварою" . Восьмий цар Манджугошакірті (санскр. "Прославлений (як) Манджугоша (бодхісатва мудрості)") дозволив посвячення в Калачакру всіх жителів Шамбали. Починаючи з нього, царі Шамбали отримують титул "Куліка раджа" ("Цар общини"; тібет. "Рігден" - "Володар роду (общини)" і кожен править по 100 років:Манджугоша, Пундаріка, Бхадра, Віджетрі, Сумітра, Ратнамудра, Вішнугупта, Сур'якірті і Парібхадра. Після останнього став "куліка-раджею" Самудравіджая (625 р. н.е.;правив 182 роки), за часу якого виник іслам .
Його наступником був Дурджай (Джалга; правив 221 рік). Начебто певний час Самудравіджая та Дурджай були співправителями. Після 12-го царя Сур'ї трон займали Вішварупа (1127 р.), Чандрапрабха (ІІ) (1227 р.), Ананта (1327 р.), Бхуміпала (1427 р.), Шріпала (1527 р.), Сімхавікарма (1627 р.); за іншими даними - Сімха, а Вікрама-Сімха став царем у 1727 р ., Махабала (1827 р.), Аніруддха (1927 р.), Нарасімха (2027 р.), Махешвара (2127 р.), Анандавіджая (2227 р.), Прасіддха (2327 р.), Махачакрін (Макрічихен; Рудрачакрін 2427 р.) .
Саме автор "Пагсан-джонсан" ("Історії та хронології Тібета") Сумба-кханбо наводить дати правління 19 царів Шамбхали з 277 р. до н.е. до 1027 р. н.е. (коли царем став Сур'я - "Сонце") та імена всіх 25 царів . Після 25-го царя "левячий трон" займе Махачакрін - "Грізний благородний" (варіант імені - Рудрачакрін), якого шануватимуть Індра та інші боги. Його майбутня місія - викорінення мусульманського вчення в світі, створене демонічним асурою Бішлімлі . Саме в цього спасителя переродиться, начебто, панчен Балдан-Еші.
За іншими версіями спасителем Майтрейєю відродиться Гесер-хан як вождь Північної Шамбали. Буддисти ототожнюють прихід Майтрейя зі спасительною аватарою Калкі, сина Вішнуяши, описаною у "Вішну-пурані", який встановить у кінці Калі-юги владу Девапі та Мару, що відновлять Варну та Дхарму-Ашрам, внаслідок чого настане Сатья-юга (Кріта-юга) - Білий вік .
В кінці 32-го царя на сто років (3327 - 3427 рр.) стане царем Ассура - лікар (lha-min dgra), який "перекривить" колесо вчення - "Калачакру". Він буде підданий суду та забуттю і прийде воїнство із знаменом Майтрейї з "Північної Шамбали", з "західних гір": "Коли похід із Зображенням Шамбали здійсниться землями Будд та повернеться до Першоджерела (до Бодхі Гайя, - О.Г.), тоді прийде час промовлення священного слова Шамбала ... Священна Шамбала зображається серед мечів та списів у непереможних латах... Обійде знамено Шамбали серединні землі Благословенного ..." . "Шамбала смонлам" так описує цю апокаліптичну битву:
"Безстрашний серед своєї армії богів,
Зі своїми дванадцятьма легіонами,
Ти скачеш на коні,
Встромляєш спис у груди Хануманди -
Ватажка злих сил, що піднялися
Проти Шамбали,
І так буде знищене зло" .
В індуїзмі, відповідно, майбутній Майтрейя - білий вершник Калкі, як стверджує "Калкі-пурана", в кінці епохи Калі-юга народиться в обителі Шамбали, поверне землі двох правителів - Мору (диастію Маур'їв?) та Девапі , знищить змія Калі і встановить Сатья-югу .
На "екзотеричному" (поза Шамбалою) рівні, начебто, "вчення Шамбали" пов'язане з вищезгаданим щодо обителі Гесер-хана реальним монастирем Ташілунпо (діалектний варіант назви - Дашілхунбо), заснований біля Шігадзе в 1447 р. Панчен - шостий, який мешкав у цьому монастирі, єдиний мав право "пропуску в Шамбалу" найбільш достойним ламам. Як пише М. Реріх (на жаль, до нього слід ставитися надто скептично, оскільки він був "посвячений" у т.зв. "екзотеричну", тобто "зовнішню", доступну "доктрину"): "... У Лхасі особливо пов'язується з вченням Шамбали монастир Морулінг, відомий своєю вченістю. Число лам у Морулінзі не перевищує трьохсот. Говориться, що час від часу деякі лами з Морулінга йдуть в якесь гірське сховище в Гімалаях, з котрого не повертаються назад. В деяких інших монастирях жовтої секти практикується вчення Калачакри. Також наявний особливий Дацан Шамбали в Кумбумі на батьківщині сомого Тцон-Ка-Па (Дзонкапи, - О.Г.) та в китайському монастирі Утайшані, де настоятель монастиря написав чудову книгу: "Червоний шлях у Шамбалу"..." .
Аналогічна буддиському переказові про Шамбалу давньоруська легенда (у редакції старообрядців - "бігунів") про град Великий Кітеж в районі ярославського Поволжжя на березі озера Світлояра біля впадіння у нього ріки Сіта. Збудований він був в 1165 - 1167 рр. великим князем володимирським та суздальським Георгієм ІІ Всеволодовичем, сином Всеволода Юрійовича Велике Гніздо, і зруйнований монгольським ханом Батиєм: "... И невиим будет Большой Китеж вплоть до пришествия Христова, что и в прежние времена бывало, как свидетельствуют жития святых отцов, патерик Монасийский (Синайский?, - О.Г.), и патерик Скитский, и патерик Азбучный, и патерик Иерусалимский, и патерик Святой Горы, а эти святые книги, в которых писаны жития святых отцов, согласны в том, что сокровенная обитель не едина, но есть много монастырей, и в тех монастырях множество святых отцов, точно звезд небесных, просиявших жиитием своим... Если какой человек обещается истинно идти в него (град Китеж, - О.Г.), а не ложно, и от усердия своего поститься, и многие слезы прольет, и пойдет в него, и обещается лучше голодной смертью умереть, а его не покинуть, и иные многие скорби претерпеть и даже смертию умереть, знай, что спасет Бог такового, что каждый шаг его будет известен и записан будет ангелом. Ибо на путь спасения пошел... Если же пойдет, и сомневаться начнет, и славить везде, то таковому закроет Господь град. И покажется он ему лесом или пустым местом. И ничего таковой не получит, но только труд его всуе будет..." . Латвійський дослідник Р. Рудзітіс наводить приклад з опери Римського-Корсакова, в котрій Град Кітеж, захований від нашестя татар під землею, зображений як "країна невимовного Світла", куди потрапляє мудра та благородна дівиця Февронія, бо вона посвятила Богові Світла три свої збережені дари: милосердя, любов та сльози співстраждання. Свого нареченого князя Всеволода вона вчить любити кожну людин, бо в кожній є іскра божої краси. Якщо людина страждає, тим більше слід її приголубити, оточити небесними радощами .
Як стверджують буддійські тексти, вигляд Шамбали залежить від духовного стану її спостерігача. Скажімо, одна й та сама річка для богів наповнена нектаром, а для людей - водою, для зголоднілих демонів - гноєм і кров'ю, а для деяких істот - це місце, де вони живуть. Тому Шамбалу нелегко визначити.
назад
ро існування царства Шамбхали (санскр. "Дійсно щаслива") індусам повідомила ще "Бхагавата Пурана" та санскритська енциклопедія "Вахаспатья". За їхніми даними ця країна знаходиться десь на схилах Гімалаїв, біля Бхутану (Бутану, де її називають "Ксембала" ) та Тібету. Біля неї у Західному Тібеті землі Арівархи розташована гора Кайласа , з якої, за віруваннями певних індуїстсьих сект, повинен зійти месія - Калкі-Аватара. Багато буддиських текстів містять ретельні, але не чіткі, описи досягнення Шамбали (Шамбхали). Чи слід їх приймати буквально, чи метафорично - думки розходяться. Наявні тексти, в котрих дається детальний опис самого царства. Наприклад, згідно з "Великим коментарем до Калачакри" буддиста Міфама (ХІХ ст.) царство Шамбали розташоване на північ від ріки Сіта та розділене вісьмома гірськими пасмами. Столиця правителя Калапа, начебто, розташована у формі великого кола на вершині гори Кайласи, що знаходиться в центрі країни. На південь прстягається сад Малайя, а в цетрі - храм Калачакри. Проте якщо в іранських (таджики) варіантах переказів правителем Чамбулі Мастон був богатир Кер-оглу, то в тібетських легендах цар - воїн Гесер (ХІ ст.) із Лінги (провінція Кхам на сході Тібету) лише керувався духовним наставництвом містичної, перебуваючої у "тонкому світі", на "небесах", Шамбали, і навіть не здійснював туди подорож - його зв'язок із царством був духовним .
