анальне: коли вичерпується потенціал звичного, настає доба змін, можливостей й переходів у нові стабільні стани. Настає невідворотно, навіть, якщо звичне було зручним, білим і пухнастим, а зміни, можливості та переходи нагадують мічурінське поріддя біди з лихом. Така собі точка біфуркації. На штиб казкового перехрестя: "Направо поїдеш - коня загубиш, наліво - життя втратиш..." Після розвалу СРСР гравці геополітики передбачали руйнування віджилих конфігурацій розподілу планетарних ресурсів влади. Але не квапили подій. Натомість відбувалися повзучі танці: розширювався-розріджувався мегаблок НАТО, утворювалися нежиттєздатні альянси на кшталт Шанхайського союзу, реліктових диктаторів доправляли до Гааги, а дрібнота совалася під ногами політмонстрів з інвалідними ГУУАМами, слинилася, з проносною швидкістю виробляла "національні доктрини" й відчайдушно сподівалася на ґранти.
Інтелектуали ж мріяли про Керований Хаос постмодерного глобалізму, у якому тлусті вівці разом із ситими вовками (всі у "метеликах" і дорогому взутті) на міжнародних семінарах обмінювалися б досвідом політкоректности та вправлялися б у салонному ґабзуванні "тупуватих америкашек". Мріяли, ґабзували й підсвідомо чекали: коли ж планетарна імперія згорне у рулонок міжнародне право й розпочне Справжню Трансформацію світобудови. Дочекалися. Тепер ми знаємо дату відліку: весна 2003 року.
Саддам був не тільки останнім заставним забов'язанням геополітики минулого століття. Він, сарака, як виявилося, утримував останній бастіон Керованого Хаосу і дозволяв пересиченим і помисливим демократіям Європи сподіватися на конвенціональність і клубний стиль великої політики ХХІ століття. З падінням Багдада маскувальні дими остаточно розвіялися. Оперетковий антиамериканизм скотився зі сцени, завіса розійшлася і веселий Хор Боягузів заревів осанну перемозі добра над злом. В театральних ложах вирішили, що світовий директорат буде сформовано без участі галлів, тевтонів, біло-чорних хорватів, угро-фіннів і ведмедиків з балалайками. Тільки англо-сакси, кельти і речниці афро-американського походження.
Що ми втрачаємо?
1) Ми втрачаємо ілюзію значимости традиційних цивілізацій. Самобутність, героїзм, історико-правові методології та ґрунтівське (телуричне) мислення остаточно відходять до музейного переліку сущого і поступаються першістю технологіям, спрямованими на здобуття політичного успіху. Технологічному імперіалізмові, як тепер остаточно вияснюється, можна протистояти тільки співмірними практиками.
2) Ми втрачаємо постмодерністичну ілюзію багатовекторного "кінця історії" і знов повертаємося до сурових змагальних ієрархій корпоративного світу, імперських форматів і "війн у натовпі". Велике Журі, як не крутися, продовжує виставляти бали.
3) Ми залишаємося поза антропологією, адже єдиний повноцінний людський підвид - громадянин США - не підлягає експериментальному вивченню без згоди Держдепу.
4) Ми залишаємо карнавальну добу боротьби з привидами, що ходили європами, і залишаємося на транзитних стежках простими заробітчанами. Всі ж, хто вважав посткарнавальну епоху Новим Відродженням, потрапили пальцем в небо. Те, що ми збиралися відроджувати, вже смердить як купа гнилої бульби. А національні доктрини цікавлять тепер либонь краєзнавців у засмальцьованих краватках. З містичного дерева співають: "Куда уєхал цірк..."
5) Ми втрачаємо хаос, себто рідний дім раздолбаїв. Себто, наш ресурс безвідповідальности, у якому так добре пилася оковита.
6) Ми втрачаємо себе, нагло збіфуркованих.
Натомість ми здобуваємо новий Світовий порядок. Про який можна сказати словами московського парадоксаліста: "Вісім матерів помруть, народжуючи його".
Банальне: коли вичерпується потенціал звичного, настає доба змін, можливостей й переходів у нові стабільні стани. Настає невідворотно, навіть, якщо звичне було зручним, білим і пухнастим, а зміни, можливості та переходи нагадують мічурінське поріддя біди з лихом. Така собі точка біфуркації. На штиб казкового перехрестя: "Направо поїдеш - коня загубиш, наліво - життя втратиш..." Після розвалу СРСР гравці геополітики передбачали руйнування віджилих конфігурацій розподілу планетарних ресурсів влади. Але не квапили подій. Натомість відбувалися повзучі танці: розширювався-розріджувався мегаблок НАТО, утворювалися нежиттєздатні альянси на кшталт Шанхайського союзу, реліктових диктаторів доправляли до Гааги, а дрібнота совалася під ногами політмонстрів з інвалідними ГУУАМами, слинилася, з проносною швидкістю виробляла "національні доктрини" й відчайдушно сподівалася на ґранти.
