 |
Чеченські сни
Дмитро Павличко
|
В Москві, в театрі, в темній залі -
З усіх щілин - отруйний зал ...
Засніть, бородачі зухвалі,
Повстанці, ковані зі сталі,
Високі в душах, як Кавказ.
Засніть, нащадки Прометея,
Себе спалити ви прийшли,
Щоб волі вашої ідея
Заграла в небесах, мов рея,
Над морем рабства й кабали.
Засніть, жінки, чеченські вдови,
Із автоматами взапліч,
Захисники своєї мови,
Вітчизни, взятої в закови,
Засніть в останню, збройну ніч.
Засніть, московські театрали,
Сумні актори й глядачі,
Не раз ви смертні сцени грали,
Та ще насправді не вмирали,
Засніть, бо смерть прийде вночі.
Вона вже тут. Коло порога
Повзе, як хижа звірина,
Підхмелена команда строга,
Мов кров'ю вимита підлога,
Липка, блискуча і страшна.
Вона вже тут. На циферблати
Не поглядайте. Тихо спіть.
Вона взяла вже три зарплати,
Щоб сплячих вас перестріляти,
І не збудити мимохідь.
Вже йдуть безликі, як злодії,
Що б'ють прицільно, спроквола:
Вогонь - між брови та між вії,
Щоб добровільно до Росії
Чечня приєднана була.
Загинуть воїни поснулі,
Та не загинуть їхні сни,
Пробиті й палені від кулі,
Але живі, незгасно чулі,
Як божі зорі з вишини.
Жінкам чеченським снились діти,
З колисок висипаний сміх,
Що нахиляв до вікон віти,
Дзвонив та обертався в квіти,
На сонці смагнув, як горіх,
А хлопцям снилася дорога,
Ічкерії свята земля,
І понад нею голос Бога,
І вічна слава й перемога
Дудаєва і Шаміля.
Ті сни стоять понад землею,
Їх видно крізь небесну креш,
Понад Москвою і Чечнею,
І ти їх бачиш, Прометею,
І ти на землю їх зведеш.
назад
