874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко - аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма - Алеман). Ім'я при хрещенні обирає Миколай, в пам'ять римського понтифіка Миколи І Великого (858 - 867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 - 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник - попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора - римофіла Василія Македонця (868 - 886), балканського слов'янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, які в ІХ ст. "господарювали" на території Візантийських Балкан. Є підозра, що місію католицької церкви на Русі з поверненням Аскольда очолив Дір ( у іллірійців ім'я Дір було поширене, а в кельтів збереглося зі значенням "твердий, міцний, сильний"). Іллірійськими є також імена з коренем "бор", "бур" (Буривой, Борис, Борич, Борислав) із значенням "муж". Від племінних назв району Іллірії (Хорватія) походять імена карп, Акун, Тілен, а назви місцевостей та рік Іллірії повторюються в іменах Істр, Стир, Гомол. До венето - іллірійських імен відносять також імена, згадані у договорі князя Ігора з ромеями - Егрі, Уто, Кол, Гуди (1).
Як ірландські місіонери, так і нінська (хорватська) єпископія дотримувалися старішої католицької традиції, збереженої тривалий час в Ірландській (т.зв. "далекозахідній") церкві, і самі наставляли єпископів на новонавернених у християнство землях. Цю практику засуджував і римський папа Микола І, який у посланні "ліпшим людям і кліру Нінської єпископії" настоював на праві тільки римського понтифіка встановлювати єпископство. Зрештою, строптива Нінська єпархія у 928 році була ліквідована, заборонялося слов'янське богослужіння та оголошувалася верховна влада Риму над єпископами.
Цілком вірогідно, що поставленим нінським єпископом єпископом русів був Ольма. Але вже через два роки, в 876 , відбулася офіційна передача церковної юрисдикції русів від Ніну під оруду константинопольського патріарха, яким був Ігнатій, прихильник Риму. Він призначив для Русі власного єпископа, або навіть архієпископа (митрополита) , ім'я якого Олексій (2) . Русь була віддана Візантії в знак подяки за її тодішню проримську позицію, а трохи раніше, у 869 - 870 роках, на Константинопольському соборі папські легати відмовилися на користь Візантії від претензій, щоб Болгарія залишалася під юрисдикцією папи, про що повторюється і пізніше у відповіді архієпископа Никомідійського єпископу Ансельму Гавелдергському, маючому у ХІІ ст. місію в Царгороді (3), хоча власне римського обряду бажав цар Болгарії Борис І (852 - 889), явно видозмінивши своє булгарське (тюркське) ім'я у напрямку до кельто-іллірійської католицької традиції.
Проте ірландські та ніннські місіонери не залишили Русь. Останні, вірогідно, групувалися довкола церкви святого Іллі на річці Почайна, що на Поділлі, а ірландці мешкали у монастирі, що пізніше перетворився у Монастир святої Ірини, де є могила Діра.
Митрополію для русів патріарх Ігнатій встановив не в Києві, а у Переяславі, де ще з середини 860-х років перебували представники антагоніста Риму патріарха Фотія - греки Кирил та Атанасій, про яких згадують "Кольбертинські аннали". Перебували вони, вірогідно, з 867 року, що дало підставу історику В.М. Татіщеву навіть оголосити цей рік роком хрещення Аскольда, "… который от Грек Рос имянован и в 867-м году кресчение принял"(4). Можливо, власне цим двом грекам належить заслуга у спонуканні Аскольда до походу проти ворожої Фотію пртії патріарха Ігнатія… Але зазнавши поразки і втративши сина, Аскольд розцінив це як особливе знамення - і пригорнувся до католицьких місіонерів.
Ще ву 874 році архієпископом - місіонером у противагу католикам Константинополь надіслав нейтральну для русів людину - ні грека, ні католика - сірійця Михаїла, який до цього опікувався діоцезією у Болгарії (про нього згадує Лев Граматик, кін. Х - поч. ХІ ст.). Йвласне й замінив у 876 році вищезгаданий Олексій.
Але з падінням у тому ж році проримської партії у Константинополі, безумовно, Олексій був відкликаний, а митрополію з Переяслава було перенесено безпосередньо до Києва, щоб розпочати дієву протидію католицькому оточенню князя Аскольда. Кульмінацією цього протистояння стала мучинецька смерть у 882 році Аскольда та Діра. Відображення її знаходимо у "Сазі про Ньяла", де "всіма чудесами Христа" вмовляє якогось Флоссі відомстити за вбивство Хьоскульда ("Сивоголового") його жона Хільдігунна (5). Цей Хьоскульд Годі Білого Мису вважався сином Траіна (!), сина Сігфуса і внука Сігвата Рудого (його походження невідоме). Вбивство Траіна та його сина Хьоскульда організував Хельгі ("Святий"; від цього імені походить слов'янське ім'я Олег, а отже, "Олегом" був і Святослав - "Хельгірозь"), син Ньяла та внук Торгейра Голльніра, сина Торольва. То чи не є київський князь Аскольд (Хьоскульд) сином Трояна (Траіна), його вбивця - Олег(Хельгі), якому відомстив Велес (Флоссі)? Чи, зрештою, не Хільдігунна похована у т.зв. Галичиній могилі, від назви якої і походить, за літописцем, назва міста Галич ?
Через століття Аскольда причислили до лику блаженних, як про це свідчить Іоакимів літопис, за словами В. Татіщева (6).
У "Церковному уставі" в редакції ХУІІ - ХУІІІ стт. мовиться : "… Се азъ, князь великый Василей, нарічаємий Володимеръ, сынъ Святославль, внук Игоревъ, блаженный Олгы, вьсприялъ есмъ святоє крещеніє от грічкаго царя Кастянтина и Фотія патриарха, взяхъ первого митрополита Михаила Киэву граду, иже крести всю землю Рускую".
Дослідники (В. Татіщев, М. Брайчевський, Є. Крамар) зазначали істотну неузгодженість цього повідомлення, бо ж Фотій помер більше ніж за сто років до 988 року, а патріархом у часи Володимира Великого був родич Фотія Сергій, а київським митрополитом призначений корсунський (херсонеський) священник Анастас, який допоміг русичам заволодіти Корсунем, а потім втік разом з польськими окупантами у обозі Святополка Окаянного.
Швидше за все, як на нас, Володимир став спадкоємцем установника Переяславської митрополії патріарха Фотія і переніс у Київ мощі першого поставленого ним єпископа Русі Михаїла (860 - 867), якого усунула проримська партія і який повернувася на митрополичу кафедру у 878 році та помер після 886 року, можливо, перебуваючи у справах у Візантії.
Цілком можливо, що переяславська митрополія офіційно іменувалася Руською (за Є. Голубинським, Г. Вернадським, М. Чубатим).
1 Кузьмин А. падение Перуна: Становление христианства на Руси. - М.: Мол.гвардия, 1988. - С.140.
2 Крамар Є. Від апостола Андрія до князя Володимира: Нарис з історії християнізації України до 988 року. - Ів.-Франківськ: Облвидав "Галичина", 1992. - С.32.
3 Поснов М.Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей - 1054 г.). - Брюссель: Жизнь с Богом, 1964. - С.532.
4 Татищев В.Н. История Российская. - М.-Л., 1962. - Т.1. - С.106.
5 Стеблин - аменский М.И. Мир саги. Становление литературы. - Л.: Наука, 1984. - С.95.
6 Татищев В.Н. История Российская. - М.-Л., 1962. - Т.1. - С.36.
назад
874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко - аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма - Алеман). Ім'я при хрещенні обирає Миколай, в пам'ять римського понтифіка Миколи І Великого (858 - 867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 - 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник - попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора - римофіла Василія Македонця (868 - 886), балканського слов'янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, які в ІХ ст. "господарювали" на території Візантийських Балкан. Є підозра, що місію католицької церкви на Русі з поверненням Аскольда очолив Дір ( у іллірійців ім'я Дір було поширене, а в кельтів збереглося зі значенням "твердий, міцний, сильний"). Іллірійськими є також імена з коренем "бор", "бур" (Буривой, Борис, Борич, Борислав) із значенням "муж". Від племінних назв району Іллірії (Хорватія) походять імена карп, Акун, Тілен, а назви місцевостей та рік Іллірії повторюються в іменах Істр, Стир, Гомол. До венето - іллірійських імен відносять також імена, згадані у договорі князя Ігора з ромеями - Егрі, Уто, Кол, Гуди (1).
