2.
у тобі залишилось сил
втікаєш сміючись
хоч кожна втеча
наповнена
по самі вінця
слізьми
щоранку
втікаєш
від своїх монархів
все ще
неспорожнілих
бо ранок -
то втеча
до наступної ночі
що теж не триматиме
вічно
отже буде іще один
ранокм
заспокійся
не кляни її мар
но
бо ніч ця
так як і ти
ні в чому не винна
3.
вуха твої
вловлюють ультразвук
що не лунає насправді
очі твої
візію бачать
якої немає
твоє божевілля -
це скульптура
із льоду
роботи найтоншої
найгеніальнішого із невідомих
ти ж бо
не з тих
які чують лише те
що повинні би чути
і бачать лиш те
що перед очима
і ця ось відлига
вб'є тебе остаточно
а це лиш на руку
твоїм нещасливим
коханцям
які ще реально
хтозна чи існують
4.
ти приходиш
до їхніх готельних палаців
щоночі
ще досі незаймана
вони ж
тремтять і шизіють
бачачи твоє
оголене тіло
вони вже
не знають
жодного слова
вони вже
не знають
жодного руху
а ти лиш
смієшся
зникаючи
під ранок
і о дев'ятій
покоївки знаходять
твоїх
нічних глядачів
вже божевільними
повія
5.
ти палиш
останню суху сигарету
і п'єш
найдешевшу каву
не підіймаючись
вже принципово
з рангу повій
до ранку
шляхетних дам
щойно
на одному з підпільних
ринків
придбала
великий
червоний
ніж
для свого
майбутнього і найпершого
Олоферна
6.
до нього прийшла
як до всіх приходила
гола
прекрасна
і чорна
він був єдиний
якого
не вбила відразу
твоя краса
він казав
що покорив вже
сімнадцять фортець
ти мов фортеця
і взяв він тебе
вісімнадцяту
ставши
твоїм першим
із тисячі
а в обмін
на своє дівоцтво
ти його
обезглавила
червоним ножем
вийшовши нарешті
з рангу повій
о прекрасна Юдиф
ГУЦУЛЬСЬКИЙ МІФ
ПРО СІЗІФА
на схилах і у долинах
гуцули вмирали
все було так сумно і звично
та якось набридла Сізіфові смерть
і він її ланцюгами скувавши
кинув до печери на дно океану
і триста років підряд
людей не ховали у землю
й не співали жалібних пісень
Сізіф же сховався від гніву богів
у старенькій колибі далеко у горах
та тільки гуцули
котрі так любили вмирати
розкрили його таємницю богам
й прохали смерть з океанського дна відпустити
Сізіфу - зухвальцю боги розгнівавшись
подарували важку чорну брилу
й примусили на Чорногору її волокти
самі ж споглядали на нього
з вершини Говерли
гуцули ж надалі вмирали
на схилах і у долинах
ШТАМП З УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
а твій коханий
тебе не кохатиме
цигарки твої
сумно закінчаться
ти куритимеш тихо
чай "Бесіда"
і побачиш у тьмі
постать кактуса -
нагваліста
мимохідь ти подумаєш
ДЗЕРКАЛО
врешті втямивши
істинне значення
дивовижного слова -
МІМІКРІЯ
твій коханий
тебе не кохатиме
ти ж назвеш
його сина
тарасиком
і тебе вже
безтямну й безсмертную
перенесуть на ношах
медбратики
із дівчат
в молодиці і покритки
і усім це мабуть
нагадає щось
БУЛЬБА
коли в горах западуть сотні снігів
й гуцули на зиму
повідв'язують худобу сумну
тоді-то й прийде той час
що має одне й те ж саме обличчя
протягом холодного квартету місяців
опруч пічки
почне дримбіти дримба
почне з грибів сухих
варитися зупа
і я почну
усе частіше та частіше споминати
про те як в давнім-давнім серпні
я вибираю спокійну й теплу
в городі бульбу
* * *
була одна з тих зим
що надходять ще в листопаді
ми гуляли по Незалежності
розмовляли про останній торішній сніг
і раптом зустріли Жака Превера
"здраствуйте пане Жак" -
привітався я
але він мене навіть не бачив
бо охоплений безмовністю
стояв і дивився прямісінько в твоє обличчя
"Я пішов на базар де всілякий брухт продають
і купив ланцюг
для тебе
кохана моя" -
мовив Жак
ти голосно засміялась і відповіла -
"чому ж ви спершу
не купили мені пташку чи квітку?
так зробив би кожен пристойний кавалер"
Жак стояв приголомшений відповіддю
втупившись у землю скляними очима
"Бога ради
кожен може помилитися" -
спробував я заспокоїти його
і ми пішли далі вулицею
розмовляючи про сніг
ВЕСНА
деревам
навіщо була
ця гра в мертвих
коли зновуєвже вкотрий раз
сентементально
банально
по-дитячому
забубнявілись
* * *
куди дибає це посивіле пілігримство?
багато різних тіл
воскового кольору і здебільшого дуже брудних
переходять ріку яка обмиває їм ноги
і ніхто не пам'ятає про дідуся
більше старого ніж божественного
з іменем Юзик
він живе в порожньому гірському селі
сам вже сорок років
всі його односельчани давно перейшли на той берег
"тепер вони певно в гуцульськім раю" -
каже Юзик своєму старому псу що зветься Вірна
безжурно живе Юзик з Вірною
він твердо переконаний
(у свої сто двадцять п'ять)
що прийде незабаром з гір
зелена мавка
стане йому за дружину
і сівши в човна попливуть вниз рікою
КІНЕЦЬ ЛЬОДОВИКОВОГО ПЕРІОДУ
а кришталь - не кришталь
лиш вода
руйнувались її володіння
і ридала царівна
мов би ринва після зими
й рідиною у землю вростало
з криги зроджене слово
в і ч н і с т ь
о зимова царице
так відходить твій час
так відходять тривалі сніги
навіть твій кришталевий
зимово - величний палац
залишив по собі
лиш маленьку й бездонну водойму
яку люди пізніше назвали
Байкалом
о зимова царівно
і кришталь - не кришталь
лиш омана
ВЕРСІЯ СВІТОУТВОРЕННЯ - 1
слони на ходулях
виходили з захмар'я
несучи на своїх спинах
міста
піраміди єгипту
оголених жінок
тобто весь світ
слони усвідомлювали
цінність ходуль
вони не бажали
торкатись землі
ступнями
і коли
вилуплена з яйця
фіалка
стала першою ознакою ранку
слони на ходулях
втекли в захмар'я
розгубивши
міста
піраміди єгипту
та оголених жінок
розгубивши
свій наспинний світ
ВЕРСІЯ СВІТОУТВОРЕННЯ - 2
коли жили трьохголові зайці
двоногі сумчаті антилопи
і саблезубі сови
коли летючі кокер-спаніелі
полювал на рожевих слонів
а пінгвіни були царями звірів
/бо єдині з усіх вміли танцювати/
з мавп'ячого яйця
вилупилась перша людина
і жадібно почала поїдати
недостиглі зате райські
яблука
на цьому світ
МАВ БИ
закінчитись
В "ЯЗНІ
розмовлятиму з тихим і сивим наглядачем
про вірші любов і свободу
щосуботи стареньким віником
зніматимемо тонку
мов життя
павутинку з кутів
і одного недільного ранку
наглядач звично тихим голосом
скаже
що за весь цей час полюбив мене дуже
потім його звільнять з роботи
якогось весняного дня
ми зустрінемось з ним
на одній з вулиць міста
тоді вже будемо багато усього мати
тому більше не розмовлятимемо
про вірші любов та свободу
а лиш трохи попечалимось
за суботньою павутинкою
ГРИЦЬКО - ТЕЖ КОЗАК
пам"яті Г. Чубая
над містом всю ніч плавали чайки
хтось стояв на балконі і палив цигарки
одну за одною
одну за одною
він цілком усвідомлював
шкідливість
паління
писання віршів
і стояння лютневої ночі
на балконі
лише в майці і трусах
він любив все шкідливе
"це хто там
задимів усе небо ?
нам не видно шляху" -
з чайок кричали
вже майже п"яні козаки
позвішувавши з бортів
аж до землі
оселедці
посивілі
ДЕРЕВА ?
на цьому пагорбі
ще поки що височіють
гори паперу
меблі
чи домовини
ще покищо зеленіють і щелестять листям
а білки їх помилково називають -
вічними домівками
і люди також помилково називають їх -
деревами
та лиш голос сокири
котрий мешкає далеко в хащах
знає їхню суть
істинну
* * *
десь там люди гинуть за свої прапори
на їхніх скронях червоне
на їхніх дірявих грудях червоне
тішся
що з червоного маєш лиш тільки шкарпетки
ДО І ПІСЛЯ
ти мов недопалок
з непоборним цигарковим бажанням
виходиш на балкон
припалюєш свій "BOND"
дихаєш нічним повітрям
і тютюновим димом
думаєш про поезію Рільке
і чайник що має ось-ось засвистіти
йдеш з балкону щасливим
ти тепер
мов духмяна
повноцінна
ще не підпалена цигарка
ЕМІГРАНТ
жодного стимулу
до боротьби за територію
яка історино належить тільки мені
видаюся собі щасливим
на чужинських ландшафтах
які пригріли мене
чужими квітами на чужинських ландшафтах
які пригріли мене
чужими квітами на чужих могилах
що пахнуть виключно вишнями
але я знаю
що моє королівство зовсім поруч
адже я чую голоси птахів
що народжувались тільки в моєму небі
і голоси ці закликають мене
повертатися тільки таким
яким бігав колись там в дитинстві
але все це викликає в мене
непотрібну відразу до слова -
ностальгія
КОЛА
наше місто-фортецю
оточено
варварами яничарами
чи ще якоюсь волохатою поганню.
ми в будинку-фортеці.
і його теж
оточено.
ми в одній
з трьох кімнато-фортець.
і там нас знайшли й оточили.
я на стільці
мов на вежі
оточений ворогом
як і все що довкола.
нагадав собі чомусь
камінець
кинутий в озеро
і кола по тихій воді
то стілець
кімната
будинок
місто
***
л.
ти напрочуд легка
у жесті
ти виколюєш пальцем
око
величезній звареній
мусі
яка всілась на твою
цукерку
ми сиділи в піску
на морі
і водночас вивчали
стелю
ще ми трохи знімали
одяг
і короткометражні
фільми
обіцяла бути в моєму
місті
але я знаю напевне
що воно скоріше буде
в тобі
та чомусь вмить все стало
зайвим
бо в вікні вже бовтався
ранок
і ми обійнявшись
поснули
ти напрочуд гарна
в сновиді
МЕЛОДІЇ ОДНОГО ЛІСУ
в дуплі сидить шпак
і наспівує
одну з пісеньок
Мерліна Менсона
де йдеться про
життя
та перші весняні квіти
в іншому дуплі
сидить інший шпак
і мугикає мелодію гімну
найамбіційнішої
азійської монархії
в третьому ж дуплі
сидять
Мерлін Менсон та Чінгіз-хан
грають в шахи
і касета Вівальді
у їхньому магнітофоні
перемагає будь-які
іншодуплянські
мелодії
отже скоро війна стихне
***
муха товчеться об шкло
муха не відає втоми
а шкло шахрайсько-підступно
регоче і кричить у весь голос -
мене ж бо нема !
мене ж бо нема !
муха ж товчеться й надалі
нерозуміючи зовсім
чого вона й досі в кімнаті
шкло ж бо вторить
що відсутнє
РАНОК
прочинено двері
заходьте.
та тільки вважайте
не попечіть долоні
об те сонце що на столі
у мисці.
відчинено вікна
злітайте
й візьміть із собою
миску зі столу
бо час вже ...
РОЗДУМИ ТЕНІСНОГО М'ЯЧИКА
кинутого кимось
з дев'ятиповерхового будинку
Дев"ятий
в минулому житті
я був людиною
Восьмий
поетом чи футболістом
вже не пам"ятаю
Сьомий
тепер я дурний
і жовтий Тенісний М"ячик
Шостий
але люди ще дурніші
бо думають що я
П"ятий
не вмію відчувати і думати
але я все це вмію
Четвертий
а ще я вмію кохати
і кохаю Тенісну Ракетку
Третій
сумую без тебе
любко моя де ти
Другий
найбільше ненавиджу
високі будинки
Перший
/БУМ!/
Перший
після них дуже болить
все тіло тобто голова
Другий
мені зараз
потрібен аналгін
Третій
Третій
знову лечу донизу
все. кінець медитації
СІМ СВЕТРІВ
/себто шість/
Маю сім светрів
/себто шість
бо сьомий саме зараз
росте в руках в"язальниці/
всі вони навіть живіші од людей
мають свій запах
свої дірки
своїх ворогів і друзів
вони постійно приходять на пари до університету
а також на різноманітні мистецькі акції
вони вдихають цигарковий дим
і аромати жіночих тіл
при чому ніколи не огортають їх повністю
(хоча на відміну від людей
вміють ці аромати запам"ятовувати)
висячи на спинці стільця
деколи пестять і гріють один одного як коханці
ведуть спільну війну з міллю
і міжусобну війну за місце на тілі
себто за місце над серцем
і кожен з них щоранку намагається
посміхнутись мені якнаймиліше
щоб потім відчувати себе
весь день
переможцем
