Терором по тероризмі

Ярослав Дашкевич

У 60-х рр. я був особисто знайомий з кількома терористами. Аджарець Мжаванадзе, морський офіцер, застрілив першого секретаря райкому за те, що цей намагався залицятися до його, Мжаванадзе, жінки. За політичний терор його засудили на 25 років ув'язнення. Ще зустрів я одного старенького росіянина, який в п'яній компанії сказав, цо Сталіна треба повісити. Його засудили на 25 років за намір здійснити терористичний акт. Подібних "терористів" я зустрічав у Піщаному спеціальному таборі в Казахстані більше.

Справжніх політичних терористів в таборах не було; їх або розстрілювали в 30-40-х рр., або, якщо судили пізніше /коли було скасовано смертну кару/, тримали у закритих в'язницях суворого режиму,

Вся ця фантасмагорія дуже нагадує сучасні часи - може й це безправніші - коли мирних людей знищують бомбами і ракетами за "підтримку тероризму".

Сьогодні існує велетенська література, присвячена теророві й тероризмові /згодом поясню різницю між цими двома термінами/, яка тепер фантастично розбухає після вересневих 2001 року подій в Сполучених Штатах Америки. Праці 70-80-х рр., переважно американських /назву И.Александера, С.М.Фінгера, Д.К.Рапопорта, М.Столя/1 та німецьких /Ф.Вордеманна, В.Лякера, В. дон Беєр-Катте, С.Біндера та інших/ політологів2, з якими я знайомився - особливо ж німецького політолога П.Вальдманна3 - допомогли мені узагальнити проблематику.4 Бо згадані дослідження перейшли вже до рангу кла-сичних. Вони же позбавлені того істеричного нальоту, який дуже характерний для сучасних оборонців капіталістичної "нової еконо-міки", імперіалізму та глобалізації. Очевидно, й злободенну най-новішу літературу та пресу я не залишив поза увагою.

Намагатимуся, хоча б поверхово, розглянути кілька проблем:

1. термінологічних /диференціація міх терором, тероризмом і партизанською війною/,

2. табуїзації окремих важливих питань, зокрема причин теро-ризму і державного терору, а також диверсійних терористичних опе-рацій,

3. форм і проявів тероризму,

4. причин і фаз, результатів та помилок тероризму,

5. соціології тероризму,

6. державного терору і його наслідків,

7. прогнозів на XXI ст.

1. Термінологія

Ми - в повсякденному вжитку - не дуже чітко усвідомлюємо різницю між двома термінами: терор і тероризм.

Насправді терор - це систематичне застосування засобів сили для збереження чи запровадження певної системи панування у влас-ній або чужій державі, а навіть у глобальних вимірах /державний терор, що при певних обставинах - за своїм обсягом - може перет-воритися в глобальний терор, який здійснює окрема держава/наддержава/імперія при допомозі своїх сателітів/. Масовий терор поража перш за все цивільне населення.

Тероризм - утворення атмосфери страху і жаху як засобів бо-ротьби з існуючим суспільно-політичнім ладом, також з метою його усунення.

Тероризм не є рівнозначний з партизанською боротьбою, хоча деколи обидва поняття в певних точках стикаються. Партизанська боротьба - це відвертий прояв військової організації дій, що пе-редбачають наявність військової тактики і стратегії. Цим парти-занська боротьба наближається до регулярної війни.

З іншого ж боку, терористи завжди діють з підпілля, творять невеликі групи, які самі не розкриваються /не деконспіруються/, а залишаються таємними. Мета агресії терористів - викликати в суспільстві не тільки стан страху, нервовості, істерії /це було ду-же добре видно під час вересневих подій в США/ але також симпа-тію і подив. В результаті суспільство, на яке напали, деколи - вже замість самих терористів - намагається довести до мети пев-ні зміни, реформи, нормалізацію стосунків, чого терористи, через свою малочисельність, робити не можуть.

Німецький дослідник Ф.Вердеманн дуже добре визначив різницю між партизанами і терористами. Партизанська боротьба скерована на захоплення території, а терористи намагаються захопити уми, мислення людей.

В країнах з авторитарним правлінням, з недавнім тоталітар-ним минулим /наприклад, Росія, Китай/ проявляється тенденція оголошувати партизанів терористами /Ічкерія - Чечня, партизанська боротьба національних меншин в Китаї/, щоб кваліфікувати їх як "міжнародних терористів" /це фальшиве поняття, на якому не зупи-нятимуся/ і підводити їх під т.зв. міжнародні антитерористичні закони. В Україні є також прихильники таких поглядів. Коли я під час дискусій пропонував, щоб т.зв. радянських партизанів часів Другої світової війни оголосити терористами - дискусія припиня-лася.

Отже - треба диференціювати поняття терор, тероризм і партизанська війна. Тим більше тому, що є політичні сили, які свідомо застосовують термін "терор" лише до тероризму, щоб таким чином завуалювати існування та чимраз більше поширення державного терору.

2. Табу накладені на окремі питання терору та тероризму

Є три основні питання, які офіційна, тобто проурядова, історіографія та політологія намагаються обходити.

Це, в першу чергу, проблеми державного терору. Туреччина досі не признала різню вірменів у І9І5-І9І6 рр., що звела зі світу приблизно 1-1 1/2 млн людей. Росія та Україна досі офіційно не визнали злочинів комунізму, хоча на цю тему ісцує велетенська наукова література. Немає офіційних узагальнених даних з боку США про проведені ними терористичні акції в Азії, Африці, Європі. Прикладів подібного засекречування або деформування даних можна навести більше. Та це одночасно свідома фальсифікація іс-торії.

Друге питання - затаювання причин виникнення тероризму, скерованого проти ''власних" держав, панівних режимів у них, або про ти інших держав. Виходить, що так немов спонтанно збираються групи неврівноважених або фанатично настроєних людей, часом і висо-копоставлених, які вирішують немов для розваги зайнятися тероризмом. Це, очевидно, казочки для дітей, але дуже вже не хочеться розкривати причини тероризму, який по певних політичних напрямах існує десятки років і чомусь не зникав так само спонтанно, як спонтанно і нібито без особливих важливих причин він виникав свого часу.5

І трете табуїзоване питання - диверсійний тероризм, що стоїть на межі між державним терором та тероризмом. Це спеціальні таємні операції відповідних державних органів, що організують терористичні акти - часто при допомозі т.зв. п'ятої колони - в країнах, які вважають неприхильними, ворожими, вартими зміни ре-жиму чи агресії і загарбання. Такі акції довго зберігаються в секреті. /Як відомо, диверсійним тероризмом - фіктивним, нібито польським нападом на німецьку радіостанцію в Гляйвіці - почалася Друга світова війна/.

Незважаючи на накладені табу, терористичні явища перелічених типів швидше чи пізніше розкривають розвідувальні служби протилежкого табору, вони перетворюються в сенсацію для журналістів та, врешті, в об'єкт наукових досліджень політологів й істориків. Однак гарантій, що все таємне стане явним або що воно не буде деформованим, немає.

3. Форми і прояви тероризму

Насильницький спротив проти володарів існував завжди. Відомо чимало яскравих проявів тероризму ще в античних часах. Тирановбивцям ставили пам'ятники і їх дуже шанували в народі.

Але поява тероризму як тривалого феномену пов'язана з ви-никненням демократичних та націоналістичних ідей у XIX ст. В другій половині XIX ст. з'являються в Російській імперії терористи з "Народної волі", на Заході Європи - анархісти. В Росії, після приходу до влади сповідників державного "червоного терору", практично перманентного, велася облудна кампанія проти іццивідуального терору /прикрита теоретичним, але не фактичним запереченням ролі особи в історії/, щоб таким чином захищати "вождів" від замахів.

В період між двома світовими війнами тероризм пересувається з ліва на право. Тоді проявився також західноукраїнський тероризм /вбивства міністра Перацького, політика Голувка та інші/.

В перших десятиріччях після Другої світової війни перевагу здобувають спершу партизанські дії /Українська повстанська армія досвід якої використовують партизанські рухи в світі - зокрема на Кавказі, послідовники вчення Мао цзе-дуна, Ернесто /Че/ Гевари - в Азії, Латинській Америці/. Пізніше маятник хитнувся знову в сторону тероризму.

Сьогодні, враховуючи також український матеріал, можна го-ворити про шість основних форм тероризму, між якими є ще й перехідні форми:

а. національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога - відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тиролю, франко-канадці, курди та інші. Наявність такого тероризму /частково злагідненого після задоволення автономічних вимог - для каталонців, німців Південного Тиролю, франко-канадців, у деякій мірі для корсиканців/ - яскраве свідчення то-го, що проблеми поневолених націй та національних меншин, а також регіоналізації при модернізації державного ладу в другій половин XX ст. полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний /конфлікти: католики-протестанти, мусульмани-християни, юдаїсти/;

б. тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного-антиколоніального характеру в Тре-тьому світі /наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська "Армія чистих", палестинські терористичні групи/. В зв'язку з невирішенням основних конфліктних проблем /Палестина/ та глоба-лізацією імперіалізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій але, в жодному випадку, не перетворюються в "міжнародних терористів" /про що я говоритиму ще далі/. До цієї форми тероризму підходить Усама бен Ладен та його Аль-Кайда /"Провід"/;

в. третя форма - тероризм соціал-революційного характеру.

Це відомі з недавнього минулого: фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США. Ці групи "нових лівих" у середині 60-х рр. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав. Після розвалу СРСР та краху комуністичних ідей дії "нових лівих" поступово пригасли, але тепер здобули новий стимул в зв'язку з боротьбою проти глобалізації та європеїзації;

г. четверта форма - правий тероризм, що добивавться ліквідації парламентської демократії у запровадження авторитарного режи-му, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють "новим лівим" /наприклад, так було в Італії/, розглядаючи їхні акції як загрозу дня суспільства, що повинно обрати правий шлях;

д. п'ята форма - диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п'яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії /для прикладу, терористичні групи совєтських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УІ1А, щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля/;

є. шоста форма - кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань може мати також політичну мету - захоплення влади в державі /спроби колумбійської наркомафії/.

В Україні покищо спостерігається дві форми тероризму.

Одна дуже анахронічна, що вже майже не спостерігається в цивілізованих державах - це індивідуальний політичний тероризм: ліквідація політичних противників, політично невигідних представників засобів масової інформації, українських активістів /у Криму/.

Друга форма - кримінальний тероризм

Як правило, ні безпосередніх виконавців злочинів, ні полі-тичних або кримінальних замовників органи безпеки України віднайти нездатні. Це говорить або про повцу професійну непридатність цих органів, або про настільки цільне переплетіння замовників і службовців органів безпеки /очевидно, шляхом корупції/, що про будь-яку ефективність дій, скерованих проти цього специфічного тероризму не може бути й мови.

Репертуар проявів тероризму широкий. Від звичайного пошкод-ження матеріальних цінностей через напади на банки, цілеві зама-хи - до великих акцій, запланованих генеральним штабом організа-ції. Отже: захоплення посольств й інших публічних будинків, го-телів, поліцейських постів, захоплення літаків, важливих осіб і т.п.

Застосовується тактика провокації - мовою баскійської ЕТА: "спіраль акцій і репресій". Великі акції мають довести населенні що ось вже недалеко до остаточної перемоги. Одночасно такі великі акції провокують державу на поспішну і непродуману реакцію, яка б'є по невинному й політично індиферентному населенню. Це відбирає репресивному режимові видимість легітимності, ворохо-бить людей, а авангард терористів може навіть повалити режим, що, з свого боку, застосовує збірну відповідальність, діючи ме-тодами державного терору.

Сучасна техніка допомагає терористам. Легко можна перешко-дити рухові транспорту, порушити зв'язок. Навіть невелика кількість цілевих акцій, скерованих на вузлові невралгічні пункти, може підірвати функціонування державного апарату.

Великий прогрес систем озброєння, легке його транспорту-вання і велетенська руйнівна сила сучасних вибухових матеріа-лів - разом з застосуванням хімічної, бактеріологічної, а на-віть /гіпотетично/ атомної зброї - також допомагають тероризмові.

Цей технічний поступ, особливо в ділянці зв'язку, гарантує терористам велику мобільність та ускладнює їхнє переслідування.

Засоби масової інформації надають практично необмежені можливості здобути форум для поширення їхніх ідей, для декларування мети боротьби, не кажучи про забезпечення розголосу. Все це робиться на хвилях сенсації.

4. Причини і фази тероризму

Про них звичайно говорити не хочуть. А їх не можна спрощувати при допомозі тверджень, що малі терористичні групи не є реп-резентативними для цілого суспільства і для його проблем. Не можна зводити виникнення груп до якогось історичного чи позаісторич-ного випадку або моди. Є три рівні, які треба мати на увазі при виясненні причин виникнення тероризму.

Перший рівень, найнижчий. Поява в частини населення почуття непевності й фрустрації. Перш за все - це криза колективної іден-тичності - втрачання національної гордості, загроза для мовної й культурної ідентичності через імміграцію, підкорення чужоземним впливам чи загарбання.

Другий рівень. Виникнення факторів, що надають загальному почуттю розчарування й непевності, напрям політичної чинності. Існуюча політична система є непрозорою, без здатності враховува-ти прояви критики і протестів. Авторитарні диктатури сприяють виникненню войовничих протестаційних рухів, бо такі режими не дають жодних шансів політичній опозиції на легальну альтернативу. З іншого боку, вони, авторитарні диктатури, не є здатними придушити в корені опір /це можуть лише тоталітарні диктатури/. Вини-кає готовність до терористичних акцій, зокрема відплатного харак-теру.

Третій рівень. Наявність у суспільстві ніш, в яких відносно спокійно можуть виникати та розвиватися терористичні групи /дільниці в містах у Північній Ірландії, університети /в Німеччині/, монастирі /у басків/, наявність віддалених місць для відступу чи регенерації, також за близьким прихильним кордоном, наявність ма-теріальних ресурсів /гроші, зброя/ та вже випробуваних методів терористичних дій.

Якщо виходити з таких спостережень, то Україна перебуває на другому рівні готовності.

Крім рівнів готовності до виникнення терористичних груп, є підстави говорити також про стадії /фази/ розвитку подій.

Перша фаза - сильна критика існуючої системи одночасно з пропагандою альтернативного суспільства або державного ладу.

Друга фаза - перехід від пропаганди до цілевих матеріальних пошкоджень і знищень - що перетворюються в загрозу для людського життя, далі - до планування замахів на окремі особи - представників панівного режиму /"селективний тероризм"/.

Третя фаза - ескалація до систематичного тероризму по відношенні до певної категорії осіб - політичних противників, олігар-хів, які їх підтримують.

Які можуть бути результати тероризму?

Терористи можуть швидко або досить швидко здобути великий вплив на суспільство - вони поширюють атмосферу страху і жаху - або захвату і бажання підтримати - та можуть державу довести /тимчасово або на довший час/ до переходу в стан захисту. Можуть внести рішучий вклад до ліквідації диктатури /як трапилося після смерті диктатора Франсіска Франка в Іспанії/.

Про загальний баланс тероризму говорити важко, потрібний індивідуальний підхід по відношенні до різних акцій.

Помилки терористів переважно вони не пов'язують свої акти з якоюсь загальною військово-політичною стратегією; часто не є здатними припинити свою терористичну діяльність після того, як вже досягнено оптимальний результат; не в в стані відмовитися від дуже радикальних і фундаментальних вимог /наприклад, кардинальні зміни в економіці, суспільстві політиці/.

З іншого боку - національно-визвольні дії автономічного ха-рактеру дають результати /справа Квебеку, Палестинської автономії/. Але й тут існує небезпека втрати досягнутого, якщо терористична діяльність продовжуватиметься.

5. Соціологічні спостереження

Подаю їх у порівняльному аспекті - з одного боку /І напрям/ національно-визвольні рухи /сепаратистичні, автономістичні/, а також праві терористи; з Іншого боку /П напрям/ ліві екстремісти до яких я умовно приєднав би антиглобалістів і антиєвропеїстів, хоча це частково поєднання лівих і правих.

Структура учасників груп. Загальне явище - молодий вік те-рористів, переважно нижче 30 років. Можна б сказати, що це, по суті, вид молодіжного руху.

Статева структура.

I напрям /національно-визвольні та праві рухи/ - майже виключно чоловіки;

II напрям /ліві, антиглобалісти/ - на одну третю або й біль-ше - це жінки.

Майновий стан.

І напрям - учасники переважно з нижчого або середнього стану;

П напрям - з найзабезпеченішого багатого стану або з горіш-ньої верстви середнього стану. Це виглядає немов покута за гріхи батьків - експлуататорів.

Походження і конфесія.

I напрям - терористи переважно з сіл, малих містечок, частина на керівних позиціях духовні особи;

II напрям - особи з великих міст, переважно безконфесійні.

Психічна структура.

I напрям, особливо в першій фазі боротьби /сильна критика існуючого становища, пропаганда терористичних дій/ - врівноваже-ні особи, репрезентативні для нації;

II напрям - чимало неврівноважених осіб, з протиріччями між великими амбіціями і обмеженими здібностями.

Механізм консолідації груп

Способи інтеграції окремих учасників терористичної групи, по суті, єдині для всіх напрямів: ізоляція від зовнішніх контак-тів та зв'язків /щоб уникнути зради та усунути можливість шантаж стійка сформованість образу приятеля і образа ворога, емоційна підпорядкованість групі, опрацювання власного стилю життя і сти-лю мови /слангу/, певні символічні обряди /культ мучеників за ідею, присяга про помсту за зраду/, власний суд над ворогами і зрадниками з своїх рядів.

Виникає специфічна субкультура з власними /часто протирічивими до решти суспільства/ нормами поведінки, з диференціацією ролей. Великою є роль лідерів - поважають їхній високий ранг. Сувора субординація, безвідмовне підпорядкування. Учасники групи при невдачах, а також при обмежених досягненнях не можуть розій-тися, бо для них немає повернення до нормального суспільства. Лідери рішуче протидіють таким спробам. Виникає "власна динаміка тероризму".

6. Державний терор

Такий терор - особливо сучасний і сучасних держав - наддер-жав/імперій - належить до тем, на які накладено практично табу. Основне правило: максималізація кількості жертв і знищень, зав-даних тероризмом - та мінімалізація кількості жертв і знищень, спричинених державним терором. Особливо уникають співставлення відповідних величин на одній та другій сторонах.

З точки зору об'єктів державного терору необхідно диферен-ціювати терор проти власного народу чи громадян власної держави та терор проти інших народів і держав. З морально-етичної точки зору однаково відразливі обидва види з цією різницею, що у пер-шому випадку топчуть права власної держави, а в другому - міжнародне право.

Державний терор в останні десятиріччя проявляється в завдаванні воєнних ударів без проголошення війни /тобто, з порушенням норм міжнародного права/. В період після Другої світової війни державна терористична агресія, прикривалася і прикривається різниш аргументами: попередаувальні удари, загроза виробництва зброї масового знищення, попередження геноциду, наведення ладу і порядку, боротьба з тероризмом і т.п. В останній час відверто декларується мотив відплати для якої й знайшли навіть термін "акція пімсти".

Всі ці та подібні аргументи не витримують критики з точки зору норм міжнародного права. При розгляді їх та наслідків такої аргументації - з врахуванням здорового глузду - кваліфікуються як злочини проти людства і людяності - так само як й інші прояви державного терору, поширені у XX ст. - різня населення /вірменів у Туреччині, камбоджійців у Камбоджі/, штучний голодомор/в Україні/, голокост /євреїв у Європі/, депортації населення /в СРСР, Польщі, Палестині/.

Не маючи наміру перелічувати всі акти терористичної агресі здійсненої США при сприянні їхніх союзників, можна пригадати, що жертвами неоголошених воєн стали Ливан, Лівія, Судан, Сомалі Афганістан /принаймні двічі/, Ірак, Югославія. Не треба великих хитрощів, щоб зрозуміти, що за всіми такими проявами стоять стратегічні економічні та політичні інтереси, взаємно дуже щільно пов'язані. Вони вилилися в політику глобалізації з брутальним усуванням будь-яких перешкод на шляху ліквідації національних політичних, економічних, екологічних, інформаційних, військових та інших інтересів тих держав, що опираються глобалізаційним намірам наддержави, яка взяла на себе роль світового жандарма. Розтоптано права людини, народів, держав. Не чекають на рішення ООН, діють навіть всупереч її рекомендаціям - або перетворюють арену ООН у звичайну машину для голосування.

Якою жорстокості воєн можна хоча б частково зрозуміти /але не виправдати - тому виникло поняття воєнних злочинів/ то дер-жавний терор в мирний час не може мати жодного виправдання, а з точки зору суспільної моралі є велетенським злочином.

Характерна риса державного терору полягає в тому, що дані про те скільки він коштує в цілому не публікуються. Оголошуються відомості скільки коштують окремі види зброї, застосованої або витраченої під час військових операцій, але правдиві узагальнюючі підсумки до відома суспільства не доводять, бо тоді легко можна б встановити скільки витратила коштів:

· освіта,

· культура,

· медицина,

· соціальна опіка,

· екологія,

· допомога країнам, що розвиваються і т.д.

Уряди, засекречуючи такі відомості, не лише хочуть запобігти шокові суспільства, але й не хочуть зробити рахунки прозорими - скільки, по суті, викинуто суспільних грошей або, ще гірше, скільки коштувало здійснення злочинів геноциду, за який, виходить відповідає ціле суспільство.

Для замаскування геноуидної політики /а також політики знищення економіки і культури країн, які "не подобаються" чи країн "негідників" /було придумано і запроваджено не лише до засобів масової інформації, але й для міжнародного правового вжитку тер-мін "міжнародний тероризм", фальшивий за своєю сутністю. Якщо є підстави говорити про глобальний терор імперіалістичних наддержав, бо він може проявитися в будь-якому місці земної нулі, то тероризм національно-визвольної форми є конкретно звернений проти режимів певних супердержав та їхніх сателітів. Нічого міжнарод-ного чи глобального в тероризмі адресованому конкретно, немає. Нічого антиамериканський тероризм перетворювати в міжнародний. Якщо говорити про протиставлення, то насправді йдеться про боротьбу національно-визвольного тероризму проти глобального державного терору. Застосована фальсифікація не є етичною навіть з політичної точки зору.

Державний терор, в підставу якого покладено збірну відпові-дальність, остаточно компрометував т.зв. демократичні гасла панівних суспільств і яскраво розкрив, що вони дорівнювали і дорівнюють блефові. Ці ідеї /подібно як ідея комунізму/ запускалися з ошукаючою метою, бо державний терор засвідчив повний крах концепцій загальнолюдських:

· лібералізму,

· пацифізму /американські студенти-пацифісти рвуться до армії з ідеєю помсти/,

· національної й релігійної терпимості /погроми мечетів, мусульманських шкіл в США, панівна фраза: "бути арабом в США тепер дуже небезпечно"/,

· прав людини,

Банкротує ідея "громадянського суспільства", бо держави, суспільства яких вважають, що вони вже далеко дійшли шляхом здій-снення "громадянського суспільства", практично без дійового опору своїх суспільств перетворилися в співучасників злочину. Хіба що треба погодитися а тим, що терор має бути органічною складовою частиною "громадянського суспільства". Банкротує ідея правової держави.

Замість цього виринає знову марево расизму та колоніалізму, жертвами яких може стати та вже поволі стає також Україна. Вже знову з'явилися вищі й нижчі раси, народи, нації, а німецького юберменша замінив американський сапермен.

Для XX ст. вже робили підрахунки кількості жертв масового державного терору. Вважають, що лише комуністичний терор коштував людству близько 100 млн життів. А скільки ще додати жертв терору іншого - правого, "демократичного", авторитарного, тоталітарного /некомуністичного/ терору? Такі ж самі приблизно підрахунки кіль-кості жертв усіх форм тероризму дають цифру яких 50 тис. осіб. Якщо виходити з старозаповітної формули "око за око, зуб за зуб", то виходить, що за одно око і за один зуб вибивали по близько - 25000 очей і зубів. Кількості явно неспівставні, як би їх - ці ос-танні - не роздували політики та платні засоби інформації. Бо з одного боку терезів десятки мільйонів - з іншого десятки тисяч.

То може в перщу чергу треба ліквідувати масовий державний терор, як засіб встановлення політичної, економічної, військової, соціальної гегемонії? Очевидно, не можна бути настільки наївним, щоб вважати, що припинення державного терору автоматично доведе до припинення тероризму, бо для цього потрібне ще справедливе вирішення ряду конфліктних проблем. Але зменшення терористичних ак-цій стало б реальним. Та чи сучасний агресивний глобальний капіталізм є здатний вирішувати соціальні й національні протиріччя? Все говорить про те, що ні.

Аналізуючи сучасне політично-економічне становище в глобаль-ному масштабі, досить просто дійти до висновку, що державний те-рор, як прояв небажання вирішувати згідно з принципами моралі й справедливості національні та соціальні проблеми, є первинним, а тероризм є вторинним. Відповіддю на державний терор дискримінацію, авторитаризм, тоталітаризм.

7. Перспективи на XXI ст.

В загальному дуже песимістичні. Бо нове сторіччя приносить дальше загострення національних /і національно-релігійних/ кон-фліктів, максималізацію соціальних протиріч - зростання бідності, поступову ліквідацію середнього класу, поляризацію становища багатих і бідних, безмірне зростання експлуатації. Вони ускладнюються демографічними /заростання населення землі ледве чи не в гео-метричні й прогресії/ та екологічними /забруднення середовища, винищення природи/ факторами.

Капіталістична погоня за надприбутками, що вилилася в підтримку концепції політичної й економічної глобалізації, бо лише така система гарантує максимальні надприбутки, примушує застосовувати широкомасштабний терор, придушення національної опозиції військовими, політичними, економічними та іншими засобами дії та шантажу.

В результаті передбачати зростання масового державного терору, що, незважаючи на превентивні заходи наддержав, веде до переходу опозиції на рейки тероризму. Відомо з історичного минулого, що маховик перманентного терору зупинити не просто. Бо, за влучним визначенням Анатоля Франса, коли він пи-сав про Великий терор французької революції, "боги жадають крові Виходить замкнене коло.

Щоб його розірвати, людство мусить, перш за все, засудити державний терор і поставити перед трибуналом його ініціаторів та виконавців. Та засудити причини, цо ведуть до появи тероризму /порушення національних і соціальних прав, глобалізм і т.д./ Бо лише після цього матиме моральне право засуджувати тероризм як метод національної і соціальної визвольної боротьби.

Засобом терору згори загальмувати тероризм знизу, особливо якщо він стає способом повсякденного життя, неможливо. Відповідь національно-визвольного тероризму полягатиме у вдосконаленні методів дій, які паралізують т.зв. умиротворення, а можуть стати причиною глобального вибуху.

Бо десь там сказано: "Хто мечем воює, той від меча і гине".

Примітки

1 Terrorism. Interdisciplinary Perspectives / Ed. by Y. Alexander, S. M. Finger. - New York, 1977; Terrorism. Theory and Practice / Ed. by Y. Alexander et oth. - Boulder, Co., 1979; The Morality of Terrorism, Religions and Secular Justifications / Ed. by D. C. Rapoport, Y. Alexander. - New York, 1982; The Politics of Terrorism/Ed. By M.Stohl.-New York, Basel, 1979.

2 Wordemann F. Terrorismus. Motive, Tater, Strategien. - Munchen, Zurich, 1977; W. Laquer. Terrorismus. - Kronberg, Ts., 1977; Baeyer-Katte W. von und and. Analysen zum Terrorismus. - Opiaden, 1982. - 3 (Gruppenprozesse); Binder S. Terrorismus. Herausforderung und Antwort. - Bonn, 1978.

3 Waldmann P. Strategien politischer Gewalt. - Stuttgart, 1977; Waldmann P. Sozio-okonomischer Wandel. Zentralistische Unterdruckung und Protestgewalt im Baskenland // Waldmann P. und and. Die geheime Dynamik autoritarer Diktaturen. Vier Studien uber sozialen Wandel in der Franco-Ara. - Munchen, 1982. S. 201-286.

4 При систематизації матеріалу мені особливо допоміг стислий виклад: Waldmann P. Terrorismus // Worterbuch Staat und Politik / Hrsg. von D. Nohlen. -Bonn, 1991.- S. 703-708.

5 Терористичний акт 11 вересня 2001 p. у США спричинив справжню повінь публікацій, в яких, однак, дуже мало або, по суті, нічого не говорилося про причини цього прояву тероризму. Для прикладу, українська версія журналу Deutschland. - Frankfurt am Main, 2001. - № 5, - сповнена гніву відносно тероризму, але не пояснює його мотивів. Одночасно ж публікує фото (стор. 10) демонстрації біля Бранденбурзьких воріт у Берліні з транспарантами проти державного терору (англійською і німецькою мовою): "Ні війні", "Мир", "Дайте шанс мирові".

(Редакція вдячна п. Сергієві Квіту за наданий рукопис статті)

назад


goutsoullac@rambler.ru