Мезогея:
Премордіальна катастрофа

Ігор Антощак

НБоги прилетіли!а думку вчених, велетенський метеорит, який 65 мільйонів років тому впав на території сучасної України, був однією з причин настання льодовикового періоду та вимирання динозаврів.

"Страшніше за атомну бомбу", - таке пояснення завроциду - загибелі динозаврів запропонували працівники американо-мексиканської компанії "Пенсілд і Камарго" ще двадцять років тому. Але їм не вдалося знайти вагомих аргументів, які б змусили науковий світ повірити у їхню теорію. В 1990 - 1991 роках майже одночасно в незалежності один від одного таку ж версію про вимирання динозаврів запропонували науковці Гіл де Брандт і Шарптон, - розповідає доктор геолого-мінералогічних наук Інституту геологічних наук Національної академії наук України Євген Гуров.

Terra Nostra Premordialis Учені припускають, що близько 65 мільйонів років, на межі епохи крейди та третинного періоду, тому на півострів Юкатан у районі Карибського моря впав величезний метеорит. Він був діаметром близько 10 км, з розряду важких, які містять значні кількості металів від заліза до іридію. Його масу оцінюють у понад три з половиною трильйони (3 6000 000 000 000) тонн. Не зовсім точно відомо, чи це була суцільна маса, а отже, якийсь із астероїдів, що оберталися довкола Землі та Марса, чи, можливо, група тіл, які утворювали ядро комети. У геологічних відкладах того часу виявлено іридієві аномалії та домішки рідкоземельних металів, які в такій кількості та в такій концентрації на Землі не зустрічаються. Метеорит такої величини і маси легко може пробити весь захисний шар атмосфери. Енергія удару, за порядком порівнювана з ядерними запасами, перетворила це тіло чи цю групу тіл в тисячі мільярдів тонн пилу, які атмосферні течії простягнули над усією поверхнею Землі і викликали настільки сильне і довготривале помутніння атмосфери, що протягом щонайменш чотирьох місяців на всіх континентах практично припинилися нормальні процеси фотосинтезу рослин. Запанувала темрява, в якій поверхня суходолів, яку не обігрівало проміння Сонця, охолола за цей час дуже швидко, на противагу Світовому океану, який з огляду на свою величезну теплоємність, охолоджувався значно повільніше. Тим не менше, океанські водорості, одне з головних джерел атмосферного кисню, також втратили тоді здатність до фотосинтезу. Це викликало вимирання величезної кількості тварин і рослин. Найбільш імпозантними результтами тієї катастрофи було вимирання величезних теплокровних рептилій, яких зазвичай називають динозаврами, хоча також вимерло кількасот інших видів.

Після того, як опали рештки розтрощеного метеорита, і цим самим після очищення атмосфери, серед відродженої рослинності відбулися численні видотворчі опромінення ссавців, які через якихось сорок мільйонів років дали початок тим гілкам приматів, з яких походить Homo sapiens.

Приблизно тоді ж дещо менше за розмірами космічне тіло зіткнулося із Землею на території нинішньої Кіровоградської області в Україні. Через ці катаклізми життя на нашій планеті перевернулося з ніг на голову.

За його словами, український кратер, утворений від падіння метеорита, має 24 км в діаметрі. Він лежить на межі Кіровоградської і Черкаської областей, між містечками Олександрівкою та Кам'янкою.Наслідки падіння метеорита мали локальний характер - тоді добре струсонуло теперішню територію Східної Європи. Хоча удар метеорита об землю можна прирівняти до вибуху атомної бомби, у кілька мільйонів разів потужнішої за ту, яку американці скинули на японську Хіросіму. Вчені вважають, що українська астроблема ("зіркова рана") породжена осколком т.зв. Євро-Африканської комети, три найбільші ядра якої, разом із меншими, впали ланцюжком від Карського моря до Північної Африки вздовж дуги великого кола, котра у південному напрямку впирається у астроблему Оазис і її сателіт, що в Лівії, а у північному (півн.-східному) в астроблеми Карську та Гусівську з їхніми сателітами.

"Загалом в Україні є сім таких кратерів, - каже Євген Гуров. - Але жоден з них не потрапив до спеціального американського атласу, в якому позначено астроблеми (буквально - "зіркові рани") Землі. Причина проста - вони не дуже великі. Цікаво, що впадина діаметром 320 км розташована у західній частині Чехії поряд із прагою. Вона вважається кратером, утвореним внаслідок падіння на Землю космічного тіла. Так вважають вчені Бостонського університету Майкл Папажіанніс та Фарук Ель-База, що досліджували цей регіон. Космічне тіло це було діаметром 80 км, а енергія зіткнення - в трилліон раз перевищувала хіросімську атомну бомбу. Аналогічним за появою (від зіткнення з метеоритом в 450 тонн) кратером є озеро Кааліпюхаяра (Святе озеро) на острові Сааремаа (Естонія). Доктор геолого-мінералогічних наук з Інституту геології і геофізики АН колишньої Узбецької ССР О. Борисов висунув гіпотезу про аналогічне походження Аральського моря десь 40 млн. років тому. ("Известия", 1981, 13 июля).

Інша річ - метеоритний кратер у районі Карибського моря. Цей кратер - за уточненими даними, загальною довжиною 270 км - утворився приблизно тоді ж, коли й український. Але він набагато більший. Коли гігантська скеля в 45 кубокілометрів впала з неба на швидкості 40 км за секунду, те, що зветься зараз півостровом Юкатан, було дном моря. Стався вибух, що за силою дорівнював вибухові мільярда тонн тринітротолуолу (2 мільярдів хіросімських атомних бомб)... "Одразу після його падіння в атмосферу злетіло мільйони тонн земної породи. Розпочалися руйнівний землетрус та цунамі. У повітрі надовго зависла густа пилюка. Сонячне світло просто не могло крізь неї пробитися. Так було тривалий час, - пояснює голова комітету з метеоритів при НАН України, доктор геолого-мінералогічних наук Віра Семененко. - Земна поверхня врешті вкрилася льодом, настала зима. Усе живе вимерло разом із динозаврами". Авторами цієї гіпотези вважаються американський фізик Луїс Альварес та його син, геолог Уолтер Альварес. На думку їх наштовхнув надзвичайно високий вміст іридію та платинових металів у земних нашаруваннях того часу. Своєрідною "компенсацією" за нанесення збитків стало народження на дні та на берегах Мексиканської затоки одного з найбільших на Землі нафтових басейнів. Тут уже відомо більше 2000 родовищ, серед яких такі гіганти, як Іст-Техас, Монро та Картидж.

Та це був не перший вибух. Проаналізувавши історію планети за останні 600 мільйонів років, деякі вчені дійшли висновку, що катастрофи, які знищували значну частину живих істот та рослин, відбувалися приблизно кожні 26 мільйонів років. Щоб пояснити цей феномен, американський астрофізик Річард Мюллер здійснив дослідження будови Космосу. За його даними, Сонце має свого супутника (зірка - карлик, маса якої становить заледве одну дванадцяту маси Сонця), не ідентифікованого досьогодні (т.зв. Тіньова зірка або Немезіда). Сонце і його супутник обертаються у протилежних напрямках. Кожні 26 - 30 мільйонів років космічні тіла настільки зближуються, що "стривожують" хмари комет (т.зв. "хмара Оорта"), які курсують довкола Сонячної системи, і захоплюють частину з них усередину Сонячної системи. Деякі комети стикаються із Землею, викликаючи зникнення живих форм матерії. Інші вчені вважають, що при зближенні двох зірок відбувається "виривання" з надр Сонця нових планет та комет. Як наслідок, тимчасово оголюється ядро планети, внаслідок чого на Землю потрапляє жахлива кількість радіації. Чи не від того загинули всі динозаври, коли народжувалася чергова мала планета, що стала потім супутником більшої планети у Сонячній системі?

Величезні метеорити на Землю не падали, умовно кажучи, давненько. Причина, як вважають вчені, проста - закінчився космічний мінерал. Відома так звана гіпотеза акреаційної появи нашої планети. За нею, Земля утворювалася поступово внаслідок зіткнень і об'єднань в одне ціле багатьох великих уламків первинних космічних тіл. Згодом цей матеріал вичерпався. Але в нашій Сонячній системі нині залишився пояс астероїдів між орбітами Марса і Юпітера (т.зв. "пояс Фаетона"). Віра Семененко каже, що пояс утворюють метеорити діаметром від 100 км до десяти сантиметрів. Але усі вони літають і не об'єднуються, тобто не створюють нової планети. Вчені пояснюють це двояко: або ці уламки колись були планетою Фаетон (меншою за Марс, але більшою за Меркурій; десь діаметром 5900 км), що через якусь причину розлетілася на друзки, або вони не об'єднуються через гравітаційні сили Юпітера та Марса. Так чи інакше, але метеорити саме з цього пояса інколи падають на поверхню Марса та Місяця.

Проте існують і протилежні погляди. Науковий співробітник Денверського музею природної історії (штат Колорадо, США) Керк Джонсон засумнівався щодо висновку про те, що в кінці крейдяного періоду охопили всю Землю грандіозні кліматичні зміни. Палінологи вважають, що у Північній Дакоті тоді вимерло не більше 30 % видів рослин. Більше того, співробітник Геологічного управління США в Денвері Дуглас Ніколс прийшов до висновку, що палінологічні дані повністю закреслюють гіпотезу крупних кліматичних перемін у крейдяному періоді. Він вказує також на те, що навіть пальми та пандануси, що відзначаються дуже малою морозостійкістю, пережили часи переходу від крейдяного до третинного періоду у розташованій далеко на півночі провінції Саскачеван (Західна Канада). Науковий дослідник Канадського геологічного управління у Калгарі (провінція Альберта) Артур Суїт стверджує. що загибель багатьох видів флори почалася ще до кінця крейдяного періоду. він здійснив аналіз викопної рослинної пильці, що знаходять в Канаді та штаті Монтана (США). При цьому вияснилося, що скорочення різноманітності квіткових видів представляло собою розтягнений у часі тривалий процес. Загадковим є також розподіл жертв кліматичної катастрофи. Якщо у Північній Америці інтенсивність вимирання флори все ж достатньо висока, то в овій Зеландії зникло не більше 1 - 2 % всіх видів рослин, що розмножуються за допомогою пилку. Можливо, причина цього в тому, що ЗІТКНЕННЯ Землі з астероїдом відбулося НА ПОЧАТКУ СЕЗОНУ ВЕГЕТАЦІЇ в Північній Півкулі. Рослинам Півдня було легше перенести триваючий місяцями період "затемнення", адже вони в цей час вступали у період "сну" (New Scientist, 1993, 1887, 14).

Отже, апокаліпсис уже був? Чим докладніше науковці вивчають земну товщу, тим більше версій з'являється. Недавно в Інтернеті з'явилася інформація про знаходження нового 100-км кратера Манікуаган на сході Канади. За припущеннями вчених, 214 мільйонів років тому сюди впав п'ятикілометровий метеорит. Його удар об поверхню можна прирівняти до ударної хвилі, у 40 мільйонів разів потужнішої за вибух бомби в Хіросімі.

Цікаво також, що в руїнах міста Тіуанако в Андах виявлено дивний календар, в якому рік нараховував 290 днів. Тепер це місто розташоване в горах на висоті 400 метрів. На такій висоті практично нема рослинності, і умови не сприяють проживанню людей. Але там виявлено залишки порту, морські ракушки, зображення літаючих риб, скелети викопних морських тварин. Все це свідчить про те, що це місто колись перебувало біля моря. Геологи вражені, адже Анди піднялися 60-70 млн. років тому, в третинний період. Отже, на той час місто вже було, була цивілізація? Це підтверджують інші дані. Біля міста - озеро Тітікака. На його дні дослідники виявили залишки побудов, стіни, котрі були складені з величезних камяних блоків. Стіни йдуть вздовж вимощеної дороги. Вони розташовані паралельно один до одного і тягнуться протягом одного кілометра. Археологи вважають, що це залишки прибережного храму, де здійснювалися поховання важливих осіб. Храм виявився на дні озера у результаті процесу гороутворення.

Таким чином, вважають учені, знайдено ще одне підтвердження теорії про циклічність розвитку цивілізації на Землі. За цією теорією, нашу планету населяла РОЗВИНУТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ, котра зникла через падіння гігантського метеорита. За доказ може правити збірка бронзових таблиць, яку знайшли в Єгипті. На табличках зображено прилади і технологічні процеси, що були відомі ще в доісторичні часи. Так що пророцтва кінця світу аж ніяк не безпідставні. От тільки коли настане Апокаліпсис, достеменно не відомо нікому...

("Експрес", 2003, 14 січня, с. 8 та доповнення)

Про більш пізнішу премордіальну катастрофу ("Всесвітній Потоп", "загибель Атлантиди") див. тут >>>

назад


goutsoullac@rambler.ru