З "Анатомії світу"
Новітня філософія в наш час
Усе бере під сумнів раз у раз:
Вогонь, мовляв, у Всесвіті вже гасне.
Пропало сонце. Де ж земля нещасна?
Немов і справді все пожерла тьма.
Нові світи шукати? Їх нема.
Зв'язки розпались між людьми й речами,
Відносність насміхається над нами,
Щось у безодню Всесвіт наш несе.
На атоми розтрощуючи все.
***
Всі виміри розпалися, о леле!
Меридіани взявши й паралелі,
Людина сітку з них міцну сплела
І небо раптом у полон взяла.
Яка на небо лізти нам потреба?
Вже ми стягли собі на землю небо
І загнуздали табуни зірок,
Щоб нам корився їх химерний крок.
А як земля? До кулі ще подібна?
Ні, встала Тенерифа* скеля срібна,
Загрозливо звела величний пік
І місяцю от-от прохромить бік.
Переклав В. Коптілов
*Тенериф - найбільший із Канарських островів.
