авилонія, Шумер, Аккад... Зелена пляма історичних карт, жовто-коричнева - природничих. Прабатьківщина реґулярних війн, себто історії. Ніколас Аспер, один з перших європейських картографів і шпіонів у межиріччі Тиґру та Євфрату, залишив парадоксальні описи цієї місцини. "У Багдаді всі горщики наповнені мовчанням", -- відмітив він на бережках рукопису, велемовно присвяченого християнським святиням Сходу. Про самі святині він так і не встиг написати. Схід ловив його і спіймав. Щасливий, він не намагався бути філософом.
Він шукав гнізда грифонів і феніксів в Бехистунських горах, спекулював хорасанськими незайманками, грав у нарди з євнухами і помер у Басрі від отруйних випарів, малярії та втоми. "В Месопотамії майже нема боєздатних військ, -- повідомляв він лондонському урядові. - Турецькі і персидські гарнізони розкладені довгим миром та кліматом, офіцери гендлюють й переховують контрабандистів, пошта паралізована". Вмираючи, він марив пророцтвами Нострадамуса, співав псалми, пророкував Антихриста і спілкувався з астральними привидами давніх царів.
З того часу минуло якихось півтора століття.
Тепер маршрутами Аспера пересуваються таємничі вантажівки з мілітарним супроводом. Як тільки сідає сонце, вони вигулькують з підземних бункерів і вирушають на південь, північ і схід. Кабіни закриті керамітовими щитами. Тріпоче маскувальна сітка. Обгорнені поролоном і заземленою фольґою, тихо грають блюз маґнітоли. "Са-а-атха..." -- підспівують водії і курять підроблений Bond.
Нічна пустеля навколо наповнена шакалами, бадьорими від амфітаміну розвідгрупами, локаторами і скелетами японських автомобілів. Вона містична як і в часи Набоніда і Валтасара: джинни охороняють бази республіканської ґвардії й крадуть консерви у сплячих морських піхотинців. Кобольди збираються навколо палаючої нафти і влаштовують орґії. Вогнепоклонники п'ють священну хаому у вапнякових вибалках, ім'ям Заратуштри закликаючи програмні видіння на комп'ютери "Стелсів". Руїнами Вавілону бродять тіні ассурів і девів. Виходячи з машин за малою потребою, водії нервово обертаються: крилата ракета має підлу звичку підкрадатися безгучно і відхоплювати антеною чоловіче причандалля.
Ніхто не знає назв вантажів. Охоронці думають, що перевозять секретну зброю, джиннам ввижаються скарби царя Сулеймана, вогнепоклонникам - мумії мобедан-мобедів, верховних жерців месопотамської давнини. Важкі контейнери як мертві бджоли. Десь південніше спалахує червона заграва бомбометання...
Дух шпигуна Ніколаса супроводжує поглядом (на берегах Єфрату духи з очима) таємничі вантажівки. Він думає про війну, про Схід і Захід. Він думає про безугавний карнавал історії, усі маски якого виготовлені західними майстрами, а всі тіла народжені Сходом. Захід завжди помиляється, підбираючи тіло під маску (вартувало б навпаки). Потім дивується. Потім відряджує авіаносці.
Всі кошмарні сни Заходу ховаються під масками західного виробництва. Марксизм повернувся зі Сходу більшовизмом та цитатником Мао, Рембо - руїнами Торгівельного центру, антиісламський націоналізм Насера і Асада - примарами хімічних війн. Захід приречений на війну з відображеннями, що блукають божевільним дзеркалом Сходу. Чи треба тримати девів і джиннів на відстані від мобільників і систем залпового вогню? Адже юриспруденція правових держав та принципи громадянського суспільства (дух шпигуна Ніколаса поблажливо посміхається) не мають жодних шансів проти персонажів Шехрезади з мобільниками й легітимним французьким підданством.
"В Іраці майже немає боєздатних військ", -- писали західні інтернет-видання напередодні війни. Певно джинни вбивали британських спецназівців у Басрі...
Дух шпигуна Ніколаса йде пустелею.
"Що ж таки було у тих вантажівках?" - запитує він себе примарного.
назад
авилонія, Шумер, Аккад... Зелена пляма історичних карт, жовто-коричнева - природничих. Прабатьківщина реґулярних війн, себто історії. Ніколас Аспер, один з перших європейських картографів і шпіонів у межиріччі Тиґру та Євфрату, залишив парадоксальні описи цієї місцини. "У Багдаді всі горщики наповнені мовчанням", -- відмітив він на бережках рукопису, велемовно присвяченого християнським святиням Сходу. Про самі святині він так і не встиг написати. Схід ловив його і спіймав. Щасливий, він не намагався бути філософом.
