скравою фігурою швейцарських філософів - традиціоналістів періоду Відродження був Фелікс Геммерлін (1388 - 1460 рр.). Він походив з цюріхської патриціанської родини, вчився спершу в Ерфурті, а потім у Болоньї, вивчав також грецьку мову. В якості секретаря одного з прелатів він приймав участь в соборі в Констанці, і з цього часу став неухильним споборником ідеї конциліаризму (пріоритету соборів). Надалі він займав почесну посаду радника з питань права (консулента) у своєму рідному місті. Він ретельно збирав бібліотеку, зрештою вона склала 500 томів. Поряд із творами Отців Церкви і сучасних йому трактатів у неї входили також тексти давніх авторів. Колекціонував Геммерлін італійські картини, речі мистецтва. Він багато писав. Дійшло 39 його латинських трактатів, за мовою та змістом суто схоластичних.
Геммерлін належав до конгрегації августинських проповідників і його орієнтація на італійську культуру вцілому пов'язана з позиціями його ордену. Виступаючи як пристрасний викривач падіння моралі та традиції, він полемізував з домініканцями та францисканцями. Його полемічний трактат "Проти здорових злидарів" (Contra validos mendicantes, 1438) користувався особливою популярністю протягом ХУ і ХУІ стт. Із безжальною іронією, користуючись методом грубуватої сатири, проповідницької риторики Геммерлін викриває лицемірство, ницість і паразитизм ченців, єретиків - беггардів та сектантів. Він щиро вірить у пророчий дар "одержимих", боїться чародіїв та закликає переслідувати відьм, виступаючи тим самим попередником авторів "Молота відьм" (Maleus maleficarum).
Характерно, що Геммерлін був противником реформи августинівських монастирів і жорстоко ополчився проти Миколи Кузанця, підтримуючи Сигизмунта Тірольця. Трактат "Про благородство та грубість" (De nobilitate et rusticate, 1444 - 1450), присвячений прославленню родового дворянства та станової системи. Передмовою до трактату було міркування італійського юриста Бонаккорсо ді Монтемагна, в основі якого лежить думка, що духовна досконалість, визначаюча благородність, є уділом небагатьох і передається по спадковості. Ця думка розвивається у трактаті. Він побудований як діалог між дворянином і селянином. Завалений дріб'язковими інтересами свого повсякденного побутування, селянин здатний тільки заздрити дворянству. Справжнім духовним благородством володіє лише родовите селянство. Спеціальний розділ трактату присвячений дворянській генеалогії та геральдиці, продовжуючи цим трактат Бартоло ді Сассоферрато.
Симпатії Геммерліна до дворянства призвели його до звинувачення у зраді міста Цюріха. Він став одним з ідеологів старого патріціату ("рицарів") міста в 1439 - 1450 рр.
Фелікс Геммерлін, по- суті, є предтечею такого релігійно-традиціоналістського напрямку Відродження, до якого належали Себастян Брант, Гейлер Кайзерберзький, Вімпфелінг. Власне сатира Геммерліна "Вченість в глупоті" (Doctoratus in Stultitia) стала прототипом "Корабля дурнів" Себастяна Бранта та вплинула на сатиру Еразма Ротердамського.
Література:
Durr E. Die Chronik des Felix Hemmerlin. - Basler Zs. f. Gesch. u. Altertumskunde, Bd. 8, 1908.
назад
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
скравою фігурою швейцарських філософів - традиціоналістів періоду Відродження був Фелікс Геммерлін (1388 - 1460 рр.). Він походив з цюріхської патриціанської родини, вчився спершу в Ерфурті, а потім у Болоньї, вивчав також грецьку мову. В якості секретаря одного з прелатів він приймав участь в соборі в Констанці, і з цього часу став неухильним споборником ідеї конциліаризму (пріоритету соборів). Надалі він займав почесну посаду радника з питань права (консулента) у своєму рідному місті. Він ретельно збирав бібліотеку, зрештою вона склала 500 томів. Поряд із творами Отців Церкви і сучасних йому трактатів у неї входили також тексти давніх авторів. Колекціонував Геммерлін італійські картини, речі мистецтва. Він багато писав. Дійшло 39 його латинських трактатів, за мовою та змістом суто схоластичних.
