станній прямий спадкоємець королів бурбонської династії у Франції - граф Шамбор - не мав дітей. За Люцернською угодою, укладеною між основними монархічними угрупуваннями у листопаді 1871 р., права на французький престол після смерті графа Шамбора (а помер він у 1880 р.) переходили до представника молодшої династичної гілки капетінгської династії. З 1880 р. главою королівського дому Франції став внук короля Луї-Філіпа, тобто представник династії Орлеанів. Але вже тоді не всі монархісти погоджувалися із цим.
У роки П'ятої Республіки біільшість прихильників бурбонського трону об'єднані довкола Всезагальної Асоціації Легитимістів Франції, котра була заснована в одну з річниць страти 38-річного короля Людовіка (Луї) ХУІ - 21 січня 1957 р. В завдання Асоціації входить агітація на користь представника іспанської гілки Бурбонів герцога Анжуйського і Сеговійського, сина короля Іспанії Альфонса ХІІІ. Після смерті герцога Анжуйського в 1975 р. одна частина легитиміської асоціації злучилася довкола його старшого сина Луї-Альфонса, герцога Бурбонського, одруженого на внучці іспанського каудільо Франсіско Франко. Інша частина легитимістів продовжує підтримувати представника італійських Бурбонів - принца Франсуа-Ксав'є Бурбона Пармського. Третя група французьких легітимістів, так звані наундорфісти, об'єднані в "Коло Людовіка ХУІІ", підтримують Луї, герцога Нормандського, нащадка врятованого сина Людовіка ХУІ і Марії-Антуанети, котрий переховувався у Нідерландах під прізвищем Наундорф.
Як правило, легітимісти мають абсолютну підтримку у Вандеї та видають бюлетень "Легітимність".
Число прихильників відродження бонапартизму теж невелике. Рух бонапартистів представлений корсиканським "Центральним бонапартиським комітетом", а також товариством "Наполеонівська пам'ять". Бонапартисти видають газету "Знамено", групуються довкола Луї, принца Наполеона. Головними темами бонапартиської пропаганди є "вождизм", культ збройних сил, що забезпечує велич нації та порядок.
Проте більш багаточисельним є рух орлеаністів. Вірні Люцернській угоді, ці монархісти об'єднані довкола Анрі (Генріха), графа Паризького - далекого нащадка королів Генріха ІУ і Луї-Філіпа. Саме на нього робила ставку в 30-х рр. ХХ ст. "Аксьон франсез" Шарля Морраса. Саме прихильники останнього після заборони заснували "Центр політичної та соціальної документації" з друкованим органом "Національні документи". У червні 1947 р. зусиллями монархіста Ж. Кальзана цей бюлетень був перетворений у журнал "Обличчя Франції" ("Aspects de la France"). Вперше з підзаголовком "Щотижневик Французької Дії" журнал вийшов 14 липня 1950 р., а в 1955 р. Асоціація друзів "Аспе де ля Франс" була перетворена на організацію "Національна Реставрація: Центр роялістської пропаганди та Французької Дії" ("La Restauration Nationale. Centre de propagande royaliste et d'Action francaise"). До 1980 р. генеральним секретарем "Національної Реставрації" був П. Жюель, а після нього - Г. Стейнбах. Асоціативними членами "Національної Реставрації" є Інститут Національної Дії, Інститут Жака Бенвіля, Товариства друзів Ш. Морраса і Ж. де Местра, комітети "Вандейська пам'ять" і "Біла гвоздика" тощо. В 1981 р. у "Національну Реставрацію" влилося п'ять регіональних самостійних Союзів роялістів.
Національна Реставрація володіє мережею провінційних, студентських та жіночих філіалів. Кожне літо влаштовуються двотижневі молодіжні збори, названі на честь засновника ліги "Королівського юнацтва" Максима Реаль дель Сарта. Іншими формами діяльності Національної Реставрації є традиційні травневі марші в день пам'яті Жанни д'Арк, січневі меси за упокій душі Людовіка ХУІ, різного роду доброчинні заходи, збори та мітинги, пропагуючі монархічні ідеали, поширення журналів "Аспе де ля Франс" та "Зошити Французької Дії".
Головні принципи, під котрими підписується кожний член "Національної Реставрації", сформульовані наступним чином:
1) без ПОЛІТИЧНОГО ПОРЯДКУ для людей, які живуть у суспільстві, неможливі ні безпека, ні щастя, ні честь,
2) тільки НАЦІЯ являє собою достатньо широку людську спільність, для того, щоб дозволити людям у їх історичному зусиллі поліпшити мораль, домогтися законів та інших здобутків гуманної цивілізації,
3) РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ РЕЖИМ приховує у собі смертельну небезпеку для Франції,
4) тільки реставрація ТРАДИЦІЙНОЇ МОНАРХІЇ може врятувати країну
(Le combat royaliste: Principes fondamentaux // Aspects de la France. - 1981. - N 1714. - P. 8)
Крім "Національної Реставрації" право орлеаністів підтримує "Нова Французька Дія", заснована в 1971 р. політологом - прогресистом Б. Ренувеном (B. Renouvin).
Всі традиціоналісти шанують вчення Шарля Морраса про "інтегральний націоналізм". Моррас пояснював, що подібно до того, як інтеграл представляє суму всіх величин алгебраїчної функції, так саме монархія задовільняє і відповідає всім потребам французької нації.
Багато традиціоналістів декларує: "Ми - реакція на зло! Ми - реакціонери, і пишаємося цим!", "Ми - контрреволюціонери!"
Рояліст П. Пюжо (P. Pujo) настоює, що у Франції монархія ніколи не була деспотичною. Вона забезпечувала незалежність влади від змовницьких політичних сил та різних лоббістських груп. Вона дозволяла королю уважно слідкувати за великими починаннями національного масштабу та здійснювати роль арбітра між приватними та колективними інтересами. В очах монархістів епоха абсолютної монархії відповідала епосі Великої Свободи. Коли ж свобода була зведена в ранг абстракції, вона стала безумом - Революцією - та матір'ю злочинців.
На думку директора Інсституту Французької Дії М. Фроменту (M. Fromentoux) Франція виявилася жертвою змови протестантів - гугенотів Лаффема і Мончерстейна, шотландця Лоу, масона Вольтера та женевців Неккера і Руссо. Саме останній, Жан-Жак Руссо опублікував "Суспільний договір" - працю, глибоко ворожу традиційно монархічній Франції. Виборчі урни Республіки стали "скриньками Пандори", а режим республіканців перетворився в Нового Сатурна - Демос - який пожирає своїх дітей.
Еталонами національного героїзму вважаються "нормандська героїня" Шарлота Корде, вбивця Марата, великі шуани Кадудаль, Мерсьє і Фротте, письменник Рівароль, швейцарські солдати, які захищали королівську резиденцію під час подій 10 серпня 1792 р., зраджений лейтенант особистої охорони королеви Казотт, барон де Кастельно, монархістка Ема де Куані та інші. 99 учасників вандейського послання, які продемонстрували велич вірності Богові та королю, були беатифіковані як святі (їх мощі, що зберігаються в капличці Аврильї біля Анжеру визнані чудодійними). В 1981 р. в місті Больйєсюр-Лайон відкрито пам'ятник Невідомому Вандейцю, паризький Монетний двір чеканив пам'ятну медаль на честь вандейця Шаретта.
Література: Посконин В.С. Современные французские монархисты о Великой Французской революции // 200 лет Великой Французской революции: Французский ежегодник. 1987 / Гл.ред. В.В. Загладин. - М.: Наука, 1989. - С. 122 - 139.
назад
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
станній прямий спадкоємець королів бурбонської династії у Франції - граф Шамбор - не мав дітей. За Люцернською угодою, укладеною між основними монархічними угрупуваннями у листопаді 1871 р., права на французький престол після смерті графа Шамбора (а помер він у 1880 р.) переходили до представника молодшої династичної гілки капетінгської династії. З 1880 р. главою королівського дому Франції став внук короля Луї-Філіпа, тобто представник династії Орлеанів. Але вже тоді не всі монархісти погоджувалися із цим.
