ігмунд Фрейд народився у австрійському м. Фрейберзі щойно по переїзді його батька, єврея-торговця, з галицького міста Коломия. Батько викликав у Фрейда суперечливе ставлення до себе. Його бізнес був невдалим, сім'я часто голодувала, були злидні. Саме через батька малим Фрейд переживав свої головні фобії - голоду, бідності, приниження. Одну з дитячих травм, що вплинула на самоутвердження Фрейда, склав прикрий випадок. Невідомий перехожий на вулиці принизив його батька як єврея. Спокійна реакція на образу викликала в душі дванадцятирічного Зігмунда глибинну відразу до слабкодухості батька і свого походження. За його зізнанням, саме ця історія закріпила в уяві сцену з давньої історії, в якій батько великого семітського антагоніста Риму Ганнібала змусив сина на сімейному вівтарі Бел-Хамона поклястися помститися римлянам. Образ Ганнібала посів центральне місце у дитячих фантазіях Фрейда. Захоплення вождями та політиками, а також ідентифікація себе із Ганнібалом тривали роками: Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фрейд - про інтелектуальне завоювання світу (див.: Фромм Э. Миссия Зигмунда Фрейда: Анализ его личности и влияния. - М. 1996; Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. - М., 1998). Отже, образ Ганнібала визначив честолюбні наміри Фрейда стати новим "культурним героєм" (Л. Тріллінг).
Фромм аналізував також самоідентифікацію Фрейда з пророком Мойсеєм, засновником єврейської релігії. Згодом Фрейд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу, мовляв йому тільки призначено передбачити завоювання сфери психічного, а свого учня Карла Густава Юнга називав Ісусом Навіном психоаналізу. Одну з останніх праць Фрейд присвятив образові Мойсея. Сором за батька, що не зміг відстояти свою національну гідність, породив несвідому зневагу до своєї нації загалом. Тому він вивів Мойсея не євреєм, а сином єгипетського аристократа. Тим самим Фрейд позбавляв євреїв героя та оригінальної монотеїстичної ідеї, стражами якої, в середовищі суцільного язичництва, іудеї були до Євангелія.
У ставленні до людського світу Фрейд орієнтувався на елітарну меншість, якій відводив керівну та організаційну роль.
Єврейська духовна традиція сприяла тому, що Фрейд у своїх поглядах на культуру орієнтувався на елітарну традицію давнього світу. З античною традицією вищості аристократичної людини над иасою Фрейд узгоджував і своє відкриття. У дусі платонівської філософії (Платон вважав розум вищим від душі) він дійшов висновку, що метою життя цивілізованої людини стає сублімація (лат. "підіймаю, підношу") - перетворення сексуальної енергії на духовно-творчу.
Людство Фрейд поділяв на нецивілізовану масу (чернь), не здатну жертвувати власними інстинктами, а тому змушену їх задовільняти, і на інтелектуальну еліту, здатну сублімувати (перетворювати) найнижчі інстинкти на пізнавальну діяльність. Цивілізація постала результатом сублімації інстинктивних імпульсів, перетворення нижчого на вище. У листі до своєї нареченої Фрейд писав: "... Чернь живе, як хоче, а ми стримуємо себе. Ми робимо це для того, щоб зберегти нашу цілісність. Ми зекономимо на нашому здоров'ї, на нашій здатності радіти, на нашій силі: ми зберігаємо її для чогось, самі того не знаючи, для чого саме. І ця звичка постійного пригнічення природних інстинктів надає витонченості нашому характеру". Тому Фрейд на себе накладав найжорстокіші сексуальні обмеження і жив відповідно до найсуворішої моралі. А релігію як "низьку" ілюзію, він вважав духовним пристановищем юрби, науку - еліти. У праці "Майбутнє однієї ілюзії" він поділяв людей на вождів і підкорених, вважаючи, що такий поділ грунтується на природній основі. Сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював АНТИДЕМОКРАТИЧНІ засади; глибоко вірячи в ДИКТАТУРУ ЕЛІТИ, ідеалізував Муссоліні, пославши йому в дарунок свою книгу про психоаналіз. Його захоплення видатними особами відповідало модерністським уявленням про культурних героїв та їх загальнолюдську місію - розумно і гармонійно облаштувати світ.
(Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. - К.: Академвидав, 2003. - С. 14 - 20)
назад
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
ігмунд Фрейд народився у австрійському м. Фрейберзі щойно по переїзді його батька, єврея-торговця, з галицького міста Коломия. Батько викликав у Фрейда суперечливе ставлення до себе. Його бізнес був невдалим, сім'я часто голодувала, були злидні. Саме через батька малим Фрейд переживав свої головні фобії - голоду, бідності, приниження. Одну з дитячих травм, що вплинула на самоутвердження Фрейда, склав прикрий випадок. Невідомий перехожий на вулиці принизив його батька як єврея. Спокійна реакція на образу викликала в душі дванадцятирічного Зігмунда глибинну відразу до слабкодухості батька і свого походження. За його зізнанням, саме ця історія закріпила в уяві сцену з давньої історії, в якій батько великого семітського антагоніста Риму Ганнібала змусив сина на сімейному вівтарі Бел-Хамона поклястися помститися римлянам. Образ Ганнібала посів центральне місце у дитячих фантазіях Фрейда. Захоплення вождями та політиками, а також ідентифікація себе із Ганнібалом тривали роками: Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фрейд - про інтелектуальне завоювання світу (див.: Фромм Э. Миссия Зигмунда Фрейда: Анализ его личности и влияния. - М. 1996; Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. - М., 1998). Отже, образ Ганнібала визначив честолюбні наміри Фрейда стати новим "культурним героєм" (Л. Тріллінг).
