бурює не приниження, не поразка, не зрада - обурює переривання поступовості. Коли ганьба достатньо розтягнута в часі, вона сприймається як реалії життя. Звикнеш - сподобається.
Якщо російські танки поїдуть Хрещатиком, знайдеться якась кількість патріотів, які почнуть у підвалах готувати пляшки з "коктейлем Молотова" та вистежувати найзручніші цілі.
Але коли це не танки, а мляві постанови, угоди і протоколи, коли державний прапор з Верховної Ради полізе зривати не російський десантник, а міліціонер Печерського РУВС, скільки тоді знайдеться бомбістів і повстанців? Адже будь-який супротив є провокацією.
Обставини сильніші. Коли приходить війна, багато людей тривають у ній так, як вони тривали в буденності, вони є об'єктами війни, м'ясом. І навіть командири переважно не є її суб'єктами, вони так само перебувають у струмені війни, як чиновники в конторі. Коли ж на війні заявляється той, хто є її суб'єктом, тоді щось раптом навкруги змінюється, тоді на обрії блідо починає майоріти перемога. Суб'єкт війни є одночасно суб'єктом перемоги.
На війні ті, хто свою війну носить у собі, з'являються рідко так само, як і в буденності. В буденності, в підвалах і на кухнях, нудяться ті, кому потрібна велика перемога над буденністю, їх інстинктивно не люблять: мати справу з переможцем - це мати справу з війною.
Їхнє ставлення до життя є найбільш раціональним. Нема нічого гіршого, ніж бути невинною жертвою.
Люди навдивовиж легко пристосовуються, можливо, за рахунок здатності абстрагуватися від майбутнього. Без води та електроенергії в будинках, що обстрілюються, вони тримаються в районах бойових дій так природно і безрефлексивно, ніби минулого не було. Смерть забирає рідних і сусідів, а вони все ще сподіваються захиститися власною невинністю, демонстративним нейтралітетом.
Помилкова, часто неусвідомлена думка, що невинний не сяде, що коли нема за що, то і не вб'ють, призводить до того, що їх гине найбільше.
В усіх війнах невинні складають основну частину жертв. Це зовсім різні речі: загинути зі зброєю в руках чи стати невинною жертвою. У в'язниці найнещасніші - невинні. Немає нічого гіршого за липкий жах, обвал свідомості, безсенсове виття всередині "За що?" і гидку слабість. Треба позбутися комплексу невинності. Це не означає, що треба бути винним. Більша ймовірність утекти, і легше сидіти, легше вмирати.
Поглиблення економічної кризи всупереч історичному досвіду та революційній теорії призводить до зменшення політичної активності мас. Є помилковими спроби описати ситуацію сьогодення звиклими політичними категоріями, її треба описувати кримінальними "понятіями".
Необхідно перебувати там, де ведеться реальна боротьба за реальну владу. Коли перші троє вірмен з'явилися в Криму, вони взяли під контроль кооперативну ятку. Коли перші троє українців у Криму усвідомили себе українцями, вони утворили осередок товариства "Просвіта". Вони дистанціювалися від реальної боротьби за реальну владу. Собака, який гавкає, зазвичай, не кусає.
Звикла масова політика можлива за умов стихійної народної активності, коли в наявності є революційні маси, які хочуть, щоб їх розпрапагували, очолили й повели до прірви, або за умов структурованого суспільства, коли публікація в газеті здатна повалити уряд, а конференція увійти в історію.
За умов відсутності першого і другого, спільнота, яка бореться, має вихід у мафії і культурі:
а) мафіозна діяльність тим відрізняється від організованої кримінальної, що, маючи предметом гроші, прагне влади. Влада вища за гроші, любов вища за страх. Якщо здійсненню пролетарської революції перешкоджає феодальна роздрібленість, то треба бути не політичною партією, а феодальною дружиною;
б) маси вимагають не стільки хліба, скільки видовищ. Замість ворожого хліба необхідно дати наші видовища - культуру, що її продукує боротьба.
Розглядаючи вчинки бойовиків минулого, захоплюються технічними моментами, а потрібно - спонукальними мотивами. Мотивами зробити й мотивами мовчати.
Після перемоги війни в натовпі над усіма іншими видами війни - самітник знову на п'єдесталі, і перемоги знову здобуваються індивідуальними якостями бійця.
Курд і моджахед є добрими бійцями, коли вплив цивілізації обмежується трьома місяцями навчального табору: елементами тактики, комунізму та коригування мінометного вогню (це, власне, і все, що від цивілізації варто взяти).
Але ті фортеці у цнотливих душах мешканців гір або тропічних лісів, яких не руйнує напалм, руйнує кока-кола, вона нівелює мотиви стріляти, мотиви вмирати. Хто не здох від голоду, здохне від переїдання.
І тоді вже, за умов пересиченості, бійця дає дзен.
Вербувальникиками для РАФ і "Червоних бригад" були Камю і Сартр.
Дикий є бійцем за обставинами, а воїн дзену (лицар абстракції) - всупереч обставинам (провокатором). Дикий перебуває у війні, екзистант свою війну приносить у собі.
Революція нагадує геометрію сприйняття абстракції всерйоз: коли перебуваєш в екстремальних умовах, будь-який крок убік є кроком донизу.
("Політика і культура", 2003, № 5, с. 24).
Вперше опубліковано в журналі "Націоналіст" (1994, № 1 (8), с. 56).
назад
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
бурює не приниження, не поразка, не зрада - обурює переривання поступовості. Коли ганьба достатньо розтягнута в часі, вона сприймається як реалії життя. Звикнеш - сподобається.
