Український характер:
інтроверт чи екстраверт?
( Продовження )

Олег Гуцуляк
початок

Той факт, що чим інтелектуальніша культура, тим менше у ній безпосереднього споглядання, призводить до висновку, що “розумові вправи” спричинюють “зсув” від екстравертності до інтровертності, що, отже, фатальним чином закладено у смій “культурі зору”: “…Природничі науки виникли тільки у зв'язку з тим, що уявлення, котре людина собі склала про природу, перестало її задовільняти, що вона все продовжувала вдивлятися у природу у всіх її деталях” [34, с.386]. Частково ситуацію “рятує” винахід Гутенберга, бо внаслідок появи книгодрукування, за Г.М. Маклюєном, візуальна сенсорна система сприйняття світу знову завойовує панівне місце. В “Гутенберговій галактиці” люди читають мовчки і пасивно [43, р.250], “…типографія містить у собі риси подібності кіно так само, як читання друкованих знаків змушує читача виступати в ролі кінопроектора. Він “прокручує” перед очима серії друкованих букв зі швидкістю, що співпадає з авторською уявою про рух” [43, р.124]. В принципі, не дивно, що винахідниками книгодрукування стали представники візуальної (ієрогліфічної) культури Китаю.

Остаточно “збалансовує” аудіо-візуальну сенсорику виникнення “електронної галактики” (телебачення, комп'ютер)[43,р.19]. В еру електроніки, як зазначає М. Овчаренко, людство повернулося у свій первісний природний стан, до “світового села”, до міфів. Так само, як колись кожен член племені легко міг почути свого вождя, сьогодні, завдяки електронним засобам комунікації, голоси всього світу приходять до людей одночасно. Г.Маклюєн пророкує “ретрайбалізацію” суспільства у вік телебачення, тобто повернення людини в акустичний простір [21, с.279]. Ось наслідок: якщо європейська дитина живе в абстрактній візуальній технології простору і часу, де події відбуваються послідовно в одній площині, а африканська дитина оточена умовним магічним світом усного слова та звуку , то аудіо-візуальна культура переводить сучасну людину в “нову діалектичну якість” буття.

Поряд з цією тенденцією врівноваження екстравертності - інтровертності існує позиція “абсолютного” повернення в сферу інтровертності, у “зону акустики” - до “світу музики” (“…тільки музика може мовби вивести нас із світу, зламати сталеві пута володарювання світла та навіяти на нас солодке заблудження, що начебто ми доторкнулися до останньої таємниці душі” [41, с.14]), а то й до “світу без слів”: “…Зникає навіть людське мовлення, як нагадала нам нещодавно репортерка з “Монд”… Вечірка була влаштована на фоні індустріального пейзажу, у приміщенні величезного закинутого складу, котрий, за словами журналістки, “був схожий на папертя собору Паризької Богоматері під час середньовічних нічних ігрищ”. Три тисячі танцюючих розігрівалися там “під керівництвом ді-джеїв, під супервібрації, доступні для всіх, бо вони не потребують слів”. У наш час не потребувати слів - це достойність… Гіперфестивна система … з недовірою ставиться до живої мови, бо вона важко піддається контролю, може нести брехню або принаймні звучати двозначно” [19, с.229]. Звідси й потяг до “німотних” культів (необуддизм, неосуфізм, ісихазм) та однозначних молитовних доктрин (православна ортодоксія, ісламський фундаменталізм, крішнаїзм). Іншими словами, віддається перевага знанню як doxa (“видимість”, “самоочевидність”) над знанням як episteme (“те, що приховується від поверхового погляду”, “те, що воїстину так”). Якщо, ще за Сократом, наявність останнього забезпечує успіх у сфері праксису, то перше долає перетворення людини на картезіанський “суб'єкт”, людину, дистанційовану від світу і від самої себе, і цим подоланням, начебто, повертає її у симпраксис (а в дійсності - у сферу “за-буття” себе у анонімному das Man ).

Проте у порівнянні з аудіо-візуальною сенсорикою (зором і слухом як “чуттями - теоретиками”, за К. Марксом) досі ігнорувалася така складова сенсорики як нюхова (рос. “обоняние”). Вона здатна, як стверджує С. Корчова-Тюріна, “…сприяти трансляції і транспортації культурних смислів” [14, с. 1]. У сучасній цивілізації нюхова сенсорика відсунута на другий план візуалізованою, що, можливо, знайшло символічне відображення у міфі про перемогу Аполлона над Тіфоном (в сенсі паралелі єгипетському міфові про перемогу Гора - “Ока” бога Ра над Сетом, богом вітру) та встановлення домінанти Аполлона над Дельфійським оракулом, розташованим над ущелиною, з якої виходили галюциногенні випари ( тобто місце шаманського камлання). Зрештою, у слов'янських казках “тіфоноїдний” персонаж (Змій) довідується про присутність суперника за допомогою нюху (“руським духом тхне”), а в європейській казці навпаки - персонаж (Вовк) , щоб його не видав запах (пор. з приказками: “дивиться лисом, тхне вовком”, “вовк у овечій шкурі”), бо сам так щонайперше сприймає світ, ховається у людську постіль, але його впізнають візуально (“Чому в тебе такі великі зуби ?”).

Маргінальність нюху, “культури аромату” зумовлена, отже, саме відсутністю відповідного виду мистецтва, пов'язаного з нюхом (можливо, його зачатки існували в первісних мисливських суспільствах), тим, що у візуальному чи звуковому ряді запах неодмінно “добудовується” реципієнтом, він - “відсутня присутність” (в той час як “симулякр” - “присутня відсутність”, копія з ніколи не існуючого оригіналу), а також тим, що нюхо-смаковий принцип шаманізму був переможений аудіо-візуальним (діонісійсько-аполлонічним) принципом генотеїзму. Аналогічно, нюх і смак свого часу відтіснили дотик, представляючий принцип “анімізму” , постулюючого реальну відмінність між тілом і душею, бо наявність тіла не є істотною властивістю суб'єкта, він цілком може уявити, і навіть “реалізує” у сні, існування без тіла. Але усвідомлення себе як тіла є фундаментальною ознакою виокремлення людиною себе самої від тваринного світу (принаймні тотемічно). Це також призводить до нещасної, розірваної свідомості (усвідомлення розриву між свідомістю і тілом), внаслідок чого тіло сприймається як фальшиве, амбівалентне, illusoire.

Тут слід згадати позицію Г.В.Ф. Гегеля, за якою такі сенсорні властивості як зір та слух є «зображеннями » такого « моменту поняття » як « фізична ідеальність », в той час як нюх і смак - « реального розрізнення », а дотик (« осязание ») - « тотальності всього земного » [16, с.325]. Всі вони, перефразовуючи М. Хайдеггера, є не суб'єктивними відчуттями, бо “приходять” поза волею людини, вони - “ключі” до всього буття у світі, що відкриває його у найбільш фундаментальних рисах [18, с.54]. На думку представників премордіальної традиції (Р.Генон, Ю. Евола, А. Фальчі, А. Такер, В. Єшкілеску та ін.) в епоху “золотого віку” (“сатья-юга”) існував єдиний тип людей - каста хамса (ханса; “лебідь”), яка володіла таємницею цих “ключів до всього буття”, але наступна деградація людства позбавила нас цього дару.

“…І тут, - погоджуємося зі словами І. Мірчука, - виринає перед українським народом роль світового масштабу, а саме - повернення цієї світової гармонії, згоди між одиницею та її оточенням як підстави подальшого розвитку культури” [17, с.26]. А саме: “…має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [10, с.77] з його інтимною діалектикою людини та природи, екстравертного та інтровертного начал буття етносу.

1.Бикова М.В. Біля джерел модерністської концепції особистості в російській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століть (Ніцшеанські мотиви та «культурний герой») : Автореф.дис. … канд.філолог.наук. - К.: Вид-во ІЛ НАНУ, 2000. - 16с.

2. Бійчук Г.Особливості української ментальності: Погляди етнопсихологів // Історія в школі (Київ). - 1997. - ? 10-11. - С.1-5.

3. Бойко Ю. Шлях нації. - Париж-Київ-Львів: Українське Слово, 1992. - 126 с.

4. Гринів О. Національно-духовне відродження: Історія і сучасні проблеми: Лекції для священників УГКЦ. - Львів: Месіонер, 1995. - 223 с.

5. Гуцуляк О. Інтраісторична реальність України // Голос нації (Львів). - 1995. - ? 24 (113). - С.7.

6. Демин В.Н. Тайны русского народа: В поисках истоков Руси. - М.: Вече, 1997. - 560 с.

7. Дем'яненко В. Ментальні характеристики політичної свідомості українців // Людина і політика (Київ). - 2001. - ? 1. - С. 93 - 100.

8. Дичковська Г.О. Історіософські основи українського національно-визвольного руху 20-50-х рр. ХХ століття: Автореф.дис. … канд.філос.наук. - К.: Вид-во КНУ, 1998. - 18с.

9. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення). - К.: Либідь, 2001. - 334с.

10. Квіт С. Нова літературна дискусія ? // Українські проблеми (Київ). - 1994. - ?3. - С.76-78.

11. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. - М.: Мысль, 1989. - 286с.

12. Коломінський Н.Л., Льовочкіна А.М. Етнопсихологія українців // Україна на зламі тисячоліть: Історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи / За заг.ред. Г.В. Щокіна, М.Ф. Головатого. Автор. передмови Володимир, Митрополит Київський і всієї України; Л.М. Кравчук. - К.: МАУП, 2000. - С.59-76.

13. Корнієнко Н.М. Ціннісні орієнтації і картини світу у сучасній українській художній культурі: 80-90-ті роки // Українська художня культура / За ред. І.Ф. Ляшенка. - К.: Либідь, 1996. - С. 365-389.

14. Корчова - Тюріна С.М. Проблема маргінальних форм в європейській культурній сенсориці: Автореф.дис. … канд.філос.наук. - Харків: Вид-во ХНУ, 2001. - 18с.

15. Кримський С.Б. Архетипи української культури // Вісник НАНУ (Київ). - 1998- ?7-8. - С.74-87.

16. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия второй половины ХУ111 - начала Х1Х века. - М.: Высш.школа, 1989. - 480с.

17. Мірчук І. Світогляд українського народу // Народна творчість та етнографія (Київ). - 1996. - ?1. - С.22-33.

18. Москалець В.П. Психологічне обгрунтування української національної школи. - Львів: Світ, 1994. - 120 с.

19. Мюр Э.Ф. После Истории: Фрагмент книги / Пер. с франц. // Иностранная литература (Москва). - 2001. - ?4. - С.224-241.

21. Овчаренко Н.Ф. «Теория коммуникации» Г.М. Маклюэна и ее литературоведческий аспект // Элитарные представления об искусстве и современный мир / Отв.ред. Д.В. Затонський. - К.: Наук.думка, 1980. - С.274-298.

22. Олексюк В. До проблем доби обману мудрости: Збірка філософічних студій / Вступ Г. Лужницького. - Чікаго: УКАО “Обнова”, 1975. - 182с.

23. Парамонов Б. Конец стиля. - М.: Аграф; СПб.: Алетейя, 1999. - 464с.

24. Пахаренко В. Поєдинок з Левіафаном: Міт і псевдоміт в українській літературі 20-х років // Українська мова та література (Київ). - 1999. - ?25-28. - С.1-3.

25. Поліщук І. Ментальність українства: Політичний аспект // Людина і політика (Київ). - 2001. - ? 1. - С.86-92.

26. Попович М. Фаустівський дух // Вісник НАНУ (Київ). - 2000. - ?4. -С.51-57.

27. Продум М. Нація золотих комірців: Психоінформаційна концепція України. - Тернопіль: Мандрівець, 1994. - 157с.

28. Продум М. Структура українського характеру // Перехід - ІУ (Київ). - 2000. - ?1(3). - С.51-58.

29. Розумний М. Справа честі: Алгоритми національного самоопанування: Політичні есе. - К.: Смолоскип, 1995. - с.

30. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / З франц. - К.: Основи, 1998. - 669 с.

31. Старовойт І.С. Західноєвропейська та українська ментальності: Збіг і своєрідності: Філософсько-історичний аналіз: Автореф.дис. … докт.філос.наук. - К.: ІФ НАНУ, 1997. - 31 с.

32. Таран С. Довгий ранок української дежавності // Розбудова держави (Київ). - 1992. - ?1. - С.63.

33. Фейербах Л. История философии: Собр. произв. в 3-х тт. / Пер. с нем. Под общ.ред. М.М. Григорьяна. - М.: Мысль, 1967. - Т.3. - 486с.

34. Феномен нації: Основи життєдіяльності / За ред. Б.В. Попова. - К.: Знання; КОО, 1998. - 264 с.

35. Хамітов Н.В. Україна: Національна міфологія та національна ідея // Розбудова держави ( Київ ). --1994. - Ч. 1. - С. 29 - 31.

36. Хрущ О. Український характер: Історико-культурні та геополітичні умови його формування // Збірник наукових праць: Філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського ун-ту, 1996. - Ч.1. - С.123-140.

37. Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Орій, 1992. - 230с.

38. Шелестова О.М. Про японську неантропоцентричну (екстравертовану) модель гуманізму // Проблеми філософії: Респ.міжвідомч.наук.зб. - К.: Либідь, 1991. - Вип. 87. - С.51-55.

39. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории / Пер. с нем. Авт.коммент. Ю.П. Бубенков, А.П. Дубнов. - Минск: ООО «Попурри», 1998. - Т.1. Образ и действительность. - 688 с.

40. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории / Пер. с нем. Науч.ред. О.Н. Шларага. - Минск: ООО «Попурри», 1998. - Т.2. Всемирно-исторические перспективы. - 720 с.

41. Юнан С. Око та образ // Кур'єр ЮНЕСКО. - 1993. - ?9-10. - С.21-26.

42. McLuhan M. The Gutenberg Galaxy. - Toronto: Univ. of Toronto Press, 1962. -301 p. 43. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках: Образ мира и миры образов. - М.: ГИЦ “Владос”, 1996. - 415 с.

44. Watsuji Tetsuro. Climate and Culture: A Philos. Study / Transl. By G. Bownas. - Tokyo: Hokuseido Press, 1971. - IX, 235 p.

45. Berque O. Vivre l'espace au Japon. - Paris: Presses Liv. De France, 1982. - 222 p.

Український характер: інтроверт чи екстраверт?( Продовження )

Український характер:
інтроверт чи екстраверт?
( Продовження )