КІЛЬКА ПОРАД ТОМУ,
ХТО СИДІТИМЕ У В'ЯЗНИЦІ
Якщо ти у людину віриш,
у Батьківщину
і світ,
то тебе, коли не повісять,
то посадять у в'язницю.
Навіть якщо на десять,
навіть якщо на п'ятнадцять років тебе ув'язнять,
не говори ніколи:
"Краще б я прапором
майорів
на шибениці!" -
бо життя лиш на те, щоб змагатися.
Щастя тут, що й казати, замало,
але мусиш на зло супостату
хоч на день якийсь
довше прожити.
У тюрмі ти, напевне, будеш дуже і дуже самотнім,
наче камінь в криниці - на дні,
але мусиш, однак, прилучитися так
до всесвітнього гомону,
щоб почути в тюрмі,
як шелесне травинка десь у третім болоті.
Сподіватись листів у в'язниці,
аж до ранку дивитись у стелю
та співати в зажурі пісень -
це звабливо, але небезпечно.
Зазирай у дзеркало лиш тоді, коли голишся,
скільки років тобі - забудь,
та гляди, аби воші тебе не обсіли,
пам'ятай, небезпечні також весняні вечори,
та ще хліб
до останньої крихти з'їдай,
а сміятись - то лише на повні груди.
Може статися,
що кохана твоя когось іншого покохає,
не кажи, що тобі це байдуже,
бо для в'язня воно наче гілка ота: розів'ється і раптом -
хрусь!..
І не згадуй в тюрмі про троянди й квітучі гаї,
краще думай про гори, моря,
намагайся читати й писати - якомого більше,
раджу взятися до плетива
або виливати люстерка.
І ось так у тюрмі
десять літ, якщо не п'ятнадцять
чи більше,
можна вижити
,
і то лиш тоді, коли не тьмянітиме
ота грудка, той камінь коштовний,
що ліворуч у грудях лежить.
1949
переклад з турецької Григорія Халимоненка
