ПРЕЦЕДЕНС...

„З'являється щось нове, духовне. Тішить, що хоч якась людина спроможна на особисту вертикаль, з-поміж всіх цих горизонталей".
(Володимир Єшкілєв, „Репортер", 10.04.2003)

ДЛЯ СЕБЕ РАЙ ПОЕТ ЗНАЙШОВ У СЛОВІ...

Поет прагне пізнати життя в його контрастах і дисонансах, передусім, на емоційно-ментальному досвіді сприйняття світу по-через медитативні прозріння, що, врешті, вибудовує як внутрішню рівновагу свого „Я" так і справляє аналогічний вплив на читача. Окрім іронічно-жартівливого ставлення автора до подій і людей, особливо справляє добре враження прикметна риса поетової творчості - християнське світобачення. Це не просто її декоративна прикраса, а органічна й фундаментальна складова.
(Іван Гаврилюк, 10.04. 2003.)

РОЗМОВА ІЗ СОБОЮ

Перша книжка для поета - завжди свя-то. Роман Івасів влаштував собі це свя-то, вже маючи за плечима чималий життєвий досвід, педагогічну те духовну освіти, практику видавничої діяльності...
Для кожного по-ета необхідне знання європейської поезії, щоб він міг розвиватися, а європейська поезія вже давно відійшла від силабо-тонічної системи вір-шування - в ній переважає верлібр, що про-понує свободу ритму, образів, асоціацій.
Саме такою і є поезія Романа Івасіва: то настроєво-споглядальна (розділи "Краплини світ-ла", "Неназване"), то лінгвістично-експериментальна (розділ "Абетка Тавтограми"), то перекладна.
У збірці "Рахманний раю..." ви не знайде-те віршів про Україну, тут майже немає побу-тових і часових реалій - натомість свої дум-ки і почуття поет наче відокремлює від ре-ального світу і створює свій герметично-ізольо-ваний світ чистої поезії, цікавий насамперед для художників, музикантів, поетів. Вірші Ро-мана Івасіва нагадують медитативні роздуми... "Не суперечки, а примирливу розмову Вестиму з вдачею", - гово-рить поет, і саме ці слова можна вважати ключем до його творчості.
(Неоніла Стефурак, „Галичина", 5.06.2003)

СВІТЛО ДУШІ І СЛОВА

У листі до своєї талановитої учениці Климентини Попович, що 44 роки проживала в нашому краї, Іван Франко писав: "Поезія ставить тепер до своїх поклонників суворівимоги". І хоч цим словам майже 140 років, вони актуальні й сьогодні. Біда, що далеко не всі це розуміють. Тому й бачимо в періодиці силу-силенну недолугих "вершиків", автори яких, дещо запам'ятавши зі школи про ямби та хореї і трохи навчившись ліпити докупи перші-ліпші слова, цілком серйозно вважають себе поетами.
Не дивно, що вони ще й книжки свої і публікують, особливо.ті, хто при грошах, бо в багатьох сучасних видавництвах нанівець звелася роль літературних редакторів, а натомість гіпертрофічно зросло значення бухгалтерів і касирів. Та все ж іноді, коли знудьговано риєшся в скиртах словесної полови, раптом сонячно блисне добірне поетичне зерно, як ось у цьому випадку. Шкодую, що мені не потрапила до рук ця симпатична книжечка, коли І я готував до друку "Літературну Заліщанщину", бо вона варта пильної уваги і доброго слова. "Рахманний раю..."-так назвав поет свою дебютну збірку. І ці золотом тиснені на твердій темно-зеленій палітурці слова, ніби перші, строго звірені з камертоном ноти, розпочинають тиху, світлу музику слова, відкривають помережаний вигадливими візерунками - образами багатогранний світ почувань роздумів поета. Ми відчуваємо "вітру лагідну невимовність" і що "яблуком запах місяць в небесах". Там, у "ласкавій долині задавлених жалів", стоїть воїном на чатах близько над Дністром" і „сон хризантем хлюпоче дощем". Тихо звучить у церкві спів "Світу вечірнього". Бачимо "дорогу в кронах зелених на небесному тлі, яка веде до Дорогичівки, де живе поетова мати... Та цитати, скільки б їх не наводити, не дають цілісного уявлення про творчість Р.Івасіва.
Візьмемо тоді для прикладу зв'язний текст:

Щедрівок щебіт,
Щастя щем...

Що ще?

А дійсно, що ще потрібно нам? Та й додавати щось до цієї витонченої мініатюри - зайва справа, бо й так думку автора добре розуміємо неабияка Його майстерність навіть у Цих трьох рядочках відчувається. А ось дещо довший вірш:

Марево мрії золотисте
Розцвіло бурштиновим спокоєм
На трьох стеблах романку
В руках вояка.

Біль І крик крові, Доля-як доля...
Що далі буде?

Хтозна...

Чудово написано! Це якраз те, що ми називаємо справжньою поезією. Часом грубезні романи і повісті не досягають такого ефекту, як цей лаконічний антилітарний верлібр Р.Івасіва.
Його поезія вимагає вдумливих читачів, з належною літературною підготовкою. Такі не будуть дивува-тися, що в багатьох віршах збірки немає римування чи чіткої ритміки, а то й розділових знаків, бо знають, що це - одна із сучасних ознак світової поезії, що жодні силабо-тонічні закони, ані коми разом із тире та двокрапкою не повинні уярмлю-вати думку і почуття:
І не обов'язково нагромаджувати гору епітетів, порівнянь та інших тропів, як і не конче рівно і неу-хильно, як трактор прокладає плугом борозну в полі, проводити через увесь поетичний твір певну ідейну лінію. Часто звичайне, без тради-ційних прикрас слово напрочуд гарне і промовисте:

Десь, так ніби...
То-ти.
Або:
Пригорща снігу, Добра згадка, Чистий спомин.

Літературознавці підрахували, що в поезії В.Сосюри найбільш вживані слова "голубий" і "синій". Для Р.Івасіва визначальне слово -"світло", яке з похідними від цього утвореннями домінує в його віршах ("лист, просяклий світлом", "хвилі світла", "легка і світла" і т.п.). І, ма-буть, невипадково він обрав для перекладу вірш Збігнеа Герберта "Струна", прикінцева строфа якого починається в стилі проповіді Ісуса Христа і закінчується улюбленим словом:
Направду, направду
мовлю вам:
велика є прірва
між нами
І світлом.
Очевидна просвітленість душі талановитого поета набута не тільки з материнським молоком, а й спричинена подвійним високим вишколом: він має педагогічну і духовну освіту.
Блискучу версифікаторську техніку Р. Івасів демонструє в розділі "Абетка.Тавтограми". Знаємо непо-одинокі спроби створити вірші, в яких усі слова починаються з одна-кової букви Але рідко хто зробив це так досконало, як він. Ось яскраві взірці його тавтограм.

Рев роду ратая
Риза розірвана
Рахманний раю

- напевно, ці рядки писалися ще за підневільного життя і ще:

Добре-таки
додому дійти
до Дорогичівки.

Уже трохи говорилося про пе-реклади Р.Івасіва. Здебільшого його цікавить польська поезія, тож завдя-ки йому ми маємо змогу познайо-митися з віршами, крім уже згаданого З.Герберта, Е. Бриля, К. Галчинського, М. Білошевського, Т.Ружевича, Чеховича. Нескладно помітити, що наш земляк творить у подібному руслі.
Окремо треба сказати, що Р.Іва-сів, надзвичайно тонко відчуваючи мову і добре знаючи її історію, абсолютно виправдано вживає гра-матичні форми, що суперечать сучасному правопису, зате ціл-ковито відповідають багатостолітній мовленнєвій традиції нашого народу. Особливо імпонує те, що він деякі іменники жіночого роду III відміни однини закінчує на - и, а не на - і, що вперто обстоював академік -русифікатор І.Білодід (благодати, позірности, згідливости іт.д). Також він вживає займенники се, сих замість цих, це. Пригадаймо Шевченкове "Хто се, хто се по сім боці чеше коси, хто се?.." чи такі слова О.Довженка: "Господи, як я ненави-джу в нашому правописї окремі правописні кайдани... Ненавиджу безмірне цекання: це, це, це,.."
Просто не хочеться шукати якихось недоліків у такій гарній книж-ці, хіба що занадто вже натуралі-стичні деякі образи у віршах "Зраненька ранок... і "Згадка" Та вони неспроможні кинути тіні на потужне світпо слова. народженого чистою, доброю, тонкою душею поета.
(Данило ОНИЩУК, „Колос", Заліщики, 23.08.2003)

назад

goutsoullac@rambler.ru