“ ВЕРНЕШСЯ?”

        Моє  “все ще” прийшло до тебе,

        Перепливши те твоє  “ вже “ .

        Не простило моє  “ пробачу

        Твого погляду без  “ люблю “

        І прокляло твоє  “ ніколи “

        Й заквилило тихим  “ прощу”.

         Я забрала “ все ще “ від тебе,          

         Бо згадала своє  “ нехай “.

         Та не зможу знайти “ забуду “

         Серед твоїх гірких  “  прощай “ .

          Розчавлю я своє “ а може “

          І на ньому зрощу те  “ досить “

           Та даремно , бо твоє  “кохана”

          Хтось давно уже в тебе просить .

                                                               12.04.98  

                                   ТВОЇ ДОТИКИ                                                                                                                              

                Твої дотики –наче біг по зорях...                    .                                                                                                                              Стадо  твоїх цілунків промчалось по мені,  

          Протоптавши стежку до  майбутнього,

          Але без тебе.

          Твої дотики наче стрибок у вічність...

          Зграя твоїх очей обклювала моє волосся,

          Пролетівши відстань до минулого,

          Але з тобою .

          Твої дотики  -  наче заплив до сонця...

           Жменя твоїх слів безкінечно сипалась по мені,

           Обцілувавши наше блискавичне кохання,      

           Але  без   мене.                                                    25.06.98                                                                                                          

                                   ПРОЩАННЯ                       

           Коли серце повернеться назад,

           Очі прямолінійно зустрічатимуть майбутнє.                      

           Думками зашепочу в волосся,

           Рукою ж прощально заплачу.                          

            Коли серце залишиться в тебе,                  

            Очі не  зможуть зустрітись

            Думками  обліплю всі сльози

            Рукою ж розділю прощання.

             Коли серце не зможе летіти,

             Очі впадуть на землю.

             Думками будеш тремтіти,

             Знаючи , що не повернусь .

                                                    12.04.99

                                     *     *     *

             Під твоєю тишею засинала збуджено         

             І своїми криками все ж жила ціловано.

             Через сотні відстаней буду незабутою,

             Крізь безсмертя дивності стану унікальною.

              За твоїм сльозопадом обкурилась мріяно

              І своєю іншостю дивувала весело.

              Через безмір пристрасті буду особливою.

              Крізь численністьспогадів лишусь неймовірною.

                                                                    5.05.99

                          ДОЛЯ

                 Траплялась зі світом бути на  “ ти “

               Сміялась засильно з розтління.                    

               Вдивлялась запильно  у божевілля.           

               Скричалась до німоти.

               Завмерла на непотрібності слів

               Розтерла до крові духовність.

               Віддерла від слова змістовність.

               Вимерла до останньої краплі.

                  ПАРА                

              Ішли ,закидані поглядами.

              Зупинились, щоб шокувати

              Усіх пересічних особистостей,

              Що тихо котились вулицями.

              Сміялись,забувши про  сферу.

              Кричали, щоб зрозуміти

              Усе незначне життя,

              Що тихо котилося вулицями.

              Обійнялись, відчувши бажання.           

              Цілунки спиняли машини.

              Ці двоє серед дороги

              Життєве багатство відкрили.

              Ішли, поранені поглядами.

              Зупинились, щоб пригадати

              Собі всю безтурботність,

              Що давно загубилась у вулицях.

              Сміялись, забувши пройдену відстань.

              Кричали, бо зрозуміли

              Усю мізерність стосунків,

              Що тихо котились вулицями.

              Обійнялись, відчувши молодість.

              Цілунки спиняли машини.

              Ці двоє серед дороги

              Швидкість життя відкрили.

              Ішли,  згорблені поглядами 

              Зупинялись, щоб відпочити

              Від шаленого реву вулиці,

              Що тихо котилась роками.

              Сміялись, приглушуючи кашель.

              Мовчали, щоб не кричати

              Від невблаганної метушні особистостей,

              Що давно скотились на вулиці.

                    Обнялись, відчувши прощання.

              Цілунки розгладили зморшки.

              Ці двоє серед дороги

              Спинили тілами машини.

                                                                9.02.99.

                       ПОСТУПОВЕ    ЗМЕНШЕННЯ   

                  Стихія настрій монотонно віддощовує:

                  Моє чекання -  в обличчях крапель,

                  В похмурості повітря – щемління часу,

                  В нестачі сонця – моя невдача.

                  Гудіння хмар мою несконцентрованість приховує.

                   Місто стан наочно відбиває:

                   Моє майбутнє у ліхтарях розбитих,

                   На облупаній стіні видно мій маленький траур,

                   Моя невизначеність чогось на сторінках газети,

                   Мене моя депресія уже пропила в барах.

                   А песимізм мій у вікна  шопів нагло заглядає.

                    Квартира душить мене собою:

                    По телевізору показують вже пройдені етапи,

                    І на дивані нудиться мій  selfesteem,

                   А на плиті зневіра мусить догоряти ,

                    Із крана  ж  капає  жахливість снів...

                    Дзвінок дверей вже скучив за тобою.

                    Моє тіло кричить про себе:

                    Серце б”ється від відстані,

                    Шкіра про дотик волає,

                    Губи від образ тобі стали нечисті,

                    А очі лиш фото відбитки хапають ,

                      Бо колись відвернулись від тебе.

                                                                 18.06.01.

                                                      Левандовська Лілія.

Тужіння                 

               Коли оточена речами,

               Наповненими смаком минулих щасть,

               А гордість і лібідо рвуть ту світлість,

               Що була між нами,

               Тоді й приходить каяття.

               Коли  вбиваю себе  за непотрібну гордість,

               А потім гордо вбиваю почуття –

               Мене вбиває каяття.

                Коли на вирішальній ноті

                Я б”ю акордом на забуття,

                То потім смуток мій заграє  forte

                А piano буде грати каяття.

                Коли усмішка відверто симулює силу,

                А потиск рук боїться видавати слабкість,                                                                                                                                                                               

                Я бачу, як тужіння минулу світлість охопило

                І розумію сліз спонтанність.

                Коли ж лоскіт чужих поцілунків

                Робить мене сліпою,

                Тоді питаюся у думки –

                А може хоч хтось

                Бути щасливим зі мною?..

                                                                               17.06.01

                                              *     *     * 

               Розводжу пальцем рідину.

               Калатаю, розмішую, розгладжую

               І сьорбаю. Впиваю сльози назад.           

               Отак би вернути час,

               І забрати руки з тих плечей,

               Відвести очі з того обличчя.

               І подумати , – а що Ти робиш з ним?

                                                                                1.04.00

                                                                 Левандовська Лілія

СИВОПАД                

                     Падала сивина з неба

                 І сивила дерева,

                 Засивила нитку до тебе...

                 Запальничкою лиш присвіти –

                  Розтопити засивілу цікавість

                        Треба...

                 Падала сивина з неба

                 На негорді плечі краси.

                 Ти мене собі принеси

                 Повз несиві дерева...

                 Запальничкою вже не світи –

                      Розірвалась нитка до тебе,

                  І зашити її не треба.

                  Падала сивина з неба

                  На притрухлі лисини слів.

                  Ти даремно тоді світив

                  На несиві дерева.

                  Ти даремно тоді топив

                  Засивілу цікавість.

                   Розтопити її неможливо.

                   Падала сивина з неба   

                   На того, хто кріпив

                   Якусь нитку від мене до себе.

                   Запальничкою я присвітила –

                   Так було треба.

    *  * *                                              

             Крізь обвуглені зіниці хмарин

                   Роздощився на мене спокій,                                        

                   Защепився на мені твій докір.

                   Крізь обсмалені губи вітрів

                   Не болючий мені твій гнів.                           

                   Повз гарматні заряди комет

                   Засніжився на мене успіх,

                    Засмітитись над мною не встиг

                    Наш розніжений чистий секрет.

                    Так хотілось одощіння тобою,

                    А забрала усе дорога.

                    Я нап’юся вогкою весною,

                    Що залишилась біля порога.               

                                  1. 04. 00.

                             ДОКІР                                        

                    Для чого  фарбував ти душу

                     У зовсім протилежний колір?

                     Навіщо одягав ти перуку

                     На лисину своїх почуттів?

                     І з якою метою                                              

                     Ти пудрив своє  “ eгo “?                          

                     І рум”янив чесноти?

                     І для чого крохмалив

                     Фальшиві думки?

                     І навіщо було так фонтанити словом?

                     Так гострити свій шарм?

                     Здатись справжнім хотів?

                     Ти ж відмичкою підло, а не ключами

                     Двері до мене на мить відчинив.

                                                                     10.11.00.

                                                  *   *    *                    

                        Павутиною обліпив волосся

                    Все несказане збулося                                   

                    Розплітатись довелося

                    Щоб згадати закохане сонцестояння.

                    Руками очистив повітря

                    Всі націлені засвітять

                    Придивлятись доведеться

                    Щоб розгледіти закохане сонцестояння.

                    Звик відкликатись на  “ сонце  “

                    Волосся пестив руками

                    Не знав, що були яскравіші

                     Сплела павутину між нами.

                                              * * *                                                        

                    Викидаю, відкидаю – повертаю.

                    Раз забігши у мозок залишаєш

                    Присвячені тобі вірші.

                   Засинаю, забуваю – пам”ятаю.

                    Колись усміхнувшись у серце відчуваєш                           

                    Підкорені тобою бажання.

                    Відвертаюсь, утікаю – залишаюсь.

                    Давно додзвонившись до думки знаєш

                    Невизначені мною почуття.

                    Відключаюсь, не чекаю – намагаюсь.

                    Хитро підморгнувши мріям розчиняєш

                    Усі спроби тебе забути.                         1.04.00.                                                   

                                                 *    *   *                                    

                         Здається ціла вічність промайнула.

                          Нас проминула

                          Обминула

                          Обманула

                          Забула

                          Була.

                          Здається вічність вже без тебе я

                          Чи ти без мене.

                          Без зв”язків,                                            

                          Сумнівів  .                                          

                          Одні.

                          Здається, мала  б вже забути

                          Розлуку .

                          Цілунки.

                          І руки.

                          І губи.

                          Не вернути.

                         Здається, скільки вже писала

                          Про те ж кохання.

                          А все так й не сказала

                          Про тебе.

                          Про себе.

                          Про небо.

                          Без мрій.

                          Мій чи не мій.

                          А зрозумій.

                          Не зрозумій.

                          Не розумію я сама.

                          Сама .

                          Одна.

                         Тобі чужа.

                                                                   21.04.98.

                                                               Левандовська Лілія

                               ПОЄДНАННЯ

                     Ти думаєш, звичайна.

                     Звичайно.

                     Незвичайних не зустрічав.

                     Стрічай захід сонця.

                     Може, тоді зрозумієш                                    

                     Частину мене.

                     Так,  така ж червона  і  бурхлива.

                     А ні , кривава.

                     Скривавлена.

                     Порубана думками про життя.

                     Безжиттєвість.

                     А потім буде моє безмайбуття

                     Поміж нами,

                     Незвичайними звичаїнами,

                     Частинами всього неймовірного,

                     З чого складається

                      Велика Різниця

                     Між людьми.

                      Стрічай схід сонця.

                      Відрізняється своєю кривавістю.

                      Ти ж знаєш , дуже дивна.

                      Дивно.

                      Дивні звичайно несприйнятні,

                      Стрічай вихід місяця.

                      Він тобі розкаже про розмови,

                      Коли засмагала ночами.

                      Від його світла чую – особливий,

                     Ти тільки спіймай ту зірку,

                      Яку повинен стрічати.

                                                                             17.01.99.

                                СКРИПКА                          

                        Я порвала малюнок,

                    Що його малював

                    Художник мого минулого.

                    Ти тоді ще не знав,                                         

                    Що той наш поцілунок

                    Моя пам”ять намалює.

                    Я порвала всі струни,

                    Що тоді награвали

                    Пісню з мого минулого.

                    Ми тоді ще не  знали,

                    Що той наш поцілунок

                    Коли – небудь  забудемо.

                    Залишилась недомальована  пісня.

                    Залишились розірвані спогади.

                    Залишилась безструнна скрипка,

                    Скрипка з минулого мого.

                                                                  18.04.98.

                                               *       *       *                                

                     Ненавидячий ,  нестриманий спокій

                     Мертво зникав у агонії,                                     

                     Відтягуючи з собою жорстокість,

                     Що навмисно блокувала чиїсь промені.

                      Романтика напружено виштовхувала

                      Ось-ось народжену несміливу цікавість.

                     Твоя незвіданість іноземно п”янила

                     І п”яніла під моєю вуаллю.

                                                                      3.03.99

                                                  *      *      *                            

                         Алкогольно. Димно. Наркотично.

                         Ти перестала танцювати.

                         Тебе оголеною бачать. Так  незвично.               

                         На спраглі рукм наплювати.

                         Несешся. Мрієш. Уявляєш.

                         Фантазії прорвались крізь бажання.

                         Тебе не розуміють. Відчуваєш.

                         Руками даруєш кохання.

                         Алкогольно. Димно. Наркотично.

                         Його ти сниш. Себе торкаєш.

                         Собою насолоджуватись все ж незвично.

                        ...І від оргазму завмираєш.

                                                                         20.01.99.

                                             КОМЕРЦІЯ                 

                          Податок за споглядання

                          Моєї душі                                             

                          Мені не платили

                          А просто очима її задивили.

                          Оренду за свій відбиток

                          У моїх очах

                          Мені не віддали

                          Лиш все розікрали.

                           Кредит на самотність

                          У мене забрали

                        “  Ти – наша”-, сказали

                            І заздрощами позакидали.

                                                                           31.10.99.

                                                                Левандовська Лілія

                                        *        *       *                                         

                         Непотрібність знайомства прискорила

                      Неможливість розлуки.                                      

                      Дихання разом з тобою з”єднало

                      Мою невпевненість із твоїм обожнюванням.

                      Так з”явилось  те-що вони –називають – коханням.

                       Важкість бути покинутою прикувала

                       Невмолимість майбутнього.

                       Порухи в такт диханню з”єднали

                       Мою спеку з твоїм оргазмом

                       Так утвердилось те-що –вони – називають коханням.

                                                                         12.04.99.

                                        ТВОЄ                                      

                         В моїй крові циркулює

                         Твій голос.

                         Поколює мені під нігтями                    

                         Твоє тепло

                         А мій пульс рахує

                         Твої погляди.

                         Запорошені мої очі

                          Твоєю любов”ю.

                          Від ударів твоєї ніжності б”ється

                          Моє серце.

                          Завжди бути хочу
                          Біля твого настрою

                          Бо  з твоїми дотиками несеться

                          До мене щастя.

                                                                       29.08.00.

                                                                                   Левандовська Лілія

                                               *   *   *                                              

                        НА території мого звикання

                        До твоїх рук

                        Нехай собі цілуються інші.

                        Утретє коротке замикання                       

                        Нас ударило струмом,

                       Дроти докупи звівши.

                        Із даху моєї невіри

                        У твою чесність

                        Нехай собі кидаються інші.

                        Утретє ударом життя повторилось

                        В твою неідеальну ідеальність,

                        Долі знову розвівши.

                        На дроті нашої відстані

                        Від наелектризованого повітря

                        Нехай собі висить час.

                        Уперше тобі відкритись,

                        Вчетверте життя повторити

                        Я хочу для нас.

                                                          5. 09.  99.

                              ЗНАЙОМСТВО                                

                        Він повикашлював думки

                        До купи інших.                                         

                        Сухими віниками їх згребли...

                        Вона обпилася думками

                        Із тої купи, яку знайшла

                        Десь в смітниках...

                        У венах бігали ідеї,

                         В її слині фантазії пливли...

                         Він якось завітав до неї.

                        Її сльозами викотились його думки.

                                            28.08.00

                                                         ТИ

                     Ти – темрява, що мучить невідомістю,                 

                     Ти  дощ , що вічно щось змиває.

                     Межа ти поміж мною і свідомістю,

                      Розлука ти , якої я чекаю.

                      Ти – Пегас, що летить над прірвою,

                      Ікарові крила ,сонцем обпалені.

                      Буваєш ти і сповіддю щирою,

                      Але й обманом ти буваєш.

                      Ти- дракон, що жарить тіло,

                      Ти – спис, що збиває з ніг.

                      Ти – щось , що сліди залишило

                      На моїй небезпечній душі.

                      Ти – джин , що сповняє бажання,

                      Ти – мрії , розбиті об лід

                      Ти  - суїцид,що вбиває існування

                      І гроші кинуті до ніг.

                         Ти – лиш пера мого уява.

                     Фантазія ти просто так.

                     Ти – моя недопита кава,

                     Яка від брехні губить свій смак.

                                                                        26.03.98.

                                                                      Левандовська Лілія

                                  СІРИЗМ                                            

                Самотність розвивається.  Прогресує інертність.

                Пасивними стають оптимісти

                І пишуть вірші песимістичні

                Про наше  “ світле “ майбуття.                            

                 І я, затята оптимістка

                 Теж творю щось на чорні теми.

                 Та просто – це погода так впливає.

                 Сірезні дощики засіровують душі.

                  Я вже на сонце увагу не звертаю.

                  Воно пече сірезні постаті сучасності.

                  І життячко моє не сіре.

                  Лиш сірі погляди, хоч очі карі.

                  Якщо колись хтось буде вчити

                  Ці мої сірі віршики

                  Нехай пробачить цю сіроту думок.

                  Пояснюю, що це не примітивно.

                  Бо я людина доволі дивна.

                  Тому і тягне мене невпинно

                   На білі віршики без рими,

                   Які чомусь сірими стають.

                   А ви їх спробуйте на сонці прочитати.

                   Хтозна , чи вловите якийсь тут смисл.

                   Мені набридло вже кохати,

                   Тому і пишу я сіризм.

                                                                    26.02.98.

                 БІЛИЙ ШЕДЕВР НА ЧОРНІ ТЕМИ.                 

                   Холод пронизує десь там когось.

                   А бридка реальність розпадається,

                   Розкладається , як тихий труп,

                   На дикі сни і божевілля.                                                    

                   Що,  в принципі не дуже відрізняється                         

                   Одне від одного.  Навкруг свавілля.

                   Свавілля зла. Оргії у нашій уяві.

                   Перетворюються на розпусні усмішки,

                   Ні,  викривляння при спогляданні

                   Такого ж примітивного об`єкта  іншої статі.

                   Той непоцілунок  пече вогнем бажання.

                    Несказані слова голосять уночі.

                    Коли я відключаюсь і переварюю усе,

                    Що не можу переварити вдень.

                    Жахливі думки доводять до розуму.

                    Цигарки з моїх мрій  давно вже викурено,

                    Так, що мрії закінчились. Приходиться жити

                    Цією дурною реальністю. Любов чиясь

                    Доводить до відчаю, до плачу, до крику,

                    Ні, вереску, що мені, крім себе,

                    Нікого не треба , лиш розуміння і невтручання.

                     А твоє невтручання мене просто бісить.

                     Лиш ти ще не втручався в моє життя.

                     А слід було б. Тоді я б принаймі ще мала мрії.

                     А так я вже все маю, і мрій мені не треба.

                     Я відламаю крила своїх думок

                     І поповзу шукати попіл з моїх цигарок,

                      Десь ж його мусіла посіяти.

                                                               25.02.98.

ЖИТТЯ                    

                                    Шелест думок.

                               Бажання крок.

                               Вереск кісток.                                    

                               Смерті дзвінок

                               Морок...

                               Маятник днів.

                               Похорон снів

                               Мовчання слів.

                                Підземний спів,

                                Гнів!

                                Трупи бажань.

                                Голос страждань.

                                Марність чекань.

                                Дурість шукань.

                                Кохання?

                                 Задушливість стін.

                                 Агонії плин.

                                 Безнадії млин.

                                 Привидів дим.

                                       Воскресіння.

                                                             27.03.98.

                                                                       Левандовська Лілія

                          ХОЧУ                                   

           Я хочу стати простором

           Без видимих кордонів

           І загубитися десь в безкінечності

           Щоб бачити своє майбутнє.                                   

            Хоч, зрештою, навіщо?

            Щоб знати , що колись там буде?

            Так не цікаво. Ба, навіть гірше -

            Так неможливо.

            А я не люблю неможливості

            І не виношу все доступне.

            Погодьтеся – це трохи дивно.

            Та вам мене і не збагнути.

            Я намагаюся під мікроскопом

            Розгледіти всі свої внутрішності

            А їх багато. Виходить, неможливо

            Самій себе збагнути.

            Чи треба?  А навіщо?

            Щоб  знати , як поводитись я мушу?

             Не хочу так . А що я хочу?

             Я хочу простору ! І поцілунків.

                                                 7.04.98.

                                             Левандовська Лілія.

                                                  УЯВА

                      Тягнусь так дивно до свободи,

                       Хоча давно вже полонена

                       Незримим й невідчутним світлом,

                       Що йде від вигаданого тебе.

                       Ти світишся крізь оболонку мого мозку

                        Й вигадуєшся десь  у минулому.

                        Чомусь так боязко ловлюся

                        На присмерку цієї карми.

                        А найреальніші простоти                                  

                        Оточують твій силует у німбі.

                        Мені дано лиш зрозуміти:

                        Якби ти був , то не світив би.

                        Не ловлю аромат цієї  плісняви,

                        Яка все ж є в моїй реальності.

                        Вдихаю сморід неможливості

                        І любо тчу тебе у снах.

                                                               15.04.98.

                                                    *     *      *

                          Шматки спогадів ще застрягли мені в горлі,

                          Очі ще повні твоїх образів,

                          Руки ще мокрі від твого смаку,                                

                          Ноги ще підкошуються від моїх снів,

                          А ти , далекий і солодкий,

                          Десь там смакуєш ще свої спогади про мене .

                                                                                               5.07.98.

                                                              Левандовська Лілія

                                        ВІДЧУЖЕННЯ                           

                    Чуже життя . Чужа печаль.

                    Чужі  думки. Чуже чекання..                        

                     І плач чужий, і жаль,

                     І вже  чуже  мені кохання.

                     Чужі слова. Чужі вуста.

                     Чужі надії. Чуже страждання.

                     І сміх чужий, і жаль,

                     І вже чуже мені  кохання.

                     Чужі будинки. Чужі міста

                     Чужі і оплески, і слава.

                     І біль чужий, і жаль.

                     Усе чуже. І лиш моя  - уява.

                                                28.03 98

                                  НЕМИНУЧІСТЬ?                                                  

                     Неминуча раптовість раптом знялася

                     І вилетіла з тебе у моєму напрямку...                                                                            Сподівалась. Не ждала . Я розгубилася.

                      Все закрутилося і руки сплелися.

                     Швидкість бажання випередила

                                                       швидкість розуму.

                      І раптом відчула смак твоїх губ.

                     Раптово... Незнанно. Зашвидко.

                     Чи це і є та неминучість ?

                                                                       4.05. 98.

                                           СМЕРТЬ .                                           

                    Утопилась... Захлиснулась слиною,

                    Отруєною на двох.                                           

                    Задовго залишалась одною.

                    Язик від яду присох.

                     Задихнулась... Сморід  забутої сперми

                     Все ж подолав безчуттєвість.

                     ЇЇ вже ніхто не поверне.

                     Смерть – лиш  приємна миттєвість.

                      Упала...  Найвищі висоти

                      Поскидали її , як каміння.

                      Зависокі тягнула ноти.

                      Лишилось гірке воскресіння.

                       Без”язикі губи смакують слину.

                       Хтось намагається віддерти язик.

                       ЇЇ не залишать знову одну.

                       До смерті ніхто ще не звик.

                       Бліді руки відчувають проміння.

                       Хтось рятує диханням в рот.

                       Вривається раптом дивне вертіння.

                       Розділять отруту на двох.

                       Безшумні очі  бачать всі рани.

                       Обійми не варті старань.

                       Воскреснути можна  обманом,

                       Якщо убити єднання.

                                                                19.01.99.

                                                     Левандовська Лілія

Про волю.             

Посумуй зі мною               

Поспівай з совою

Забери з собою

Всю печаль свою.

Політай із кажанами

Проповзи з кротами

І повий з вовками –

Лиш печаль між нами.

Ти повстань із пекла

Доберись до неба

І побач орла.

Він навчить як треба

Забувать печаль.

Ти забудь про мене

Пам’ятай лиш небо

 І урок орла.

А мені лиш треба

Ту частинку неба

Де печаль ти забував.

Заберу з собою

Я печаль забуту твою

Поділюсь з совою

Піснею про волю

Обернусь орлом я

І злечу до неба

А печаль моя

Полетить до тебе.

29.03.98

Анатомія.                

У шлунку все піднялось

І закружлялось

З шматками їжі кружляли

Expectations –

Такий собі солодкий стан тривоги.

І кожна кісточка хребта скривилась

І зажмурилась

З кістковою тканиною жмурилися

My spirits.

Такий собі тривожний стан спросоння.

А в серці щось так гупало

І дивувало

Своїм новеньким і ще заспаним

Desire.

18.02.02.

***

 Виклич собі швидку допомогу –              

Ти задихнешся між моїми пальцями.

Банальностями я тебе заговорю,

Затанцюю розпусними танцями.

Я смертельно ранитиму твій закоханий світ.

Замов собі чорний смокінг –

Ти одружуєшся з моєю брехнею.

Банальностями я тебе заговорю,

Причарую ніби щирістю своєю.

І ти не відразу й помітиш свій конвульсійний закоханий світ.

***                             

Нарешті моя остаточність закипіла.           

Окріп розлуки весело на дні там булькає.

Над чайником висить пара прощання.

Від виснаженого терпіння аж вікна запотіли

І очі заболіли від дурного на щось сподівання.

А від нарешті тут свободи аж вени веселіше затремтіли.

Я тебе на аукціон виставляю.

Гаряче щось там просять

Опіки на твоїх вже нецікавих долонях.

Ти будеш second hand-івським лотом

На моєму “купуйте-трохи-пошарпану-

Але-дешеву-любов” аукціоні.

Моя розгнівана злість твою ціну здешевляє.

3.06.02.

*   *   *                          

Деренчало листя під ногами,

Зітхали вже беззахисні гілки,

Земля палахкотіла нашими слідами,

І після зустрічей шарілися думки.

Жовтіли поряд світофори,

Готуйсь, до мене лиш по зебрі перейти.

Частиною закоханості зовсім скоро

Поділишся багряностильний ти.

У вирій відлетіло все колишнє,

З туманом раннім сумнів зник.

Мені з тобою ніжно, добре, смішно,

Заінтригував мене цікавостильний ти.

                     15.10.02.

ENGLISH                 

BOTH                      

Wild emotions                       

Crazy feelings

Be with me

At least a minute.

Holy loneliness

Odd desires

Scared dreams

Useless touches

Dying tears

You & Me

And despair.                                

                                                                                 10-03-98

FIRST DEATH                

Last dance of butterfly,

Last glimpse at sky,                

Last kiss of light,

Last word of night.

Last love. Last cry.

She has to die.

She cannot fly.

She cannot fight for life.

Last try. She will survive.

                       26.03.98.

*  *  *                                

When I rain,

When I blow,

When I burn,

When I snow,

You will run,

You will go,                             

You’ll be pain.

You will fly

When I die…

Whe I shine,

You will fall.                  

When I go,

When I turn,

When I jump,

You will burn,

You’ll be mad.

You will bleed

When you meet

Your destiny.                                               

                                                     13.07.98

WISHES                      

I wish I were a wave

Washing your tenderness.

I wish you weren’t that taste

Lying on my lips.                              

I wish I were a wind

Blowing in your heart

I wish you weren’t so dim

Leading in the dark.

I wish I were a thought

Living in your brain.

I wish you weren’t my lot

I wish you weren’t my pain.

Farewell my crazyness                  

I threw my pain away.

But still I wish I were a kiss

Joining us again.                                          

                      22.03.98.

SO SIMPLE                      

It’s just the ice that made me cold.

It’s just a birdthought that flew away.

It’s just my carelessness that was sold.

It’s just my dreamless night departs today.

It’s just my look that hurts you all.

It’s just a windmind that landed here.

It’s just my story that was told.

It’s just the difference between the fears.                

It’s just your smile that changed it all.

It’s just your thought that ruined night.

It’s just your foreign love that was born.

It’s just your sin that burnt my ice.

3.03.99.

РУССКИЕ.             

Потеря.         

Убегая от своих мыслей,

Улетая от бредовых идей,

Уползая от тупых людей,

Она теряла частичку себя.

Вытекая из своей любви,

Ускользая из их мечты,                       

Забывая его глаза,

Она теряла частичку себя.

Разрушая свои слова,

Вспоминая его глаза,

Потопая в своих слезах,

Она теряла частичку счастья.

Разбивая чей-то покой,

Разрывая покой ночной,

Раздирая дикую боль,

Она теряла частичку жизни.

Расплавляясь в его огне,

Появляясь тенью на стене,

Удаляясь от его мыслей,

Она заставляла его терять.

Отключаясь от пустоты земной,

Вспоминая о пустоте небесной,

Забывая о завтрашнем дне,

Они теряли друг друга.

Ненавидя всех вокруг,

Обожая сердца стук,

Замирая под гитары звук,

Они теряли свою любовь.

Ударяясь лицом в грязь,

Ненавидя кого-то терять,

И желая вернутся назад,

Они забывали прошлое.

Падая больно в прошлое,

Разбирая его по частичкам,

Не замечая походки времени,

Они теряли частичку будущего.

Не жалея о будущем,

Не желая перемен,

Не забывая измен,

Они находили кого-то взамен,

Почему-то теряя друг друга.

Задевая друг друга словами,

Умоляя остаться глазами,

Закрывая лицо слезами,

Они понимали потери.

22.03.98.

ЛЮБОВЬ.           

Пионерское растояние.

Рвем потрепанную нить любви.

Бесконечное прощание.

Ты уйди. Уйди. Уйди.                         

Стоп! Не надо сентиментов.

Ночь чужая, но прекрасна.

Ты совсем не веришь в вечность.

И напрасно.

Видишь, мы с тобой гуляем,

Как далекие планеты.

Мы прощаемся, прощаем.

И совсем не верим в это.

Пионерское растаяние.

И вопросы без ответов.

Бесконечное прощание.

Светят чьи-то сигареты.

Звуки чьих-то поцелуев,

Прячешь взгляд ты на асфальте.

И не видишь, что люблю я,

Что прошу тебя:”Останься!”

5.03.98

Пускай….                    

Несколько дней…   

Игра слов….

Танец теней….

Терять не готов….

Прощай….

Ну и пусть….

Целуешь любя….

Любишь целуя….

Зная тебя

Неделю лишь я

К тебе я вернусь.