віт харчування у різноманітності його виявів дедалі частіше привертає увагу науковців. Якщо раніше проблемам харчування людини присвячувалися переважно праці з питань етнографії та дієтології, то сьогодні вони цікавлять філософів, соціологів, істориків, психологів. З погляду новітньої філософії вивчення певних аспектів харчування проливає світло на значення проблем тілесності у культурі, адже нині людське тіло "почало заявляти про себе як про повноправного партнера сучасного дискурсу, більше того, навіть претендувати на ключові позиції в ньому" [Гомілко О., 2001, 9].
Вітчизняна психологія притримується швидше класичної модерністської парадигми у розумінні сутності людської тілесності, за винятком сексуальної поведінки, дослідження якої нині здійснюється у річищі різних підходів й концепцій і часто мають виразний міждисциплінарний характер. Проблеми харчування людини як нагальних потреб особистості ще не стали предметом комплексного дослідження, в психології вони вивчаються розрізнено, у межах окремих галузей та проблемих областей, які мало стикуються.
Водночас особливості організації життя людей у розвинених країнах та у тих, економіка яких трансформується, свідчать про необхідність аналізу харчової активності як однієї з найважливіших складових способу й стилю життя особистості, а також культури життєзабезпечення етносу. З погляду культурологічно орієнтованої психології харчова поведінка не зводиться лише до специфічного способу психологічного захисту особистості, який виявляється іноді у різноманітних деформаціях харчової поведінки та порушеннях соматично-душевної рівноваги, а сигналізує про світобачення й риси її національної вдачі, характер розгортання життєвих стратегій у конкретних умовах повсякденності.
Простежимо різноманітні способи поєднання найбільш актуальних нині паттернів харчової поведінки з існуючими спектрами цінностей й засвідчимо їх дієвість у плані самоорганізації способу життя як широкого загалу, так й окремих соціальних груп. Спробуємо зауважити при цьому вплив насамперед художньо-естетичних цінностей. Цікаво, що поєднання харчової поведінки з виявами мистецького життя, без сумніву, є одним із найновіших захоплень людини в її пошуках максимального особистісного самовияву й відчуття "повноти" життя. Щоб описати сучасні тенденції розвитку харчової поведінки, соціальному психологу передусім варто поринути в неспокійну буденність великого міста, яка повсякчас прикрашається масовою культурою й збагачується високим мистецтвом. Спробуємо здійснити невелику розвідку у цьому плані.
Відомо, що у структурі повсякденності нині співіснують різні стилі життя. Усі вони опираються на певний соціокультурний досвід і, завдяки потужним засобам масової інформації, стають певною мірою доступними кожному. Декотрі із цих стилів життя та вписані в їхню структуру способи світобачення, є провідними для мешканців тих чи інших країн світу. Основою для розуміння ситуації суспільного розвитку в умовах НТР є, на думку вчених, насамперед феномен модерності, який уособлює постійну зміну. Звичайно, не кожна людина на нашій планеті живе у вимірах сучасності, тобто модерності. Перебуваючи в одному календарно-астрономічному часі, цілі народи можуть водночас існувати у різному соціально-історичному часі. Йдеться про часову багатошаровість історії, адже нинішня історія світу уявляє ніби розгорнуту в просторі ледве не всю історію людства. Так, О. Тоффлер вважає, що 70% населення Землі нині живе в минулому (різному минулому), 25% - у сучасності, 3% - у майбутньому, а інші просто маргінали - вони випадають з будь-якого часу [цит. за: Гречко П., 2000, 167].
Актуальні нині соціально-психологічні аспекти харчування та харчової поведінки є відображенням різноманітних, часом протилежних за змістом, спектрів цінностей. З одного боку глобальні екологічні та демографічні проблеми, реальна необхідність у продовольчій безпеці вимагають дисциплінувати надто розмаїті потреби людства у галузі споживання, спонукають боротися з бідністю, голодом й недоїданням, а з іншого - витончена рефлексія харчових уподобань є обов'язковою складовою новітніх орієнтацій особистості на повноту переживань і мультикультурне різноманіття.
Не претендуючи на глибокий аналіз філософсько-теоретичної чи культурної складової постмодерності, спробуємо лише позначити основні риси цього світобачення, які, зрештою, й зумовлюють виникнення певного ставлення до світу харчування та кулінарного мистецтва. Насамперед зазначимо, що сама сутність постмодерну залишається ще не до кінця з'ясованою, хоча його іноді іменують новим способом мислення людини ХХІ століття, пророкуючи йому як блискуче майбутнє, так і сумніваючись у його перспективах [Бевзенко Л., 2000; Шкуратов В., 1997 та інші]. Для позначення згаданих явищ часто вживають терміни: "постмодерн", "постмодерність", "постмодернізм", вкладаючи при цьому у них дещо різний зміст. Тут утвердились два основні погляди. З першого погляду процеси, за допомогою яких народжується новий індустріальний світ капіталізму трактується як модернізація, оновлення, отже "все нове, що виникає в житті людей після епохи індустріального суспільства - це "постмодерність" [Королько В., Танчер В., 1999, 152], а також постмодерн. Друга точка зору пов'язує модернізм із розвитком нових форм мистецтва, таких як авангардизм, експресіонізм, тому "все, що виникає після нового віку у формах мистецтва, - "постмодернізм"[Там таки].
На основі вивчення постмодерних тенденцій у літературі, архітектурі, а також соціології та філософії тощо, німецький учений В. Велш визначив спектр загальних характеристик постмодерну, найголовніша з яких полягає в тому, що "постмодерн починається там, де закінчується ціле… Постмодерн радикально плюралістичний, і не через поверховість підходу чи байдужість, а завдяки усвідомленню безперечної цінності різних концепцій і проектів. Бачення постмодерну - бачення плюралістичне" [Велш В., 1992, 129]. Прихильникам ідей постмодерну властива недооцінка не лише загального поняття прогресу, яке можна обстоювати, а й такого явища, як історія [Ґіденс Е., 1999, 604]. Так, Ж. Дерріда висловлює недовіру до метафізичного концепту історії, маючи на "увазі концепт історії як історії сенсу…, який зароджується, розвивається, здійснюється" [Дерріда Ж., 1994, 89], а Ж.-Ф. Ліотар пропонує звернутися до написання індивідуальних історій життя, зосередитися на аналізі "мовних ігор", тобто перенести культурний діалог на рівень міжособистісної взаємодії [Ліотар Ж.-Ф., 1995].
Філософія постмодерну тяжіє до новинок у галузі мислительних операнд, конструювання яких здійснюється насамперед із позицій герменевтики та лінгвістики. Як пізнавальна стратегія "постмодернізм походить від структуралізму через проміжну стадію постструктуралізму. В останньому, поряд з тлумаченням семіотичних і культурних структур, цей матеріал може піддаватися розмонтовуванню через відомий прийом деконструкції, тобто акцентуації смислової різнорідності тексту. Постмодернізм має справу з руїнами структур" [Шкуратов В., 1997, 153]. Думається, що такий підхід уможливлює співіснування у свідомості людини різних способів опису світу та запобігає асиметричності ціннісних навантажень базових життєвих категорій, а отже і їхньої стереотипізації. Соціальним наслідком сформованого в такий спосіб світоcприймання є прийняття за соціокультурну норму полікультурний, полістилістичний устрій соціального життя, "який визнає принципову припустимість і рівноправність найрізноманітніших життєвих укладів, ґрунтованих на різних культурних і філософських установках" [Бевзенко Л., 2000, 47].
Загалом постмодерне світобачення культивує своєрідний аналітичний стиль пізнання особистості, який підсилюється відчуттям розірваності досвіду. У певному розумінні, зазначає Т. Титаренко, постмодернізм і постструктуралізм є реакцією на вичерпаність колишнього раціонального, плоского суб'єкта [Титаренко Т., 2000, 4]. Утворені внаслідок деконструкції мислительних структур лакуни цілеспрямовано заповнюються сенсорним досвідом, що дозволяє активізувати сенсорно-перцептивну уяву й у такий спосіб протиставити себе пануючій раціональності. Можливо тому англійський учений Е.Сміт розцінює постмодерну глобальну культуру загалом як надто рефлексивну й штучну, адже "її мішаність примхлива та іронічна; її впливи ретельно прораховані; в тому, що вона виражає, нема ніяких емоційних прихильностей" [Сміт Е., 1994, 164].
Перенесення культурного діалогу на рівень написання індивідуальних історій життя зумовлює своєрідну концентрацію явищ постмодерності в просторі міжособистісної взаємодії. Думається, що постмодерне світобачення знаходить свій найбільш повний вияв у різноманітних художньо-естетичних ситуаціях, вдалині від технізованого довкілля. Саме естетизована в усіх стосунках міжособистісна взаємодія найвище поціновується цим світобаченням, позаяк "джерело постмодерного натхнення - сучасне художнє експериментування" [Шкуратов В., 1997, 152]. Запропоновані у цьому річищі прийоми синтезування естетичного досвіду з повсякденними уявленнями людини, допомагають полегшити адаптацію останньої до мінливого, мозаїчного світу подій, речей і, насамперед, інформації, які вкупі сприймаються у вигляді певного повідомлення, тексту. Вдало використовуючи власний "розірваний" досвід, пересічна особистість, попри деяке відсторонення від елітарної культури і постійне занурення у нав'язливу псевдобарвистість масової культури, здатна більш глибоко й інтимно переживати цінність життєвого та культурного розмаїття.
Опираючись на загальносоціологічий світ-системний підхід І. Уоллерстайна, декотрі вчені пропонують аналізувати явище постмодернізму в термінах "центр" і "периферія", що допомагає з'ясувати особливості його поширення, зокрема соціально-культурний статус у різних країнах світу [Гречко П., 2000, 172]. Вони виокремлюють, по-перше, так званий "центральний" постмодернізм, який прийшов на зміну модернізму в розвинених країнах Європи й реалізується за цих умов у всій повноті; по-друге, розрізняють "периферійні", недостатньо вкорінені в національний ґрунт його варіанти, які за умов низького рівня життя у слаборозвинених країнах виявляються неповно, насамперед із боку художньо-культурної складової [Там таки]. Тож не можна не погодитися з думкою Р. Інглхарта, котрий зазначає: "цінності постмодерну отримують найбільшого поширення в суспільствах, де рівень багатства й ступінь упевненості в майбутньому - найвищі; для населення суспільств, які живуть убого на перший план висуваються переважно цінності виживання" [цит. за: Гречко П., 2000, 172].
Коротко змалюємо настрої, які панують у художньо-мистецькому середовищі і які, як не дивно, аппелюючи до сенсоно-перцептивної уяви, мають виразне "гастрономічне" забарвлення. Вітчизняним митцям, які сповідують постмодернізм, часто притаманна не тільки безпосередня захопленість реаліями кулінарного мистецтва, а й витончена рефлексія явищ гастрономічного смаку. У межах цього підходу використовується своєрідна естетика гастрономії, яка у певний спосіб допомагає повернути надто раціоналізованим художньо-естетичним образам відчуття душевного тепла й емоційної безпосередності. Йдеться про конструювання художньо-естетичних образів на засадах смаково-ароматичної чутливості. Естетика такого світобачення, всупереч сучасному технізованому підходу до побудови художнього довкілля й абстрактній образності, прагне відновити сприймання мистецького простору в усій його повноті "тут-і-тепер". Це свідчить про спроби більш цілісно осмислити навколишнє середовище з позицій цінності людської тілесності.
Як не згадати у цьому зв'язку урочистий прийом, який був присвячений показу фільму Р. Жоффе "Ватель" і відбувся у 2000 р. у день відкриття Каннського міжнародного кінофестивалю! Головний герой цієї кінострічки - неперевершений організатор придворних свят і витончений кулінар Франсуа Ватель. То ж поряд із фантастичними декораціями й костюмами, які відтворювали атмосферу ХVІІ ст. та виступом стилізованого під часи короля-сонця балету, на гостей фестивалю очікувала учта, гідна самого Людовіка ХІV. "П'ять сотен гостей слідували вдовж столів, які ломилися від розмаїття фруктів, овочів і свіжої риби, прикрашених льодовими фігурами геть так само, як і у фільмі. Запахи багатющих букетів наповнювали зал, у якому запрошених зустрічали Жерар Депардьє та вишукано одягнута Ума Турман. Присутність на вечорі прем'єр-міністра Франції сприймалася як така собі історична паралель екранним подіям. Ледве гості осушили перший келих шампанського, ударив гонг і голос оголосив: "Королівська вечеря!" І рушив караван страв з омарів, артишоків, різноманітних дарів моря і фруктових делікатесів, що супроводжувалися дегустацією шампанського і найкращих французьких вин "Хто б не виступав на цьому банкеті в ролі упорядника всіх цих чудес, - запевняв "Ріпортер", - він не поступався самому Франсуа Вателю" [Новикова Л., 2000, 5].
Проведення велелюдних мистецьких акцій, в яких їх учасники намагаються включити атрибути харчової активності у виміри мистецького простору, стало прикметою й життя українців. Такі дійства оформлюються шляхом безпосереднього занурення мистецького простору в реальне середовище, що здійснюється в умовах міського ринку чи народного гуляння, простору театру чи картинної галереї і т. ін. У цьому зв'язку згадаємо художню акцію "Натюрморт", яка відбулася в березні 2000 р. в м. Києві на Бессарабському ринку. Ось що розповідає про неї очевидець: "Високо на опорах ринку повісили мальовані натюрморти, посередині залу поставили чималий стіл, на якому спорудили композицію з найрізноманітніших продуктів, драпувань, рамок-багетів для картин, одного справжнього натюрморту. За задумом організаторів (галереї "Мальовнича Україна" та Спілки художників), озвученому Ігорем Погорілим ("Теленеделя"), акція мала намір одночасно представити "Середовище та об'єкт" натюрморту, продемонструвати "єдність ринку і мистецтва" й необхідність арт-ринку" [Десятерік Д., 2000, 2]. Не менш значущим компонентом таким чином організованої художньої взаємодії була часткова дегустація згаданих композицій, що сприяло виникненню в присутніх на цій основі інтегральних візуальних і смаково-ароматичних образів.
Не менш популярним є нині й своєрідний "кулінарний живопис". З цього приводу газета "День" повідомляє: "Інтер'єр нової київської галереї "Art-East" настільки нагадує європейську таверну, що саме час провести тут клубні вечірки кулінарних гурманів. Напевно, такі асоціації виникають не тільки у відвідувачів, а й у самих художників. Принаймні, пропонуючи в "Art-East" свій проект "Куховарська книга", один із найоригінальніших столичних представників contemporari-art Олег Тистол, очевидно, свідомо врахував атмосферу приміщення. Йому блискуче вдалося створити тут такий собі віртуальний ретро-ресторанчик із вельми різноманітним меню" [Хом'як Л., 1999, 7].
Подібний інтерес до явищ кулінарної культури простежується й у творчості сучасних письменників. У просторі найновіших літературних творів, які поціновують вияви тілесності й зорієнтовані на повноту переживань, різноманітні кулінарні та бенкетні образи почувають себе досить затишно. У цьому зв'язку згадаємо роман Ю. Андруховича "Рекреації". У мистецькому просторі цього твору вирує карнавал, тут існують, веселяться та страждають герої, котрим, за словами письменника, притаманна своєрідна "надривна вітальність". Очевидно, що всіляке розгортання такої вітальності потребувало від автора відповідної організації простору роману, однією з домінант якого стає хронотоп чортопільського ресторану. Ось веселе товариство опинилося в "самому серці, святая святих ресторану, на фантастичній кухні з її несамовитими шкварчаннями й булькотіннями, з розпеченими пательнями і співучими рибами, з божевільними зойками птахорізки, з плантаціями салатів, олій, рожевих та брунатних м'ясив, з полчищами шніцелів, вишикуваних на страту, сирих, напівготових і майже готових, так що, здавалося, вся наша неосяжна країна цілий рік самозабутньо гарувала тільки на те, аби сьогодні все це вродилося тут, у чортопільському ресторані "На Ринку" [Андрухович Ю., 1997, 29].
Шанувальники театрального мистецтва теж мають нагоду опинитися в полоні чару естетики гастрономій й кулінарії, звернення до якої, на думку фахівців, свідчить про дотичність її ідей до найболючіших аспектів сучасного життя. Так, театральні критики Г. Веселовська й О. Клековкін у низці статей під назвою "Про смачне і здорове мистецтво"(застільні бесіди) послуговуються таким собі гастрономічним принципом оцінки театральних вистав сезону, який як не дивно допомагає краще зрозуміти процес диференціації відчуттів й смаків сучасної публіки [Веселовська Г., Клековкін О., 2002, 31]. А жанр вистави "…їж мене…", що був поставлений на сцені Київського театру "Колесо" за п'єсою Е. Сверлінга, критики справді визначають як …присмак шведського столу. Тим більше, що про театральну сцену в цьому випадку йдеться лише умовно. Глядач, який потрапляє до залу кафе театру, де має відбутися театральна дія, відразу запрошується до шведського столу. "Взяти участь у трапезі пропонується тому, що тема спектаклю кулінарна, хоча розглядається вона у зовсім несподіваному ракурсі" - пояснює А. Подлужна [Подлужная А., 2000, 16].
Зауважуючи значні можливості гастрономічних уявлень в якості засобу розкриття світосприймання нашого сучасника А. Подлужная зазначає: "перед нами сімейна пара, "листок життя" якої списаний до неможливості, проте жінка не згодна з тим, що скоро на ньому написати щось буде ніде. І вона розпочинає дивну гру - вона пропонує Чоловіку… з'їсти її" [Там таки]. То ж головна героїня п'єси розписує себе як "екологічно чисту жінку", як найліпший продукт без додатків і консервантів, та ще й із значним терміном зберігання. Вона готова на будь-який присуд Чоловіка, на будь-який рецепт свого приготування, з гарніром і без, смажену й у бутерброді. Вона вигукує різні кулінарні примхи, тішиться тонкощами приготування їжі з апетитних частин свого тіла, настоює на зарахуванні себе до витончених делікатесів. Доведена до крайнощів, переконуючи Чоловіка, вона кричить, проте за всім цим - просте, тихе, благальне "кохай мене"… Урешті-решт, зібравши свої речі, Чоловік повертається… Повертається, щоб сісти поряд із Жінкою за чистий білий стіл, їх спільний стіл. Ось такий вийшов погляд на мистецтво сімейного життя з точки зору кулінарного мистецтва" [Там таки, 2000, 16].
Приклади, що свідчать про зростаючий інтерес митців до можливостей конструювання сенсорно-перцептивної уяви аудиторії засобами смаково-ароматичної образності можна було б наводити далі. Вони вказують на складність і неоднозначність сучасної харчової поведінки, яка, повсякчас реалізуючись у повсякденному житті, водночас інтимно пов'язана з різноманітними аспектами духовності людини. Новітні способи конструювання соціальної активності, які пропагує постмодерн, зачіпають не тільки мовленнєву сферу особистості. Виразний гедонізм постмодерного світобачення, прагнення досягти високої якості життя є його звичним тлом. Останній виявляється в бажанні відчути й сприйняти світ у повноті переживань, у захопленні людською тілесністю на противагу ілюзорним образам "віртуальної реальності", і тим самим досягти своєрідної життєвої мудрості. За рахунок свого поєднання з художньо-естетичними вартостями та стилізації традицій минулого, харчова поведінка зорієнтована на досягнення яскравих переживань, яких бракує у буденному житті.
Цей "новий", раціонально зорієнтований гедонізм в харчуванні ніяк не варто ототожнювати із розкішшю обжерливості давно минулих епох. Швидше йдеться про вишукане захоплення смаково-ароматичними образами вкупі зі зрілою саморегуляцією, зокрема суворим самоконтролем виявів тілесності у цій сфері, постійним моніторингом енергетичної цінності того, що споживається тощо. Постмодерна свідомість убачає в харчовій поведінці насамперед можливість отримати насолоду від сприймання витончених смаково-ароматичних образів вкупі зі спогляданням їх як складової світу прекрасного.
На жаль, цікаві пошуки на теренах мистецтва й кулінарії вкупі, які мали б надихати людину на збагачення власного досвіду та життєвого середовища, в реальності співіснують з грубими деформаціями харчової поведінки широкого загалу, на тлі занепокоєння науковців й громадськості ростом бідності у всьому світі, низьким рівнем життя сотен мільйонів мешканців планети, для яких пріоритетом є проблема виживання. Очевидно, що окреслені світоглядні орієнтири у ставленні до проблем харчування в житті нашого сучасника найперше пов'язані з демографічними й соціально-економічними чинниками і є одним з виявів глобалізації, зокрема глобальної нерівності.
Для розуміння особливостей вкорінення у свідомості сучасної людини еколого-валеологічних чи постмодерних настанов щодо харчової поведінки необхідно найперше виходити з соціологічногой рівня аналізу соціальних наслідків глобалізації для різних країн та різних соціальних верств. Зокрема йдеться про аналіз залежності в системі "рівень життя - цінності харчування", що вже стало предметом деяких досліджень. Адже бажання охопити цілісність, єдність способу життя та його основних компонентів, їх вплив на аксіологію особистості в загальному вигляді, притаманне насамперед соціології. Водночас не менш важливо з'ясувати закономірності впливу на цінності харчування інших компонентів способу життя, які більшою мірою стосуються соціально-психологічних характеристик особистості й групи (уклад й стиль життя) в аспекті їх життєзабезпечення.
Урахування характеру детермінації на соціально-психологічному рівні дозволить простежити сам процес формування та функціонування цих цінностей. В умовах мультикультурного різноманіття, яке спричиняє співіснування ситуацій модерну й постмодерну ми спостерігаємо як домінування однієї із нормативних систем, так і відносно паритетну взаємодію. Внаслідок цього сучасним стратегіям харчування властива різноманітна, часом діаметрально протилежна спрямованість, складне поєднання індивідуально-творчих і соціотипових форм активності.
ЛІТЕРАТУРА
Андрухович Ю. І. Рекреації. Роман. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. - 104 с.
Бевзенко Л. Зміст життєвого успіху: соціально-культурологічний аспект // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 1. - С. 34-51.
Велш В. "Постмодерн". Генеалогия и значение одного спорного понятия // Путь. - 1992. - № 1. - С. 129-133.
Веселовська Г., Клековкін О. Про смачне і здорове мистецтво (застільні бесіди) // День. - 20002, 13 вересня. - № 166. - С. 31
Гіденс Е. Соціологія / Пер з англ. - К.: Основи, 1999. - 726 с.
Гомілко О. Метафізика тілесності : концепт тіла у філософському дискурсі. - К.: Наук. думка, 2001. - 340 с.
Гречко П. К. Интеллектуальный импорт, или О периферийном постмодернизме // Общественные науки и современность. - 2000. - № 2. - 166-177.
Дерріда Ж. Позиції / Пер. з фр. / Ред. В. Недашковський - К.: 1994. - 158 с.
Десятерик Д. Мистецтво - до шлунку // День. - 2000, 7 березня. - № 41. - С. 2.
Королько В., Танчер В. Розділ ІХ. Основні напрями сучасного соціологічного теоретизування // Соціологія: Теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 1. - С. 138-160.
Ліотар Ж.-Ф. Ситуація постмодерну // Філософська і соціологічна думка. - 1995. - № 5-6. - С. 15-38.
Новикова Л. Ожидание новой волны / День. - 2000. - 1 июня. - № 96. - С. 5.
Подлужная А. Приятного аппетита, дорогой // Зеркало недели. - 2000, 6 мая. - № 18. - С. 16.
Сміт Е. Національна ідентичність. / Пер. з англ. - Київ: Основи, 1994. - 222 с.
Титаренко Т. М. Чому і як особистість стимулює дебют життєвої кризи // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. Редкол.: С. Д. Максименко, М. М. Слюсаревський та ін. - К.: ТОВ "Видавництво "Сталь", 2000. - Вип. 4 (7). - 260 с.
Хом'як Л. Кулінарний живопис // День. - 1999, 10 лютого. - № 24. - С. 7.
Шкуратов В. А. Историческая психология. - М.: Смысл, 1997. - 505 с.
Відомості про автора:
Литвин-Кіндратюк Світлана Данилівна,
Кандидат психологічних наук,
старший науковий співробітник НМЦ “Українська етнопедагогіка й народознавство” АПН України і Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника.
Е-mail: kinlyt@il.if.ua
назад
Світ харчування у різноманітності його виявів дедалі частіше привертає увагу науковців. Якщо раніше проблемам харчування людини присвячувалися переважно праці з питань етнографії та дієтології, то сьогодні вони цікавлять філософів, соціологів, істориків, психологів. З погляду новітньої філософії вивчення певних аспектів харчування проливає світло на значення проблем тілесності у культурі, адже нині людське тіло "почало заявляти про себе як про повноправного партнера сучасного дискурсу, більше того, навіть претендувати на ключові позиції в ньому" [Гомілко О., 2001, 9].
