ліматичні зміни завше передують великим переселенням народів. За глобальним потеплінням обов'язково почнеться глобальний наступ південних народів. Неминучість такої експансії особливо відчуваєш під час липневої спеки. Сієста, як відчувається, дивним чином споріднена з Вічністю: млосне зависання навсібіччя, сусідські собаки нагло порохнявіють та стають подібними до маленьких аравійських верблюдиків... Сто грам оковитої - і ви вже думаєте про далеке етносоціальне майбутнє рідного загумінку. Ще сто грам і ноль п'ять медазепаму - у псів виростають волохаті горби і починаються видіння. Каравани прибульців біля мечетів і кампусів на Волині, живі вервиці сомалійських мігрантів на львівських вуличках, чайна-тауни і бронкси українських міст, клуби і дансінґи для поліських мулатів. І крішнаїти. На кожному розі - крішнаїти. Харі. Рама...
Спочатку південь прийде (вже приходить) у великі міста. Вокзал-базар-майдан. І жодного опору, адже кожний суспільний опір має мати "вертикальну" підставу. Натомість, тотальна практика західної метафізики, підсвідомо уштампованої в нас освітою, може бути описана лише як сутінки сили, пасивна лібертизована капітуляція. Західна метафізика транслює комфортний варіант занепаду, горизонтальні конвенції примирення з дійсністю, а також різні способи оборони на штиб наскрізної боротьби з тероризмом в Іраці і циганами у передмістях. Жуйка, телевізор, закручування слоїків, барахольна заздрість-для-чогось і "ліш би нє била вайни". У суміші із споконвічною вітчизняною некрогероїкою - соціальна кислота високої концентрації. А навколо - спека. А найпопулярніша нині газета - "Порадниця". Найпопулярніша наша касета - "Вулиця Наталі". Спека. І більшість добродіїв економить на еспумізані.
...Територією оволодіє той, хто змусить працювати на себе простір столиць і великих міст. Адже столиця - це не лише місце концентрації владних органів, це місце безугавної та актуальної трансляції певного трибу життя, місце мешкання принагідної метафізики та її ерзаців, частіше озачених як культурна мода, рідше - як інтелектуальна традиція і зовсім вже рідко - як теофанія. Найбільша українська метрополія, Київ, ніколи не визначала культурної моди, ніколи не була осередком самодостатньої інтелектуальної традиції, але Печерські пагорби все ще нагадують про форотичне сяйво давніх теофаній. У просторі теперішньої української столиці на протязі багатьох століть розігрувалася складна комбінаторика Ринку (Подолу), Дитинця (потім -- Банківської) і Святої Софії. У цьому метафізичному пасьянсі ніколи не йшла мова про перемогу котрогось одного з цих символічних первнів. Скорше відбувалася складна гра міських топосів в ієрархії столичної значущості. Не останню ролю грали тут зовнішні чинники. Подібно до азійських столиць у Середньовіччі, Київ завше був містом-колаборантом, ярмарковим караван-сараєм, пропонуючи кожному новому завойовникові (або й гостеві) взяти участь у грі в метрополію. Незважаючи на волю імперій, схильних до підтримки владної київської централі, остаточна вищість чомусь завжди залишалася за Ринком. Він остаточно переміг тепер, захоплюючи своїми гіпермаркетами і фітнес-центрами навіть сакральні дільниці -- заповідники софійної та печерної Богоявленської Меморики. Унеможливлюючи чин метрополії.
Нові хвилі міграцій етносів і капіталів знайдуть, скорше за все, у Києві ХХІ століття вже підготовлений грунт для закорінення. Мінлива стихія Ринку прийме всіх зайд і визнає всі правди прибульців, якщо, звісно, ці правди будуть підкріплені твердою валютою та менеджерською вправністю темношкірих дітей Півдня і Сходу.
Львівський варіант метрополітерії також видається далеким від опорної самодостатності. Позаяк не музейно-університетський центр формує культурну моду Львова, пісенний репертуар в каварнях, колекції відеосалонів, номенклатуру книжкових базарів, а пролетарські марґінеси. Себто, ті анклави, які й приймуть до свого "лона" у наступні півстоліття південні каравани міґрантів. Ті гостьові топоси, хрущоби яких і повстануть осередками майбутньої культурної гіперспеки. Для виповнення опорного чину метрополії Львову, як видається, не достає певної "критичної маси" власне львівян - свідомих мешканців міста, що метафізично відчувають себе міщуками, а не заробітчанами від понеділка до п'ятниці. Заробітчан та інших фольклорно мислячих драбів очікувані гості швидко перепризначать на свій копил. Адже не рідко прибульці з Півдня є ментальними нащадками тисячолітніх культурних традицій, набагато сильніших і витриваліших в умовах цивілізаційних протистоянь, аніж вітчизняна культурна субстанція. Не послабених масмедійним впливом ситого атлантичного лібералізму. Досвід діаспорного (переважно міського) життя різних етносів у Америці, Канаді і Європі має бути для нас попередженням. Спека триває й глобальнішає...
Кліматичні зміни завше передують великим переселенням народів. За глобальним потеплінням обов'язково почнеться глобальний наступ південних народів. Неминучість такої експансії особливо відчуваєш під час липневої спеки. Сієста, як відчувається, дивним чином споріднена з Вічністю: млосне зависання навсібіччя, сусідські собаки нагло порохнявіють та стають подібними до маленьких аравійських верблюдиків... Сто грам оковитої - і ви вже думаєте про далеке етносоціальне майбутнє рідного загумінку. Ще сто грам і ноль п'ять медазепаму - у псів виростають волохаті горби і починаються видіння. Каравани прибульців біля мечетів і кампусів на Волині, живі вервиці сомалійських мігрантів на львівських вуличках, чайна-тауни і бронкси українських міст, клуби і дансінґи для поліських мулатів. І крішнаїти. На кожному розі - крішнаїти. Харі. Рама...
