олітичний режим, що був встановленний в Румунії у вересні 1940 р., після приходу до влади генерала Іона Антонеску, завершив процес перетворення країни у сателіта Нацистської Німеччини.
Участь у німецько-радянській війні (1941 - 1944 рр.) на боці Німеччини дозволила Румунії захопити Бессарабію та Буковину. Щодо земель між Дністром та Південним Бугом - Трансністрії, то згідно з німецько-румунською угодою, що була підписана 30 серпня 1941 р. в Бендерах, Румунія отримала лише мандат на здійснення тимчасової адміністрації та економічної експлуатації цієї території [7,С.386].
Сучасні українські дослідники зазначають, що румунський окупаційний режим на українських землях був помірно м'якшим від німецького. .Я. Грицак у монографії " Історі України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст" зазначає, що румунський уряд прагнув якнайшвидше асимілювати національні меншини, використовуючи сили державного апарату. Політичні процеси відбувалися щодня, але на думку дослідника, не йшлося про масове винищення нерумунського населення, це стосувалося євреїв і циган. Їх виселяли з інших частин Румунії до Трансністрії, яка вважалася румунським Сибіром, але їх винищення не набуло масового характеру [4, С.231].
Подібної думки притримується О.Субтельний [17], Б. Кравченко [6, С.117.], Д. Кушплір [8] та деякі інші дослідники. О. Субтельний вважає, що румунська окупація Трансністрії була ліберальнішою у порівнянні з німецькою. Румуни, на думку історика, самі не знищували євреїв (лише передавали їх нацистам), вони стримувалися від застосування широкого політичного терору [17, С.576].
Ще на початку війни кондукетор дав розпорядження про винищення еврейського населення на загарбанних територіях. Урядом були розроблені спеціальні дерективи та настанови для адміністративних інспекторів та префектів, що направлялися у Бесарабію та Буковину [16, Р. 368 - 410]. Цими дерективами передбачалося, що етнічне очищення румунського народу від чужерідних йому елементів здійснюватиметься шляхом депортацій та ізоляцій у "місця звідки не зможе поширитися еврейська зараза". Далі зазначалося, що етнічне очищення це необхідна структурна реорганізація Бессарабії та Буковини, яка вимагає на певний час повної ізоляції цих територій від території Королівства [16, Р. 384]. Масштаби репресій проти еврейського народу у Бессарабії та Буковині літком 1941 р., одразу після встановлення тут румунської окупаційної влади , набули значних розмірів [5, Р.XLIX].
Вже 8 липня 1941 р. у селі Маркулешти Сорокського повіту (сучасна територія республіки Молдова) були зібрані усі мешканці єврейської національності - чоловіки, жінки, діти, виведені за село, страчені та поховані у протитанковому рові. Таким чином було знищено 100 осіб.
У наступні дні так само вчинили з євреями у Гура Каменке, Флорештах й Гура Кейнарь. В селі Клімауци Сорокського повіту були зібрані 300 осіб. 12 липня їх знищили та поховали у спільній могилі на околиці села. [12. С. 114]. Це були так званні поодинокі випадки. В цілому ж єврейські погроми були масовим явищем на усіх територіях окупованих румунами.
Масове винищення нерумунського мирного населення здійснювалося за особистим накоазом генерала І.Антонеску. 17 липн 1941 р. кондукетор (conducator - рум. лідер, вождь) наказав окупаційній адміністрації Бельцького повіту за будь який незначний опір з боку місцевого населення розстрілювати на місці, крім того, ізолювати евреїв у спеціальних таборах, оскільки жоден еврей немає залишатися у містах і селах [1].
В серпні - вересні 1941 р. , а тако ж у березні 1942 р. окупаційна влада організувала у місті Рибниця концентраційний табір, де утримувалися радянські активісти, члени партії та евреї. Усього за зазначенний період було ув'язнено 3000 осіб. З цього числа 2731 особу після тривалих тортур було страчено. Серед загиблих було 1470 жінок, 350 дітей, 1180 чоловіків. Деякі прізвеща страчених були встановленні, серед них Вайсман, Хайкім, Мазлер Бася, Мазлер Сойба, Хелімська, Гудіс, Бершадський Ф., Шварц, Берман, Шулім, Хаїт, Шпекер, Лайзер, Зільбертрут, Ройзман, Кац, Гріншпун, Беркович, Фельдман,Губерман. [2].
Ще 8 червня 1941 р. на засіданні Ради Міністрів Міхай Антонеску, міністр закордонних справ Румунії заявив, що необхідно здійснити депортацію усього єврейського елементу з теритоії Бесарабії та Буковини. Ці депортації необхідно здійснювати форсованними методами [15, Р.145]. Злочини проти єврейського народу були так би мовити "легалізовані" Законом № 2 507 від 3 вересня 1941 р. Восьма стаття цього закону засвідчувала, що всі асти здійсненні цивільною і військовою владою, починаючи від 22 червня 1941 р. і до
опублікування даного законну, вважаються урядовими. Пізніше І.Антонеску свідчив, що у всі часи та у всіх народів існувє "право окупантів". Диктатор зазначав, що на загарбанних територіях румуни користувалися і діяли саме згідно цього права.
На засіданні Ради Міністрів 6 жовтня 1941 р. І.Антонеску заявив, що він ужив усіх необхідних заходжів для того, що б вислати усіх євреїв з цих областей. Кондукетор зазначив, що в Бессарабії ще залишається 40000 євреїв, які будуть відправлені за Дністер, а якщо дозволять обставини, то й за Урал [ 15, Р. 146.].
На судовому процесі над І.Антонеску та його урядом у травні 1946 р. в Бухаресті, губернатор Буковини К. Колотеску зізнався, що у вересні 1941 р. він отримав наказ від кондукетора про організацію депортацій євреїв Буковини до Трансністрії. 10 жовтня 1941 р. Колотеску віддав наказ про організацію гетто у Чернівцях та про початок депортацій. До кінця 1941 р.до Трансністрії було відправлено 3550 євреїв. Усього з Буковини було вислано 55000 євреїв, з яких повернулося лише 6000.
9 грудня 1941 р. К. Васіліу, заступник міністра внутрішніх справ, голова головного управління поліції та жандармерії рапортував у Бухарест, що евакуація євреїв з Буковини та Бессарабії завершена. Крім того, Васіліу повідомив, що депортовані, яких є 108002 осіб, були розміщені згідно з генеральним планом на анексованій території [15, P. 147].
Губернатор Трансністрії Г.Алексяну на суді над І.Антонеску та його урядом свідчив, що було декілька хвиль депортацій. Якщо розглядати їх в хронологічному порядку, то спочатку були депортації єврейського народу з території Румунії до Трансністрії у вересні 1941 р., до падіння Одеси. Пізніше, за свідченнями Алексяну до Трансністрії прибуло два полковника, надісланних особисто кондукетором, для організації депортацій євреїв з Буковини та Басарабії. Він тако ж повідомив, що депортації здійснювалися військовими та жандармерією, цивільна ж адміністрація мала забеспечувати харчування і тимчасове проживання перед їх відправкою до концентраційного табору у Голті (м. Первомайск Одеської області) де вони були варварськи страчені [13, Р. 184].
Одним з головних організаторів страт у таборі Голта був підполковник Ізопєску, якого було призначено у жовтні 1941 р. префектом міста. Ізопеску створив у повіті гетто та табори для євреїв та циган, яких депортовували з Бессарабії, Буковини та Румунії. Ізопеску організував табори "Вазідовка", "Богдановка", "Думановка", "Акмечетка", "Голта". У таборах були створені нестерпні умови, щоденно від голоду та тортур вмирало 400 - 500 осіб. Масові страти розпочалися у грудні 1941 р. Протягом двох місяців тривали розстріли під час яких загинуло 18000 осіб. Взагалі у таборах "Богдановка", "Думановка", "Акмечетка" було страчено та замордовано близько 70000 осіб [12, С.126].
Режим, що був встановленний у Бессарабії та Буковині дещо відрізнявся від того, який встановився в Трансністрії. Хоча методи та способи його впровадження були однаково крайньо жорстокі. Адміністративний устрій Трансністрії не міг бути такм самим як і в Бессарабії та Буковині. Підписаний генералом І. Антонеску 19 серпня 1941 р. декрет призначав губернатором Трансністрії палкого прихильника політики кондукетора, доктора права Г. Алексяну [9, P.86]. Депортації євреїв з Буковини та Бессарабії, а також і з інших областей Румунії здійснювалися за особистим наказом кондукетора [13, P. 186].
Особливо активно ці депортації здійснювалися протягом 1941 - 1942 рр. Протягом цього періоду 150000 євреїв було депортовано до Трансністрії й лише одна четверта з них вижила [11, C. 712 ]. Терористичний режим, що був встановленни тут ускладнювався ще й законом за яким карали смертю у випадку уникнення депортацій у цю "зону смарті".
На окупованих територіях румунська адміністрація впроваджувала режим примусової праці. Згідно з законом, який був прийнятий ще 4 грудня 1940 р. в Румунії, а з моменту встановлення румунської влади у Бессарабії, Буковині і Трансністрії поширився і на ці землію. За цим законом усі євреї віком від 18 до 50, незважаючи на соціальне походження притягувалися до примусових робіт чи то індивідуально, чи групами, чи загонами [5, Р. L].
Згідно з Законом № 3 205 від 14 листопада 1941 євреї, що були притягнуті до примусових робіт організовувалися у спеціальні табори або ж у трудові колонії. Ці табори підпорядковувалися Державному Секретаріату Праці, Генеральному інспекторату таборів та трудових колоній та Генеральному Штабу. Самовільне відлучення з трудового табору, або ж взаголі повернення з Трансністрії до місць колишнього проживання жорстоко каралося. Згідно з Законом від 19 вересня 1942 р. усі євреї чоловічої та жіночої статі, що були депортовані до Трансністрії і самовільно повернулися до місць проживання каралися смартю. Коли б хтось їм допомагав у цьому, тому загрожувало покарання примусовими роботами від 5 до 25 років [5, P. LI].
Зміни у військово-стратегічної ситуації на Східному фронті весною - літом 1944 р. та вступ раднських військ на територію Румунії спричинили державний переворот, що призвело до повалення диктатури І. Антонеску. Політика здійснювана румунським урядом на українських землях протягом 1941 - 1944 рр. визначається як окупаційна, методи її здійснення як терористичні. Щодо ставлення румунської окупаційної влади до євренйського народу, то необхідно зазначити, що понад 200000 євреїв було депортовано до Трансністрії, де їх загинуло понад 100000.
Література
1. Arhiva Nationala a Republicii Moldova (ANRM). - Ф.112. - Оп. 1. - Спр. 445. - арк. 14 - 15.
2. ANRM. - Ф. 1026 . - Оп. 2. - Спр. 31. - арк. 2.
3. Буковина // Довідник з історії України / Заг. ред І. Підкови, Р. Шуста. - К.: Генеза, 2001. - 1136 с. - С. 91.
4. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К. Генеза, 1996. - 360 с.
5. Evreii din Romania intre anii 1940-1944. - Bucuresti: Hasefer, 1993. - 486 p.
6. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свдомість в Україні ХХ ст. - К.: Основи, 1997. - 423 с.
7. Краткая История Румынии. С древнейших времён до наших дней / Отв. ред. В.Н. Виноградов. - М.: Наука, 1987. - 542 с.
8. Кушплір Д. Трансністрія // Довідник з історії України / Заг. ред І. Підкови, Р. Шуста. - К.: Генеза, 2001. - 1136 с. - С.873.
9. Nistor I. Istoria romanilor din Transnistria: Organizarea cultura si jertfa lor. - Bucuresti: Eminescu,
10. Огнев'юк В., Підкова І. Бессарабія // Довідник з історії України / Заг. ред І. Підкови, Р. Шуста. - К.: Генеза, 2001. - 1136 с. - С. 62.
11. Очерк истории еврейского народа / Под ред. Ш. Эттингера. - Библиотека-Алия, 1994. - 892 с.
12. Попович К. Ф. Память времени: Записки военного разведчика. - М. : Фонд Андре Первозванного, 2002. - 240 с.
13. Procesul lui Ion Antonescu / Ed. Ingr. de Craca I. - Bucuresti: Eminescu, 1995. - 477 p.
14. Procesul Maresalului Antonescu: Documente: in 2 v. / Ed. Ingr. de Ciuca M-D. - Bucuresti: Saeculum: Europa noua. - 1996. - V.1. - 432 p.
15. Procesul Maresalului Antonescu: Documente: in 2 v. / Ed. Ingr. de Ciuca M-D. - Bucuresti: Saeculum: Europa noua. - 1996. - V.2. - 480 p.
16. Romanitatea transnistriana: Antologie/ Ed. Ingr., note si coment. de F.Rotaru. - Bucuresti : Semne, 1996. - 420 p.
17. Субтельний О. Україна : Історія. - К. : Либідь, 1993. - 720 с.
назад
p:
олітичний режим, що був встановленний в Румунії у вересні 1940 р., після приходу до влади генерала Іона Антонеску, завершив процес перетворення країни у сателіта Нацистської Німеччини.
