довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли , на думку першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав як виходець патріархально - сусідської общини для протистояння процесові перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.
Опришками називали людей, які не бажали жити у племені (общині) та підпорядковуватися його законам, в тому числі підлягати родово-феодальній державі. Слово "опришок" носило тоді принизливий відтінок, щось аналогічне до "бандит, волоцюга". Коли юнак полишав родичів та йшов у опришки, його оплакували як загиблого:
"... Та й заплаче отець, мати, дівчина за нами ".
Тому не дивно, що латинський термін oppressor "притискувач", "пригноблювач", яким характерезували карпатських повстанців у польських офіційних (латиномовних) документах (тобто він "визискував" землю "дідича" - польського короля), зазнав народноетимологічного випрямлення як "той, хто опріч", тобто окремо, осторонь. В Румунії опришки офіційно іменуються словом gutul "розбійник", яке, на нашу думку, походить з давньо-тюркського qutul "звільнятися, позбавлятися залежності". Туреччина застосовувала інший тюркський термін - "басараб" (від basar - прислівник від bas- "давити", "заволодівати, панувати") як кальку латинського слова oppressor.
Пізніше прізвисько "гуцули" горяни стали застосовувати як самоназву, напевно, через схожість до угорського слова hataly "дія, сила", турецького guclu (гючлю) "сильний":
На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки…
Як тільки горянин-русич назвав себе "гуцул", з того моменту узаконилося утворення самостійної етнічної консорції, що була покликана протистояти Речі Посполитій, Туреччині, Угорщині та Молдові, практично перебуваючи з ними в стані перманентної війни.
Протягом ХІІІ - ХУІ ст. гірські пасіонарії гинули у цій війні, а обивателі Гуцулії збільшувалися у чисельності. Овець пасти вони вміли, сіль добували, старост і війтів слухалися, залишки набутків предків розтрачували, а вчитися чого-небудь їм було не потрібно, бо існування забезпечувалося етнічним гомеостазом. Культуру гуцули успадкували не від одного предка (русичів), а від багатьох етнічних субстратів, інтегрованих у нову етносистему. Збережене руське православ"я та близькість православних волохів визначили напрямок їх етногенезу, а отже, і історичну долю.
назад
З довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли , на думку першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав як виходець патріархально - сусідської общини для протистояння процесові перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.
