 |
Пелазги:
Походження етноніму
Олег Гуцуляк
|
У
мову індоєвропейських хеттів Анатолії від до-еллінського населення Балкан та Західної Анатолії, що відоме науці як пелазги, було запозичено слово halki- "зерно", "хліб" [Николаев С.Л. Северокавказские заимствования в хеттском и древнегреческом // Древняя Анатолия. - М.: Наука, 1985. - С.61], яке у мові близькосхідних пракартвеломовних хурритів засвідчене вже як ім'я божества зерна dHalki-, а у дравідомовних племен (брагуї) Індостану - як kholum "пшениця" (< *kul-, *kuli- "злакова культура") [Бонгард-Левин Г.М., Гуров Н.В. Древнейшая этнокультурная история народов Индостана: Итоги, проблемы, задачи исследования // Древний Восток: Этнокультурные связи. - М.: Наука, 1988. - С.68, 94]. Самі пелазги, за свідченням Сервія, називали себе Halaeski (галески)[Суслопарів М. Про пелазгійську мову // Книжник. - Київ, 1992. - №2. - С.43], тобто маючі стосунок до зерна (або ж зернова культура трактувалася як їхній тотем).
Споріднене їм до-індоєвропейське населення Центральної Анатолії (які розглядаються предками сучасних абхазів) саме іменувалося "хатти", тобто "зернові", "злакові": хатт. kait, хуррит. kate, лікійськ. xththa "зерно" [Иванов В.В. Зачатки исследования языка у хеттов // История лингвистических учений: Древний мир. - Л.: Наука, 1980. - С.40]. Аналогічно інша група народностей того ж СхідноСередземноморського басейну називала себе "крітяни" - "ячмінні" (ст.-грец. krithe "ячмінь").
Богом проростання злаків і взагалі рослинності, походження якого пов'язується із Балканами, тобто територією пелазгів (трипільсько-кукутенська культура), вважався у античних греків Діоніс (фракійськ. dio-nysos "син бога?"). Він же - Бахус: ст.-грец. pechys "рука", "лікоть", дв.-інд. bahuh "рука" < і.-є. *baGhus "згинати", "те, що згинається під тягарем (в тому числі й доспілі зернові)"
назад
