дин з наслідків психічного шоку визначається як "синдром білки". Хвостате звірятко, як відомо, часто-густо забуває про місця своїх схованок. Заникає десь у лісі шишки-горішки та й не може потім відшукати. Шокована психіка так само створює численні "схованки пам'яті" у підсвідомості, знайти котрі потім не завше вдається. Іноді допомагає гіпноз. Частіше нічого вже не допомагає.
Суспільна психіка, здається, також захищає себе від травм подібним чином. Чим більше в історії нації межових напружень і смертельних загроз, тим вибірковіша й блокованіша її оперативна пам'ять. Особливо, коли історія недовга, а напруження разуразні. На базі такого "синдрому білки" влада може побудувати одну з найефективніших систем придушення свободи. Придушення не у сфері боротьби концепцій і правових позицій, а на "підсвідомому" рівні природнього прагнення людей бути вільними. При цьому від влади навіть не вимагається особливої кваліфікованості: достатньо легенького поштовху і в народній психиці відбувається швидка втрата притомності.
Таку схему було учергове було застосовано для спекулятивного ажіотажу на харчовому ринку. Для спеціаліста-психоісторика довжелезні черги за борошном означували не стільки чергову всеукраїнську аферу всюдисущої торгово-трейдерської мафії, скільки наочну демонстрацію національної непритомності. У чергах стояло на століття травмоване суспільство, така собі колективна змарнотнена "білка" у пошуках втраченого (чи не під час голодоморів?) відчуття ситості. Немає більш вразливої і маніпульованої сукупності людей, аніж черга-за-чимось. Адже кожна її двонога ланка - це ще й черга-в-собі. Межовий образ несвободи.
Знайомий політтехнолог висловив цікаве припущення: "Можливо хтось експерементує. Можливо відпрацьовуються технології непрямих впливів на поведінку великих суспільних груп за допомогою "ментальних криз"". У свій час Гітлер на рівні інтуїції (до появи психоісторії було ще півстоліття з фостиком) оперував "ментальними кризами" німецької нації і став беззаперечним класиком жанру. Тепер в Україні наближаються вирішальні політичні події. Для політтехнологів, котрі вже тепер, у поті чола свого, розробляють передвиборні, кризові і форсмажорні стратегії провідних фінансово-політичних груп, принципово знати механізми "актуалізації втрат" у суспільній психиці.
Одною з таких актуальних втрат для українського народу є "втрата Великого Кума", добродушної і неквапливої іпостасі вітчизняної влади, упроявленої в лисому начальнику у вишиванці з радянського кінофільма "Королева бензоколонки". У Великого Кума негостре обличчя, відстовбучені вуха і добрі очі неспійманого ревізіями завгоспа. Він співає на весіллях і дозволяє красти. Він не дратує посполитих шестисотими мерседесами, довгоногими коханками і костюмами від Версачі. Штани в нього з бульками на колінах, а трахає він непідмиту продавщицю Нюрку і товстозаду секретарку Свєтку. Він свій і зрозумілий. За комуністами ностальгують переважно ті з "незрящіх гречкосіїв", хто був під владою саме таких партійних бонзиків. Ті начальники вміли ставити людей у черги і лагідно виводити з черг у горілчане забуття, себто у Вирій-для-невдах.
Тепер люди-тої-черги бігають сполоханими грудневими білочками. Їм, можливо, навіть приємно згадати молодість і постояти у черзі за борошном, за довідкою, за втраченим Великим Кумом. Головне - знайти лагідного продавця примусу і наказів. Гіпнотизера. Або ж його кульку. Блискучу, з відстовбученими вухами. І тоді механізм спрацює, білочки припинять нестерпні пошуки втраченого, вишикуються у чергу, як в рекламному ролику Nuts і понесуть горішки-бюлетені до потрібної політгіпнотизерам щілинки.
І єдине, за чим вони не стануть у чергу - це свобода. Бо вона їм нафіґ не потрібна.
Один з наслідків психічного шоку визначається як "синдром білки". Хвостате звірятко, як відомо, часто-густо забуває про місця своїх схованок. Заникає десь у лісі шишки-горішки та й не може потім відшукати. Шокована психіка так само створює численні "схованки пам'яті" у підсвідомості, знайти котрі потім не завше вдається. Іноді допомагає гіпноз. Частіше нічого вже не допомагає.
