исанка називається так тому, що вона роз-писана "письмом" - різними особливими кольорами та знаками, орнаментами та символами, що приховують у собі щось чудодійне, містичне. Вчені давно вже міркують над цим феноменом і вияснили, що слово "пмсати" прадавнє, означає не лише "наносити якісь знаки на предмет", а у глибинній своїй суті - "означувати ту сутність предмета, яку неможливо виявити лише через зовнішнє його сприйняття". У слові "писати" той же корінь, що у слові "пістрявий", котре мало значення "червоний", "кривавий" [1]. Як відомо, у стародавніх мовах, у тому числі й мові Біблії, слово "кров" (нефеш) означає ще й життя, душу (Левіт 17:14). Отже, наші предки, наносячи на куряче яйце певні червоні, а щонайперше це були кров'яні, смуги чи знаки, тим самим позначали його як предмет, що хоч і здається ззовні холодним і мертвим, та, навіть, схожим на камінь, але містить у собі таємницю життя, ту головну безсмертну субстанцію, ту божественну іскру, яку ми іменуємо душею.
Найчастіше в якості червоної фарби використовувалася вохра, котра символізувала кров - носія сукупної життєвої сили людей. Відомо, що русичі розфарбовували у червоний колір свої щити. У багатьох народів світу існує повір'я, що вимащування тіл хворих та немічних маслом, змішаним з червоною пудрою, надає силу ослабленому віком чи хворобою організму. З цією ж метою суміш втирали у шкіру породілі та новонародженого. В останньому випадку грали роль і естетичні уявлення: не присипане червоною пудрою немовля виглядало некрасивим [2] . Тому не дивно, що у наших пращурів - індоаріїв слово * pisati набуло значення "прикрашати".
Спостереження того, що під час переживання встиду обличчя людини набуває червоного кольору, теж увійшло у семантику значення крові. Встидаючись, людина, отже, розуміє, що вчинила гріх, вона зрікається від нього, розкаюється, очищує душу перед богами. За допомогою встиду - цього охоронця особистості - виявляється світла обумовленість буття, згадується втрачений блаженний стан і цим долається порожнеча і гамір емпірії. Людина осягає, що втративши з гріхопадінням свою красу, вона повинна зновстати Красою Світу, спрямувати на це свій талант і здібності.
Предки згодом почали розфарбовувати в червоне тіла здорових людей. Цим самим вони означували себе як одушевлених істот, застерігаючи від пролиття крові, що може призвести до нових страждань: "Я вбив мужа в язву мені і отрока в рану мені. Якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесять раз семеро" (Буття 4: 23-24). Тут бере початок значення червоного кольору як знаку застороги.
Тіло, що розфарбовується, пронизане волокнами м'язів, сухожиль та нервів. Грецьке слово "неврон" - це не тільки "мускул, жила, нерв", а в переносному значенні - міцність, сила (як духовна, так і фізична). Шнур, пояс, нитка, тятива, волос теж у греків називався "неврон" чи "нейрон". На цій основі відомий палеоетнолог М. Мур'янов пояснив, що в прадавній слов'янській мові слово "сила" теж означає "пояс", "шнур" [3]. Звідси - і абстрагування поняття гнучкого шнура, носія сили, що зображався на керамічних виробах наших предків, так і на писанці.
На рубежі !!! - ІІ тис. до н.е. на території України існувала культура, представники якої застосовували в якості орнаменту на иробах відтиски гнучкого шнура (бичої жили ?). Вона отримала від археологів назву культури шнурової кераміки, хоча також відома як культура бойових сокир. Зародилася вона у межиріччі Дністра та Дніпра [4], на землі пізніших тиверців та уличів, та досягнула берегів Атлантики на заході та Волги на сході [5]. Її носії поселилися у Підмосков'ї (Фатьянівська культура; потім внаслідок схрещення її носіїв із зайшлими угрофінами з'явилася варваризована, креольська "голядь" - московити), в Прибалтиці, в Карпатах, Центральній Європі, на Британських островах, Ірландії та Піренеях. Відкіл їх представників, що залишилися на Україні, греки називали "неврами", тобто "буйними", "удатними", "звитяжними". В неврах вчені вбача.ть пращурів сучасних кельтів, лето-литовців, слов'ян та германців. Спільно з індоіранцями вони складали єдиний народ - оріїв, більш відомих під індійським варіантом їх назви як "арії".
У наших предків арійців існувала певна категорія людей, які відали обрядами і письмом. Але це не були маги, чорнокнижники, жерці. Певні особистості просто виявилися більш пристосованими, точними у всьому: у ритміці співу і танців, у звичаєвих обрядах, у біді, гаразді, чесності у слові, пошуках правди. Таких наші предки, як вважає дослідниця старовини і поетеса М. Влад, називали "укими" [6]. Від цього збереженого гуцулами слова походять такі слова як "наука", "учень", "неук", "учтивий", "учитель" тощо. У Біблії це ж слово (hanok) означає "вчитель", "посвячений". У церковно-слов'янській традиції воно має дещо іншу вимову - Єнох. Це ім'я першоверховного правителя правителів людства, його царство відображало універсальне і справедливе царство Сонця. Взятий Господом на небо, він, згідно з віруваннями, неодмінно повернеться на землю. Тому Єнох одночасно є одним з праобразів майбутнього воскресіння і вознесіння Ісуса Христа, який своєю кров'ю означив весь рід людський спосібністю до воскресіння з мертвих. Тому тепер писанка є теж символом людини в її теперішньому стані від Різдва Христового.
ПРИМІТКИ.
1. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. - К.: Рад.школа, 1989. - С.298; Маковский М.М. Удивительный мир слов и значений: Иллюзии и парадоксы в лексике и семантике. - М.: Высш.шк., 1989. - С.116 - 117.
2. Иорданский В.Б. Звери, люди, боги: Очерки африканской мифологии. - М.: Наука, 1991. - С.94.
3. Мурьянов М.Ф. Сила (Понятие и слово) // Этимология. 1980. - М.: Наука, 1982. - С.53 - 55.
4. Третьяков П.Н. Финно-угры, балты и славяне на Днепре и Волге. - М.-Л.: Наука, 1966. - С.69.
5. Петров В.П. Етногенез слов'ян: Джерела, етапи розвитку і проблематика. - К.: Наук.думка, 1972. - С.150.
6. Влад М. Стрітеннє: Книжка гуцульських звичаїв і вірувань. - К.: Укр.письменник, 1992. - С.28.
назад
Писанка називається так тому, що вона роз-писана "письмом" - різними особливими кольорами та знаками, орнаментами та символами, що приховують у собі щось чудодійне, містичне. Вчені давно вже міркують над цим феноменом і вияснили, що слово "пмсати" прадавнє, означає не лише "наносити якісь знаки на предмет", а у глибинній своїй суті - "означувати ту сутність предмета, яку неможливо виявити лише через зовнішнє його сприйняття". У слові "писати" той же корінь, що у слові "пістрявий", котре мало значення "червоний", "кривавий" [1]. Як відомо, у стародавніх мовах, у тому числі й мові Біблії, слово "кров" (нефеш) означає ще й життя, душу (Левіт 17:14). Отже, наші предки, наносячи на куряче яйце певні червоні, а щонайперше це були кров'яні, смуги чи знаки, тим самим позначали його як предмет, що хоч і здається ззовні холодним і мертвим, та, навіть, схожим на камінь, але містить у собі таємницю життя, ту головну безсмертну субстанцію, ту божественну іскру, яку ми іменуємо душею.
