ПРАГНЕННЯ ТАЄМНИЦІ

Володимир Єшкілєв

Володимир Єшкілєв Людина потребує таємного. Ретельно приховане, збережене від ворожого ока "щось" дозволяє особистості не розпорошитися до стайної однаковости. Таємниця рухає історією і гонить судинами адреналінові струмки. Вона наснажує вченого на пошук, митця до творчості, а посполитих до покори. Вона не дає запанувати безнадіям й заповідає себе всім партизанам буття. Натовп, чутливий до всіх збудливих принад, тягнеться до харизматів, позначених загадковими символами обраності. Мільони коментаторів всіх галузей знання мають собі корита, залежні від існування Великої Таємниці та сойму таємниць дрібніших калібрів.

Початок кожного небуденного зачину має бути освячений Таємницею. Кожний великий капітал починається з нерозкритого злочину, кожна держава - з незрозумілого пророцтва, утаєного скарбу і забутої різанини, кожна політична партія -- з таємної зради і секретної угоди, кожна церква чи секта - з таємної вечері. Якщо ви не покладете дещиці секрету до фундамента вашого проекту, можете не сумніватися: він завалиться, згниє, розсядеться на руїну. Адже тільки Таємниця спроможна з'єднати вередливі, забудькуваті і стомлені речі світу сього у нову блискучо-бадьору річ з продовженим терміном використання.

Політичні технології експлуатували "ефект таємного" протягом тисячоліть. Ще у Давньому Єгипті жрецтво керувало явним через таємне, відважуючи харизматійність потрібним володарям і претендентам у секретних святилищах. Карл Сьомий урятував Францію, поставивши між захитаним троном і ворогами таємничу незайманку Жанну. Відлюдницькі звички диктаторів часто-густо перетворювали їх на всевідаючих земних богів плебсу. Тому іконографія таємниць влади на кшталт картини "Й.В.Сталін у кремлівському кабінеті" все ще пускає мурашок спинами громадян колишнього СРСР. Певно вітчизняні правителі так панічно бояться політпублічності атлантичного штибу, бо знають: без цих тилових мурашок сучасна українська сірома перестане продукувати навіть ті 6-8% довіри до влади, які ще фіксують незалежні соціологи. Якже ж інакше: жираф бальшой - єму віднєй!

Кожний політичний лідер мріє увійти до простору харизмогенної Таємниці, зробити маніфестацію своєї вищості, позиченої з секретних джерел - не інакше! -- абсолютної метафізичної влади. Піднятися, до прикладу, власними панськими ніженьками на найвищу гору країни (символічно-маніфестальна позиція "таємно усе бачу" й до Бога, врешті-решт, близенько). Або ж пройтися принишклим базаром у день народження й порухом вказівного пальця знизити ціни (символічно-маніфестальна позиція "таємно тримаю все під контролем"). Чи, скажімо, проклясти усі компроміси і не голосувати ("містично за всіх страждаю"), залишити всією родиною власний телеканал, відмовитися від 80% змісту власного проекту реформ ("все кинути і утаємнитися" в очищувальній прощі). Такий от маємо немудрящий перелік провінційного харизмороблення...

Можливо, відсутність справжнього лідера в Україні, про яку з неабияким мазохістським задоволенням теревенять нині на "клюмбах", в тусовках, на мітинґах і засіданнях закритих комітетів, обумовлена саме відсутністю справжнього "таємного святилища" національного духу, неприступного для непосвячених. Адже всі претенденти на жреців-оберегів Вітчизни виявилися харизматично неспроможними, себто смішними у своїх претензіях на таємну обраність. Їх виявилося легко збочити у кумедність, нетаємність та залежність високою державною посадою, депутатським квитком, збіркою творів, лавреатством, довічною стипендією, доступом до телебачення та іншими дешевенькими брязкальцями світу сього, якими Вищі Сили перевіряють на профанність принагідних двоногих. Й щодо того, коли дочекаємося нового "призову харизматів", знаків не отримано. Жіраф бальшой...

goutsoullac@rambler.ru