агато тисяч років тому шаманізм був загальносвітовою релігією і дав майбутнім народам першопочаткову ("премордіальну") духовність. У наш час він зберігся у багатьох народів Америки, Африки, Азії. Сьогодні єдиною функцією сибірських шаманів є зцілення хворих, ширше їх прерогативи у африканських джунглях, де вони здійснюють загальне керівництво життям суспільства. А на зорі людства вони відігравали надзвичайно більшу соціальну роль.
Звязок з "Інакшебуттям" у шаманізмі здійснюється особливими обранцями, котрих називають або авгурами (стародавній Рим), чарівники (Африка), друїдами (кельти) та ін. Такий обранець, а вірніше його душа, яка вийшла з тіла в результаті певної спеціальної дії, відправляється у потойбічний світ і повертається звідти, приносячи для племені отримані там коштовні дари.
Звідки ми можемо отримати свідчення про повноцінний стародавній шаманізм, що забезпечує саме існування тодішньої людини, якщо тепер навіть там, де він зберігся, він прийшов у великий занепад ? Можливість реконструкції його у премордіальному вигляді дає нам фольклор, а говорячи конкретніше, ЧАРІВНА КАЗКА, сюжети котрої за звичай однакові у багатьох народів світу. Спеціалісти довели, що казка - це не проста вигадка, а ПОЕТИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ того, що колись було живою і дуже важливою реальністю (великий внесок у осмислення фольклору як цінного джерела вніс В.Я. пропп та його школа). Звичайно, за багато століть, що минули з тих пір, як повсякденна данність стала перетворюватися у художній сюжет, казка неминуче трансформувалася - щось з неї випало, щось до неї додалося, і ця еволюція відбувалася у різних місцях інакше, залежачи від індивідуальних особливостей оповідача та психологічних рис народу, а ще більше - від тієї предметної дійсності, у котрій мешкав даний народ, тому реконструювати її треба так, як це робив Жак Паганель з листом капітана Гранта: ті фрази, котрих не було у французькому тексті, він брав з англійського або німецького. Після проведення фольклористами такої праці фабула чарівної казки постає у наступному вигляді.
У селищі живе молодий чоловік, котрому все довкола дуже не подобається. Життя не налаштоване, люди якісь байдужі. Якось він говорить своїм батькам: піду я у світи - якщо знайду дурніших за вас, тоді повернуся. І йде геть. Із собою він бере залізну палицю, залізний хліб та залізні чоботи - як раз ті три речі, котрі виявляються у похованнях поряд з мерцями. Отже, він іде у "царство мертвих", що називається "тридесятим царством".
Цікаво, що шлях його не описується. "Довго чи мало", але герой опинився на кордоні тридесятого царства, котре, отже, перебуває десь поряд з нами. Сторожа - це хатинка на курячих лапках, прикордонник - Баба Яга Кістяна Нога, тобто скелет, смерть. "Фу-фу, людським духом тхне", - викрикає вона, коли герой заходить у хатину. Герой ЖИВИЙ: як мертвяки погано пахнуть для живих, так і живі - для мертвих. Але згадаймо як герой потрапив у хатинку. Вона стояла до нього задом, а до лісу передом, але він не став її обходити довкола, а сказав: "Хатинко, хатинко, повернись до лісу задом, а до мене передом". Що, невже ліньки було йому обійти? Звісно, справа в тому, що він НЕ МІГ цього зробити, бо той світ відокремлює від нашого невидима лінія, котру жива людина бачити не може (згадаймо риску, котрою обвів себе Хома Брут у "Вії"). Слова ж, котрими він звертається до хатинки, - заклинання, відоме тільки шаманам. Воно спрацьовує, і герой заходить до Яги. Вона щось хоче від нього довідатися, але він промовляє ще одне закляття, котре не можуть знати непосвячені: "Ти спершу мене напій - нагодуй та в бані помий та спати поклади. а потім запитуй". Після цього Яга стає "шовковою" і всіляко допомагає героєві у переправі "туди", даючи йому адреси своїх сестер, що живуть у "тридесятому царстві" тощо. Обманувши або перемігши всіх своїх ворогів, герой повертається у рідні місця не з порожніми руками і стає царем. Його сходження на трон народ зустрічає з радістю, з цієї причини влаштовується бенкет, і життя стає гарним, чому сприяють ті набутки, котрі герой оримав внаслідок свого вояжу в "Інший світ".
Поєднюючи різні варіанти казки, ми бачимо тут цілий набір. Тут і голка, у котрій сидить смерть Чахлика Невмирущого, який обклав людей нестерпною даниною; тут і невидимий "сват Наум", виконуючий будь-які побажання; тут і помічник Залізний Вовк; тут і інформація про якісь важливі грядучі події (будуть сім урожайних років, а потім сім неурожайних). реальність, просвічуюча через ці фантастичні образи, очевидна. Шаман, який відвідав потойбічний світ, відводить від співплемінників жорстоке іго; дає своєму народові рецепти правильного життєоблаштування, внаслідок чого постає достаток; передбачає майбутнє. Це означає, що "в ті давні часи" шаман (друїд, авгур, чародій, волхв тощо) був охоронцем, та як правило і спасителем народу, котрий і обрав його своїм вождем.
Як уявляла собі первісна людина ТРАНСЦЕНДЕНТНУ ДІЙСНІСТЬ, без зв'язку з котрою не мислила тутешнього життя? Вона була для неї ЦАРСТВОМ МЕРТВИХ (ВИРІЄМ, АЇДОМ, ШЕОЛОМ). Властивість цього царства, відтворені фольклором, такі: там нема простору (довго чи мало); там нема часу (шаман, перебуваючи там, бачив майбутнє так само чітко, як і теперішнє); там - важелі керування тим, що відбувається на землі; туди відійшли наші померлі предки і туди ж відійдемо ми, коли прийде смерть нашого тіла, і будемо перебувати вічно. Царство це неоднорідне, в ньому є "погані" персонажі, які шкодять людям, і "добрі", що надають допомогу. У числі других перебувають померлі родичі - природні посередники у встановленні "стосунку". Звідси - культ предків, Великої Матері Роду.
Знання про потойбічне, котрим володіли люди у архаїчну епоху шаманізму, цілком перейшло у класичне язичництво. І стосунок язичництва до шаманізму є КУМУЛЯТИВНИМ - ніщо наступне не заперечувало попереднього, а тільки додавало до нього щось нове, так що процес мав накопичувальний характер. Щонайперше це стосується характеру ТРАНСЦЕНДЕНТНОГО. Це не жахливий світ мертвих, а, виявляється, "аристократичний салон вічного бенкету" богів та героїв, носіїв особливого статусу - САКРАЛЬНОСТІ, яка може бути викраяна і для живих істот, і для самої землі, тобто для поцейбічного світу. Це, зрештою, призводить до метафізичного уявлення про "єдине" та його "інше" (елейська та афінська школи філософії - Зенон, Ксенофан, Геракліт, Парменід, Платон), котре не тільки стало фундаментом всієї європейської філософії, а й підготувало понятійний апарат для створення в ІУ ст. Отцями Церкви тринітарної теології (Син - "інше" Отця). Тим самим через "благодать" як вищий прояв сакральності можливий перехід людини в "іншу" якість - повернення людині богоподібності, втраченої нею після гріхопадіння.
назад
агато тисяч років тому шаманізм був загальносвітовою релігією і дав майбутнім народам першопочаткову ("премордіальну") духовність. У наш час він зберігся у багатьох народів Америки, Африки, Азії. Сьогодні єдиною функцією сибірських шаманів є зцілення хворих, ширше їх прерогативи у африканських джунглях, де вони здійснюють загальне керівництво життям суспільства. А на зорі людства вони відігравали надзвичайно більшу соціальну роль.
