понці знають Шамбалу як обітовану "чисту землю" праведників, у якій царює будда Аміда (Амітабха "невимірюване сяйво") , який в їх уявленні є аватарою (суйдзяку) Дзідзо, японського аналога Кшітігарбхи - Діцзан-вана. Будда Аміда до досягнення стану будди був бодхісатвою під іменем Дхармакара (у імені вчувається компонент "макара", можливо первинно було "дхарма-макара", а таке злиття слів з однаковими звуками в кінці першого слова і на початку другого є в традиції давньо-індійської граматики) і створив на заході земний рай Сукхаваті ("Щаслива країна") і став земним втіленням Будди Шакьямуні. Тепер земним втіленням Амітабхи вважається панчен-лама. Символом країни Амітабхи є лотос, з якого народжуються всі мешканці.
У Японії в середньовіччі виник релігійний рух "Буддизм чистої землі". Його засновник Хонен (1133 - 1212 рр.) вчив, що будда Аміда поклявся спасти все людство, а тому його пошанування важливіше від особистих зусиль для досягнення духовної досконалості. Просвітлення у приреченому світі можна досягти тільки за допомогою мантри "О, будда Аміда!" ("Наму Аміда буцу"). Інший релігійний філософ Сінран (1173 - 1262) вважав, що досягнення "чистої землі" зумовлене не моральними якостями, а тільки вірою у могутність будди Аміди. Будь-які прояви людської природи природні ("дзінен хоні", де "дзінен" - "речі, як вони є", а "хоні" - "творіння, явлене через дхарму").
Саме як еманацією Амітабхи виступає бодхісатвою махаяни і ваджраяни Авалокітешвара ("спостерігаючий вниз", або "спостерігаючий за звуками"; кит. Гуаньінь , або Гуаньшіінь - "спостерігаючий за звуками світу"; тібет. Жанрейсіг чи Ченразі), який наділяється епітетом "Тримаючий у руці білий лотос" . Проте поряд з Амітабхою , він має свій рай на сніжних горах - Поталу ("Червону" або "Пристань кораблів"). Тібетські буддисти вважають, що Авалокітешвара має земні втілення в образі глави школи Кармапі або глави школи гелукпа - далай-лами. У тібетському ламаїзмі ім'я Авалокіташвара перекладене як spyan-ras-gzigz "зряче око" (звідси символ ока на храмах Тібету).
Супругою Авалокітешвари вважається богиня милосердя Біла Тара (тібет. Далма; кит. Зі-Ванг-Му або Куан-Йєн), яка дала віруючим буддистам мантру "О мані падме хум" ("О, ти дорогоцінність, народжена з лотоса!"). У неї є теж свій власний "рай" із садом персиків, даруючих безсмертя. Китайці наділяють її епітетом "Золота мати" , а захід від Китаю вважають її володіннями. За генеалогічною тібетською легендою богиня Тара в образі демониці каменю та Авалокітешвара в образі самця мавпи стали родоначальниками людства (rus drug) - шістьох братів (Се, Му, Дон, Тон, Да і Бру) .
У китайців Гуаньінь зустрічається виключно у жіночому вигляді "великої сумувальниці", покровительки дітей, рятувальниці та активного борця зі злом. В останньому аспекті Гуаньінь шанується у парі з Ер-ланом ("Другий син"), божеством дамб і вод, є аналогом грецького Персея - вбивці водяного дракона і рятувальниці принцеси. Власне батько Ер-лана і Гуаньінь бог року Лі Бін є сином Чжоу Сіня, останнього правителя династії Інь (Шан), що тісно пов'язана з шумеро-тазмінською культурою Алтаю та Месопотамії ("сангами" - "чорноголовими"). Чжоу Сінь вбив свою дружину та переслідує Лі Біна, але той втік до Будди. Інколи син Ер-лан і батько Лі Бін ототожнюються як такі, бо є борцями з водяною стихією.
У Японії Авалокітешвара - Гуаньінь шанується під іменем Каннон ("дослухатись до звуків", від Кандзенон - "сприймаюча звуки світу"), а у Кореї - як бодхісатва Квансеім чи Кваним. Каннон пов'язана з "молодильними яблуками", її рай - Потала, її епітети - Дзюїтімен (Одинадцятилика), Сендзю (Тисячорука), Ньоірін (Коло здійснення бажань), Сьо: (Свята), Комоті (Вагітна), Рюдзю (З дитиною), Рюдзу (Дракон), Фукукендзаку (Маюча ласо) , Бато ( З конячою головою) . Останнє йде від індуїстського образу Хаягріва - "Маючий шию коня", бога з класу дайтьї, який викрав з вуст сплячого бога Брахми чотири "Веди" (пор. з подвигами Амірані, Прометея та Багура). Це загрожувало новому відтвореннюю світу і бог Вішну, за "Бхагавата-пураною", у своїй першій аватарі риби (Маться) вбив Хаягріву і повернув "Веди" Брахмі. В буддизмі Хаягріва - бодхісатва, сторож Заходу (його шакті - вищезгадана левоголова Ваджра-Шрінхала, "Тримаюча ланцюг", Червона Прамоха, тримаюча знамено із зображенням Макара).
Це даяке також підстави ототожнити Каннон - Хаягріву з шумерською богинею Урука Інанною (семітська Іштар, Астартою), котра викрала у бога Енкі з "Абзу" таблиці доль "ме" (варіант: їх викрадає демонічний Анзуд, але зазнає поразки від бога Нінурти). Зрештою, "ме" потрапляють до бога неба Набу, сина Ейя (Енкі) вже аккадського пантеону, який зображався стоячим на рибокозлі Мушхуші, тобто аккадському варіанті символу сузір'я Козерога (в 2240 р. до н.е. в це сузір'я перейшла точка зими із сузір'я Водолія) та рибної (Маться) аватари Вішну (занесеної, без сумніву, арійськими племенами Мітанні на Близький Схід).
Стародавні близькосхідні семітомовні угарітяни теж знали переказ про Шамбхалу. Словом sm.b'l. ("Слава Ба'лу") вони називали богиню Інанну (Іштар, Астарту, Астрею) , котра сприяє побудові богом - умільцем Кусар-і-Хасіс ("Пригожий-і-Мудрий") на горі Цапану ("Північна"; бібл. Цафон) "будинку Ба'лу", символу влади і могутності, вкритого золотом і сріблом. Цеглини для будівлі бог виготовляє з дорогоцінного каменю, розплавляючи його на вогні. Після довгих суперечок бог-силач (аліййан) Ба'лу ("володар";фінікійський діалектний варіант загальносемітського Баал; грец. Ваал) погоджується зробити на вимогу Кусар-і-Хасіса "вікно" (пор.: через вікно у дім проникає смерть, Ієрем. 9:21; через нещільність каменів гине ногайський богатир Багур тощо).
Сам будівельник "будівлі Ба'лу" на прохання "слави Ба'лу" (shm.b'l. ; Шамбали) - Астарти свою резиденцію влаштував у Єгипті (Хікуптах). Богиня Астарта ототожнювалася єгиптянами з богинею війни і палаючого сонця Сехмет, яка від бога мудрості Птаха (аналог Енкі - Ейя) народила бога рослин Нефертума, що зображався у головному уборі у вигляді квітки лотоса, з котрого піднімаються два пера. Атрибут Нефертума, отже, лотос, символ народження, процвітання. У "Текстах пірамід" він, Нефертум, названий "лотос із носа (бога сонця) Ра" .
Метафорою "Дух наших ніздер", що взята з єгипетського палацового церемоніалу, у біблійному "Плачі Ієремії" (4:20) позначено царя Седекію, який спершу носив ім'я Матфанія (4 Цар. 24:17). Седекія підняв заколот проти Вавілону і після його поразки халдеї зруйнували Храм, до будівництва якого був причетний, за переказами, і легендарний засновник масонства Адонірам. Мета цього руху, за його представницею Тарою Соколовською, "...ввести людство до досягнення земного Едему, золотого віку, царства любові таістини, царства Астреї" , тобто семітичної Астарти, "слави Ба'лу" (sm.b'l. ; Шамбали) .
Північні сусіди угарітян хатти (вважаються мовними предками абхазів) та хетти (одна з ранніх гілок індоєвропейців) знають аналогічний міф про спорудження "будинку бога сонця" Істануса (Естана) у місті Ліхцині. Закінчивши будівництво, бог сонця закликав богиню Камрусепу і вона стала господинею дому і покликала коваля Хасаміля, який виготовив їй вогнище із заліза і помістив його на коштовні статуї лева та леопарда, божественних звірів, символізуючих родючість і саму господиню звірів Камрусепу . У хаттських варіантах богиня Камрусепа виступає взагалі без мені, а під епітетом Катахціпурі - "Цариця Ціпурі" і під ним відома також у спорідниних хеттам палайців Анатолії
У вірмен, східних сусідів хеттів та палайців, богиня Катахціпурі, на нашу думку, відома як дух грози Цовінар (Цовян, "Морська"), персоніфікація блискавки або зірниці. Вона - матір близнюків Санасара і Багдасара (своєрідних аналогів шумерських Гільгамеша та ЕнКіду, пов'язаних з Інанною - Іштар). Близнюки заснували царство Сасун ("Ярість") високо в горах, заселяють його 120 сім'ями, а фортецю і місто Сасун будують з величезних глиб. Сином Санасара та красуні Дехцун, дочки царя демонів - каджів Кам'яного царства, був Мгер (Міхр, Мітра) Старший. Він прославився найбільше , ніж його два брати. Зокрема, Мгер звільнив від чудовиська - лева дорогу, що нею постачався Сасун хлібом (на наш погляд, символічне зображення переходу в 1620 р. до н.е. літньої точки сонцестояння з сузір'я Лева у сузір'я Рака; пор. з левячими лапами слов'янського Кощерища).
Внуком Мгера Старшого був Мгер Молодший, син Давида Сасунського. Цей Мгер вступив у єдиноборство з батьком, не відаючи, що це він. Опозорений Давид проклинає сина: прирікає на безсмертя та бездітність. Мгера Молодшого і його коня не може витримати на собі земля, через що вони ховаються у скелі і чекають зміни світу. З цим переказом співставляємо передання про давньо-руського богатиря Святогора Горинича (старий Гориня - сліпий; пор.: Кер-оглу - "син сліпого"), якого не витримує земля і який перетворився у скелю або ув'язнюється у величезній кам'яній труні, передавши частину чвоєї сили Іллі Муромцю. Мотив боротьби батька з невпізнаним сином вже перенісся безпосередньо у билинне коло про Іллю Муромця.
У "Відевдат", другій главі праіранської "Авести" оповідається про те, як першоцар Йїма за наказом бога Ахура - Мазди створив прекрасну обитель, "відгороджену" від решти світу, десь у районі Хари Березайті ("Високої Гори"; світової гори, аналог ведичної Меру) та моря Ворукаша ("з широкими затоками"), десь на північ (пор. зі спорудженням храму Баслу на горі Ціпон - "Північній"). Там у жителів не буває ні тілесних недоліків, ні хвороб, котрі наслав на людей глава злих богів Ангра-Манью (Ахріман), "і живуть ці люди чудовим життям" . Дослідники співставляють іранський переказ з індійським про гору Меру на півночі, на березі Молочного океану, де - обитель бога Індри, його персональний рай - "Сварга", де живе останній живий герой "Махабхарати" (війни Пандавів та Кауравів) - цар Юдхіштхіра (те ж саме іранці в "Шах-наме" оповідають про царя Кай-Хосрова).
назад
Японці знають Шамбалу як обітовану "чисту землю" праведників, у якій царює будда Аміда (Амітабха "невимірюване сяйво") , який в їх уявленні є аватарою (суйдзяку) Дзідзо, японського аналога Кшітігарбхи - Діцзан-вана. Будда Аміда до досягнення стану будди був бодхісатвою під іменем Дхармакара (у імені вчувається компонент "макара", можливо первинно було "дхарма-макара", а таке злиття слів з однаковими звуками в кінці першого слова і на початку другого є в традиції давньо-індійської граматики) і створив на заході земний рай Сукхаваті ("Щаслива країна") і став земним втіленням Будди Шакьямуні. Тепер земним втіленням Амітабхи вважається панчен-лама. Символом країни Амітабхи є лотос, з якого народжуються всі мешканці.
