Два ментальні прояви романського феномену:
Італійці та бразилійці
(Етнопсихологічний аспект)

Оксана Стасинець

ІТАЛІЙЦІОксана Стасинець

Італійська мова - дзеркало національної ментальності.

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не знаходилось, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих як для самої мови, так і для цього суспільства. Німецький мовознавець і філософ Вільгельм фон Гумбольдт: "Мова народу - це його дух, і дух народу - це його мова" [3, С.12].

Італійська мова - це член романської групи італійської підродини індоєвропейської мовної родини. Вона є офіційною мовою Італії і Сан-Марино і однією з офіційних мов Швейцарії. Нею говорять десь 55 мільйонів людей в Італії, 20 тисяч у Сан-Марино, 400 тисяч ку Швейцарії, приблизно 5 мільйонів у Північній та Південній Америці. Історично італійська мова є дочкою латинської. Жодний італійській текст з-перед 10 ст. по Христі не зберігся. Завдяки зростові престижу міста Флоренції і літературних творів, писаних флорентським діалектом в цей період, флорентська говірка, одна з тусканських діалектів італійської мови, стала панівною від кінця 8 ст. до половини 14 ст. Ці літературні твори включали "Божественну комедію" Данте і писані рідною мовою твори Петрарки і Бокаччіо. Отже, хоч італійська мова мала багато великих діалектів, саме культурно важливий флорентський діалект з часом дав привід до новітньої італійської літературної мови. Діалект італійської столиці Риму також вплинув і на сучасну італійську літературну мову. Власне кажучи, італійська мова не набагато змінилась від 14 ст., так що сучасні освічені італійці все ще можуть писати твори Данте без порівняно великих труднощів [7,C.89]. Італійська мова вживає латинську азбуку. Загально поширена освіта і засоби масової інформації сприяють поширенню літературної мови по цілій Італії.

Характерні риси характеру італійців.

Навряд чи є сенс у спробі вивести для цілого народу якусь одну рису характеру, скажімо, навішувати на них ярлик "гордих", як іспанці, чи "флегматичних", як шведи. Тим не менше кожному народу притаманні свої власні риси, які відрізняються від інших; зрозумівши які, легше переходити від поверхневих схем та стереотипних образів до більш повного об'єктивного уявлення.

Італійці - це народ, в характері якого домінує експесивність, тобто схильність цілком підкорятися своїм емоціям та відверто виражати їх. Любити та ненавидіти, радіти та сумувати - означає в їхній сутності повністю віддаватися почуттям внутрішньо та зовнішньо. Придушування своїх емоцій вони вважають як щось неприродниє, ототожнюючи це з лицемірством.

Італієць поєднює в собі французьку жвавість, веселість з іспанською серйозністю, твердість. Його природний характер - це смак, пов'язаний з ефектом. Його темперамент відображає схильність до найвищого. В міміці італійця відображається сильна гра його відчуттів, завдяки чому його обличчя виразне. Італійці відверті та красномовні. Промови італійських адвокатів перед судом такі пристрасні, що нагадують декламацію на сцені.

Відзначимо, що важливою рисою італійця є його людяність. Він має повне право на повагу завдяки своєму розуму, жвавості, спритності, тонкому відчутті всьго прекрасного, володіє від природи художнім смаком. Італієць з провінції здивує вас своєю ввічливістю, тямущістю. Він завжди і всюди насолоджується природою та мистецтвом.

Італійців відрізняє від інших любов до пісень. Голосні пісні на вулицях можна почути в нічний час, досить часто. Всьому світові відомі італійські неаполітанські пісні, італійська народна музика. Завжди високим був рівень італійського вокального мистецтва ( спів a capella) [10,С.329]. Гарному співу сприяв теплий клімат та багатоманітна італійська мова. Італія надала світові найбільше число видатних співаків, таких як Енріко Карузо, Маріо дель Монако, Маріо Ланца, Лучано Паваротті. Головні сили оперного співу завжди були зосереджені і міланському театрі "Ла Скала".

Відзначимо, що італійцям до душі написані пензлем картини, мозаїка, стародавні твори високого стилю, багатоманіття та пишність будівель. Вони люблять на все це дивитися та показати себе. Італію в стародавні часи називали країною розкоші. В епоху Відродження (14-16 ст.) в країні наступив розквіт мистецтва. До цьго періоду відноситься творчість Леонардо да Вінчі. Він прославився не тільки як архитектор, художник, але й як скульптор, фізик, винахідник. Славу Леонардо да Вінчі принесли його твори живопису "Тайна вечеря", "Мадона з квіткою", "Джоконда". Каноном досконалості та краси в мистецтві Високого Відродження вважається мистецтво Рафаєля Санті, Мікеланджело Буонаротті. Досі світ захоплюється скульптурами Давіда, Моісея, П'єта.

Італію називають музеєм під відкритим небом. Це обумовлено тим, що багато міст прикрашають чудові пам'яткики архітектури. Мінан - один з стародавніх міст Італії. Головна визначна пам'ятка міста Міланський собор Дуомо, один з класичних зразків готичної архітектури. Його будували чотири з половиною століття і ще досі деколи замінюють окремі архітектурні деталі. Надзвичайне місто Венеція, яке з'єднане між собою незліченими місточками та тісно забудованими стародавніми будинками. Столицю Італії Рим називають "вічним містом", життя в ньому розпочалося з 1ст.до н.е. і продовжується в 21ст. Рим надзвичайне місто в архітектурному плані, в ньому поєднюється сучасність та старовина. Збереглися пам'ятники античності (Колізей, Пантеон, Триумфальні арки, собор Святого Петра, залишки стародавніх стін). Архітектурний стиль в старій частині міста - барокко, відобразив розкішні палаци та церкви. В межах Риму розташована самостійна держава в державі - Ватикан, головний центр світового католицизму [10, С.327].

Італійці - це виключно волелюбний народ. Досить багато керівників, проводарів, революціонерів вийшли з італійського середовища.

Зазначимо, що серед негативних рис характеру цієї нації необхідно виділити надзвичайну запальність, мстивість, Тут де-не-де і до сьогоднішніх днів зустрічаються випадки підтримки старих традицій кривавої мстивості.

Тим не менше, не дивлячись на все те, що відомо про віроломство італійців, на сумні докази почуття ненависті та мстивості, можна стверждувати, що Італія - одна з країн, де частіше інших зустрічаються прояви доброти, дружби, поваги, духовності.

Італійські карнавали та релігійні вірування.

Італія - Батьківщина карнавалу, який переважно проводиться в містах, супроводжуючись маскарадом, веселими іграми та сміхом. Зазначимо, якщо французи люблять невеличкі розваги, то італійці - процесії, спектаклі, карнавали. У цьому народному святі прослідковуються як древні дохристиянські корені, так і віяння нового часу (наприклад, ритуальне спалювання опудала і розповсюдження карикатурних масок відомих політичних діячів та персонажів казок).

З століттями це весняне свято розповсюдилось і на інші країни Европи та Америки. В самій Італії з давніх часів карнавал святкували досить весело, гамірно. На грандіозні театральні видовища в міста сходилися люди з найближчих селищ, міст. В 13-19 ст. особливо яскраві карнавали були у Венеції та Римі [10,С.329].

Уряді свят: Різдво, Богоявлення, Великдень, день Сан Джовані, християнські обряди переплітаються з язичницькими.

Що стосується християнства, то в Італії 78% населення сповідують римокатолицьку церкву.

В католицькій церкві папа вважається намісником Ісуса Христа на землі, непогрішимим у справах віри та моралі. Його влада вища, ніж влада вселенних соборів.

Джерелом віровчень католики признають не тільки Священне писання (Біблію), але і святі перекази, постанови вселенських соборів католицької церкви. Особливістю католицької церкви є також екзельтована повага перед Божою Матір'ю, признання догматів її непорочності, зачання і тілесного вознесення.

Для своєї мети католицизм в Італії широко використовує пресу, радіо, кіно, видавництва, католицькі учбові заклади.

Стосунки між батьками та дітьми. Італійки.

На думку інших народів, у своєму вихованні до дітей італійці виявляють надмірну ліберальність. Типова сцена відносин матері та дитини супроводжується гамірними криками, сльозами, побиттям, а після цього - проявами ніжності та поцілунками. Парадоксально, але м'яке відношення до дітей поєднюється деколи з немилосердним відношеням до домашніх тварин.

Зазначимо, що італійська жінка, як правило, не відрізняється розумом англійців, дотепністю французів, діловитістю американців, чутливістю німців, пристрастю іспанців. Італійки більш пасивні та прозаїчні. В Італії досить мало жінок на посадах керівників. Суспільна думка стримує італійську жінку в стінах її будинку, родини більше, ніж в інших европейських країнах [10,С.330]. Менше половини італійок працюють за межами рідних стін.

Італійки дуже люблять обговорювати стиль одягу: що, на їхню думку виглядає добре, а що - зле. В той час коли француженки тримають секрети краси при собі, італійки діляться ними з своїми подругами. Італійські жінки довіряють натхненню дизайнерів. Вони отримують знання що носити з модних фільмів, та вигляду популярних особливостей. Все, на їх погляд, як надміру ексцентричне, ірраціональне відкидається як зовсім англійське [10,С.68].

Ділове спілкування.

Ділові контакти з італійцями відрізняються деякими особливостями. Будь-яке знайомство з представниками ділового світу тут починається з вручення візиток. Італійські бізнесмени надають велике значення тому, щоб переговори велись між людьми, які займають приблизно однакове, рівне положення в діловому світі. Тому перед діловими зустрічами вони стараються дізнатися про біографію потенційних партнерів, їхній вік, займаючу посаду. При встановленні партнерських відносин, більш активні у співпраці італійські бізнесмени до представників малих та середніх фірм. Слід зауважити, що переговори відбуватимуться інтенсивніше, якщо італійці переконані у можливості встановлення довготривалих відносин [3,C.174]. Італійці не затримують рішення організаційних питань, віддають перевагу альтернитивним варіантам. Останнє пояснюється тим, що в них не має складної бюрократичної процедури прийняття адміністративних рішень. Як правило, щоб налагодити ділові зв'язки їм досить обміну офіційними листами, в яких викладена коротка інформація про фірму та є зазначеним предмет ділового інтересу [10,C.332].

Італійці чітко ставляться до правил ділової етики. Але водночас багато питань вони згодні вирішувати у неофіційній обстановці, в дружній атмосфері.

Відзначимо, що італійці - народ не досить організований та пунктуальний. Не ознака неповаги в італійців, якщо вони не зустрічають ділових партнерів, які приїхали до Італії. В такому випадку іноземцеві необхідно зателефонувати своїм партнерам.

Італійці люблять вирішувати ділові питання не за столом переговорів, а в невеличкому ресторанчику. Італійці "легкі на підйом", але піля підписання взаємних ділових документів продовження контактів з ними нерідко стає важким. При обговоренні ділових питань іноземцю треба бути готовим вести розмову не тільки з ділових питань контракту, оскільки італійці пишаються своєю країною як колискою багатьох видів мистецтв.

***

Спілкування - складний багатоплановий процес становлення і розвитку контактів між людьми, що викликається потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Італія - багатоетнічна країна, більшість віруючих - католики. В характері італійців домінує експресивність, італійці відверті та красномовні. В міміці італійців виражається сильна гра їхніх відчуттів, завдяки чому обличчя їх виразні. Італійці розумні, спритні, від природи володіють художнім смаком. Їх природній характер - це смак в поєднанні з ефектом. Італійці добрі, мають багато друзів. Важливою рисою італійців є їх людяність. Негативними рисами національного характеру є мстивість та запальність, також вони не досить пунктуальні та організовані.

Ця нація дуже співуча. В Італії, як не в одній іншій країні світу, багато всесвітньо відомих співаків. Італійці люблять розваги. Італія - країна карнавалів.

Італійці дуже люблять мистецтво, в своїй природі вони мають відчуття прекрасного. Це народ з багатющими звичаями та традиціями, Італія - країна, де переплилось античне та сучасне.

БРАЗИЛІЙЦІ

Бразилія (Федеративна Республіка Бразилія) - найбільша держава Південної Америки, розташована в її східній та центральній частинах. Територія: 8,5 млн.км?. Населення: на 1995 рік - 163 млн.чол. Столиця: Бразилія. Найбіліші міста - Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Белу-Орізонті. Офіційна мова - португальська (4,с.591-592). Більшість бразилійців католики (90%), решта протистанти - баптисти; мулати та негри дотримуються традиційних африканських культів - умбанда.

Характерна риса бразилійців - етнічна різноманітність. Бразилійці в сучасний період в значній мірі досягли консолідації, хоча бразилійська нація включає в себе частину різних етнічних груп, які являються її структурними елементами. Це найперш деякі групи індійців, европейські емігранти, японці. Ця частина бразилійців володіє подвійною етнічною самосвідомістю (5,с.109).

Бразилія досить велика за своєю протяжністю, північна частина знаходиться в екваторіальних широтах, центральна та південна - в субекваторіальних, тропічних та субтропічних широтах. В залежності від цього клімат досить різноманітний, він змінюється в залежності від широти, рельєфу, розташування по відношенню до моря, цілий рік досить спекотно, зими в нашому розумінні немає.

Бразилія - індустріально-аграрна країна, яка відноситься до групи "нових індустріальних країн", по класифікації ООН.

Карнавал - це найбільша яскрава "бразилійська" особливість країни, а також природа, сонце, футбол та смачна кава. Найбільші плантації кави - основа національної економіки, по його виробництву Бразилія займає перше місце у світі.

Історичний екскурс розвитку країни - Бразилія.

З давніх часів на території Бразилії жили індійці (корінне населення країни - туті-тапуайя, араваки, караїби та ін.) на початку XVI століття вона була завойована португальськими конкистадорами, які знищили більшу частину корінного населення та створили великі плантаторські господарства з використанням праці рабів - негрів, яких привозили з Африки починаючи з XVI ст. Пов'язуючим етнічним компонентом між різними в расовому та культурному відношенні групами на протязі етнічної історії Бразилії було змішане населення: мулати (нащадки від негрів-рабів та португальських колоністів), метиси ( діти індіанок та португальців), пардо (нащадки індійців та африканців) (5,с.109). У 1808 році Наполеон зайняв Португалію, король Жоао VI утік у Бразилію та заснував Португальську імперію. Син короля Педро у 1821 році проголосив Бразилію (назва походить від португальської назви цінної породи червоного дерева) незалежною державою, з 1889 року - федеративна республіка. Рабство збереглося до 1888 року. З кінця ХІХ ст. розпочалося проникнення в Бразилію англійського та північно-американського капіталу. На початку ХХ ст. У Бразилії домінують елементи европейської культури. В період після Другої світової війни в економіці країни посилюються позиції імперіалізму США та Німеччини (4,с.592). З 1964 до 1985 року у влади знаходились військові. Еміграція стимулювала будівництво нової столиці - міста Бразилія. У 1985 році до влади прийшло громадянський уряд, і країна поступово стала на шлях розвитку демократії.

Мова - джерело національної ментальності.

Португальська мова - це член романської групи італійської підродини індоєвропейської мовної родини. Вона є рідною мовою для 85 млн. людей, головною в Португалії та на португальських островах Атлантичного океану ( 9 млн. мовців), в Бразилії ( 72 млн. мовців) і в португальських заморських провінціях в Африці та Азії ( більше, як 3 млн. мовців). Хоч португальська мова, якою говорять у Португалії, відрізняється до певної міри від португальської мови, вживаної в Бразилії, щодо вимови, граматики та словництва, різниці є незначні. Характерною рисою португальської мови є назалізація певних голосних та дифтонгів, які можуть бути означені тильдою (~), поставленою над відповідним голосним. Гострий ( ') та ціркумфлексний (?) акцент уживаються для чіткого зазначення як наголосу, так і вимови, і для відрізнення омонімів (наприклад е=і, але e=є). Сильний акцент (`) є вказівником вимови. Він може теж означати скорочення (contraction), як у as, що є комбінацією a=go i as=жіночий артикль множини. c вимовляється як українське с, коли його вживають перед голосними а, о, и.(8,c.139). Як і іспанська (Spanish) мова, португальська має дві форми дієслова бути: ser, що означає порівняно постійний стан і яке попереджує дієслівний іменник, і estar , що означає порівняно тимчасовий стан. Знов, як це є в іспанській мові, португальська мова має нахил вживати зворотні дієслова замість пасивного стану (подібно як і в українській мові). Історично португальську мову, яка розвинулась з "вульгарної" латини, яку принесли на Іберійський півострів римськи завойовники, можна відрізнити від її предківської мови вже перед ХІ ст. Мова міст Ліссабону і Коїмбри стала сьогоднішньою португальською літературною мовою (8,c.139). Хоча більша частина португальської лексики походить з латинської мови, багато слів увійшло до неї з арабської, французької та італійської мов, як теж із деяких південноамериканських індіанських та африканських негритянських мов.

Бразилійці як нація.

Бразилійці - нація, яка сформувалася в результаті тісного контакту трьох основних рас: білої - португальці та інші европейці, чорної - нащадки африканських рабів, червоної - місцеві індіанці. В результаті змішування виникли етнічні типи: мулати - нащадки білих та негрів; метиси - нащадки білих та індіанців; самбо - нащадки негрів та індіанців (4,с.594). В країні проживає багато німців, угорців, поляків, іспанців, італійців, японців та ін. Друге, третє покоління емігрантів вважає себе бразилійцями, говорить на португальській мові, зберігають релігійні вірування країни походження. Відсутність расової дискримінації та свобода віросповідання, гарантована бразилійськими законами, дають офіційній бразилійській пропаганді основу стверджувати, що процес формування бразилійської нації шляхом змішування всіх рас проходить в умовах повної рівності. При цьому не згадується трагічна доля корінного населення країни - індіанців, які винищувалися в ході колонізації португальськими загарбниками (10,с.9). Більше половини населення - молодь до 20 років, мешканці старші 50 років складають всьго 10%. Це викликано високою народжуваністю та відносно низькою тривалістю життя (64 роки). Бразилія - високоурбанізована країна, майже 91% населення мешкає в трьох районах країни: на північному сході, південному сході та на півдні. Решта, в тому числі й індіанці сельви Амазонки, лісів та саван півночі, ведуть традиційний спосіб життя, полюють за допомогою лука, жінки обробляють землю палицями, займаються примітивним землеробством.

Національні риси характеру бразильця - сентиментальність, душевна теплота, поетичність, делікатність. Вільне змішування рас - невід'ємна частина життя Бразилії. Три чверті населення мешкає у великих прибережних містах та містечках, населення яких швидко росте. Кожен штат має свою конституцію, Законодавче зібрання, виконавчу владу здійснює губернатор. В Бразилії створено понад 25 національних парків. Основою освіти є вищі учбові заклади, в країні 3 тис. вузів, в тому числі 67 університетів, серед яких є державні, приватні та католицькі.

Зауважимо, що серед чудових природніх мов в країні поширена бідність, люди переселяються в середину країни в пошуках сільськогосподарських земель, знищуючи амазонські ліси, що порушує екологічну рівновагу всієї планети та збентежує світове суспільство. Ліси Амазонки називають "природнім пеклом", а також "природнім Ельдорадо"; тут більше 4000 видів дерев, кожне четверте дерево в світі росте в басейні Амазонки. Басейн ріки Амазонки складає п'яту частину запасів питтєвої води у світі (4,с.593).

Відзначимо, що в країні багато музеїв, особливо цікаві Індійський музей та Етнографічний музей "Плиниу Айроса" - культури бразилійських індіанців. Бразилійська культура являє собою змішування европейських, африканських та індійських елементів, яскравим прикладом є найбільш знаменитий у світі щорічний карнавал, витоки якого лежать в ритмічних танцях Чорної Африки. Самба виконується 5 днів в кінці лютого та символізує початок 40-денного Великого Посту перед Пасхою. Епіцентрами карнавалу являються Ріо та Сальвадор. Починається він в Оліндро парадом танцювальної "школи незайманих" - 250 чоловік, переодягнутих в жіноче плаття, - яке продовжуєтьс 10 годин без перерви. В цей час в Манаусе та Ресіфі виконуються ритмічні танці індійців.

Національні страви також являють собою змішування европейської, африканської та азиатської кухні. Іноземних туристів, крім інших визначних пам'яток, притягують чудові в світі пляжі, наприклад Копакабана в Ріо.

В світовій літературі Бразилія відома своїми письменниками різних років: А.Віейра та Ж.Гімараінс, А.Азеведу та Ж.Амаду (ХХ ст.) Відомі роботи архітекторів М.Ф.Лісбоа, Алейджадіньо, Оскара Німейера: планіровка та будівництво столиці Бразиліа (у формі літака), Г.П.Бастаса (стадіон Маракана в Ріо). Відома музика Ж.Н.Нуніс Гарсії, М.Ф.да Сільви (автор гімну), бразилійці Е.Віла Лобоса та М.Гуарньері. В країні досить широко розвинута теле- та кіноіндустрія (4,с.594-595).

В спорті найбільш популярним видом являється футбол, завезений в середині ХІХ ст. в Бразилію англійськими моряками. Імена відомих футболістів Пеле, Гаррінчі, Діді, Жаірдінью та ін. Збірна Бразилії по футболу - неодноразовий чемпіон світу. Крім того, успіхом користуються легка атлетика, плавання та інші види спорту.

Релігія в Бразилії.

Католицизм в Бразилії. 90% населення Бразилії дотримуються католицтва. Перша епархія на території Бразилії була заснована у 1551 році, в часі колоніального періоду, який тривав до 1833 року, велась шорокомасштабна євангелізація місцевого населення, особливо в районах Амазонки. Після проголошення незалежності від Португалії по конституції 1824 року католицька релігія продовжувала залишатися релігією заново створеної імперії. Одночасно з великими обмежуваннями було дозволено віросповідання інших релігій. Після падіння імперії по конституції 1891 року церква була повністю відокремлена від держави, та проголошена свобода совісті. Релігійне навчання є частиною програми в загальноосвітніх школах, але відвідування не обов'язкове. Церквам дозволено мати власні початкові та середні школи, підтримувати притулки. Церква дає рекомендації та формує програми по національним регіональним питанням економічного розвитку, аграрній реформі, освіті, законодавству. Залишається традиція освячення церквою президентської влади. Якісні зміни відбулися в період майже 20 річного господарювання військових диктатур, коли церква у відповідь на переслідуваня перейшла на бік опозиції режиму. Із заснуванням у 1985 році громадянської форми правління ієрархія в своїй більшості проводить політику "критичної підтримкм уряду" і веде кампанію за посилення соціальних реформ. Бразилійські теологи зробили великий внесок у розвиток теології незалежності, а сама вона отримала популярність та підтримку як серед простих віруючих, так і серед частини епископів. Широке розповсюдженя отримали християнські низові громади бідноти, які являють собою перший досвід демократії на місцевому рівні і отримали визначну політичну силу (7,с.118). В теперішній час католицька церква Бразилії займає найбільш прогресивні позиції у порівнянні з іншими національними церквами Латинської Америки.

***

Бразилія - одна з найбільших католицьких країн у світі (90% населення - католики), державної релігії немає - церква відділена від держави, а школа від церкви.

Зазначимо, що існують три складові верстви бразилійської нації - домінуючий европейський, африканський та місцевий - індійський відображають визначний вплив на мову, культуру, фольклор Бразилії.

Націонаональними рисами характеру бразилійця є сентиментальність, душевна теплота, поетичність, делікатність.

Бразилію можна охарактеризувати як - карнавал, природа, сонце, футбол та кава.

В соціальній психології стиль - це система прийомів діяльності, поведінки людей.

Список використаної літератури.

1. Баронин А.С. Этническая психология. - К.: Тандем, 2000. - 264 с.
2. Бороздина Г.В. Психология делового общения. - М., 1999.
3. Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. - К.: АртЕк, 2000. - 189 с.
4. Бразилия // Малая энциклопедия стран. - Харьков: Торсинг, 2000. - С.591-595.
5. Бразилия // Народы и религии мира. - М.: БСЭ, 1999. - С.109-110, 686,750,844.
6. Деловой этикет. - К.: Альтерпрес, 2000. - 320 с.
7. Католицизм в Бразилии //Католицизм. Словарь атеиста. М.: Полит.лит.,1991. - С.117-118.
8. Левицький Ю.М. Мови світу. Енциклопедичний довідник. - Львів: Місіонер, 1998. - С.89-90.
9. ЛьюисР.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. - М., 1999.
10. Мишин С. Бразилия. - М.: Мысль, 1976. - 181с.
11. Национализм в Латинской Америке: политические и идеологические течения. - М.: Наука, 1976. - 368с.
12. Сухарев А., Сухарев М. Психология народов и наций. - Донецк: Сталкер, 1997. - 397с.

назад


goutsoullac@rambler.ru