СУХРАВАРДІ

Олег Гуцуляк

Діалог Сухраварді "Багряний ангел"

Золотий Грифон Симург Семаргл"...Гніздо його на Сході, але він присутній і на Заході. Всі зайняті ним, але він не зайнятий ніким. Все наповнене ним; він же порожній від усього. Всі науки - від посвисту цього Симурга, від нього вилучені вони; і дивні інструменти, на подобу органа та інших, - від посвисту цього птаха... Їжа Симурга - вогонь, і кожен, хто прикріпить до свого правого боку його перо, зможе пройти неушкодженим через полум'я. Подув ранкового вітерця - від дихання Симурга, тому закохані і довіряють йому таємницю свого серця і свої приховані думки..."
Шіхаб ад-Дін СУХРАВАРДІ, "Сафір-е симург" ("Посвист Симурга")

Шіхаб ад-дін Йахйя ал-Мактул ас-Сухраварді
(1155 - 1191) -

перський філософ - містик, творець вчення про "східне осягнення" (аль-ішрак, звідси його почесний титул "Шайх ал-Ішрак").

Народився в м. Сухраварді на північному заході Ірану. Філософію та фікх (право) вивчав у м. Мерага в шейха Маджд ад-діна ал-Джілі. Його співучнем був знаменитий богослов та філософ Фахр ад-дін ар-Разі (пом. 1209 р.).

Деякий час жив у Ісфахані, де близько познайомився з творчим спадком Ібн-Сіни та його послідовників. Тут на прохання друзів написав на перській мові свою першу працю "Бустан ал-кулуб". Надалі Сухраварді довго подорожував, зустрічався з відомими богословами та суфіями свого часу.

В Халебі (Алеппо) він став близьким другом айюбідського правителя ал-Маліка аз-Захіра, сина Салах ад-діна (Саладіна). Ця дружба викликала заздрість місцевих факіхів, котрі поспішили звинуватити філософа у вільнодумстві, прошиїтській пропаганді та інших "заблудженнях". Салах ад-дін наказав сину стратити філософа. Після довгих спроб відкласти вирок аз-Захір змушений був виконати наказ: Сухраварді був заколотий або задушений у халебській цитаделі. Згідно з іншою версією філософ оголосив голодування і вмер голодною смертю. Вороги Сухраварді стали називати його "забитим" (ал-мактул). Послідовники (ішракійун) називають його мучеником за віру (аш-шахід).

У вченні Сухраварді відчувається сильний вплив зороастризму. Він широко застосовував його символіку та ангелологію. Для позначення світлових еманацій різного рівня користувався образами, взятими з "Авести". Наприклад, вища світлова еманація, що відповідала Першопринципові вчення Ібн-Сіни, носила ім'я зороастрійського архангела Бахмана, наступна - ангела вогню Ордібехешта, далі йшла еманація, пов'язана з іменем ангела Сонця і металів Шахрівара тощо. Сам Сухраварді вважав себе духовним спадкоємцем "охоронців божественного Логоса" (ал-каліма), до котрих він відносив у першу чергу "прабатька мудреців" Гермеса, який дав начало двом гілкам "мудрості": "східної" і "західної". До "східної" він відносив героїв "Авести" - царів - мудреців Гайомарта, Ферідуна і Кай-Хусрау, а також Заратустру. Їх продовжувачами на грунті ісламу були суфії - проповідники містичного екстазу: ал-Бістамі (пом. 874 р.), ал-Халладж (пом. 922 р.) і ал-Харакані (пом. 1034 р.). "Західну", або "грецьку" гілку представляли Асклепій, Емпедокл, Піфагор, Платон та мусульманські містики Зу-н-Нун ал-Місрі (пом. 861 р.) і Сахл ал-Тустарі (пом. 896 р.).

Сухраварді претендував на те, що в його вченні поєдналися "східна" і "західна" мудрості.

Полемізуючи з вченням Ібн-Сіни, Сухраварді відстоював переваги містичної інтуїції (заук) та божественного одкровення (кашф). В той же час він аж ніяк не заперечував значення філософських наук, котрі розглядав як необхідну сходину на шляху до досягнення "східного осягнення" (ал-ішрак).

Перу Сухраварді належать 29 творів на арабській та перській мовах. Основні положення містяться у трактатах "ат-Талвіхат", "ал-Мукавамат", "ал-Мушарі ва-л-мутарахат", "Кіссат ал-гурба ал-гарбійя" тощо. Його програмний твір - "Кітаб хікмат ал-ішрак".

Його твори коментували аш-Шахразурі (кін. ХІІІ - поч. ХІУ ст.), Кутб ад-діна аш-Шіразі (пом. 1311 р.) і Мулла Садри (пом. 1640 р.).

Не слід плутати перса Шіхаба ад-Діна Йахйя ас-Сухраварді із засновником ордену суфіїв ас-сухравардійя месопотамським арабом Шіхабом ад-діном Абу Хафс Умар ас-Сухраварді (1145 - 1235) та його дядьком Зійя ад-діном Абу-н-Наджиб ас-Сухраварді (1097 - 168 рр.).

Поняття "ал-ішрак" у вченні Сухраварді означає:

а) явлення божественного Абсолюта у вигляді пречистого світла, даруюче очищеній від мирського душі містика (ішракі) одкровення (кашф);

б) процес породження буття посередництвом серії осягнень (ішрікат), що являються у світ, - подібно до сходження ранкової зорі.

Широко використовуючи символіку світла і темряви, а також образи, почерпнуті з іранської міфології, Сухраварді дав, по суті, оригінальне трактування неоплатонічної еманаційної доктрини. Джерелом та енергією будь-якого існування є "верховне світло" (нур ал-анвар; перс. - хорра), "озорююче" буттям своє перше творіння - "архангела" світла Бахмана. Від нього починається сходження, градація та диференціація світлового імпульса в "сумерки" (зулма) матеріального буття, котре Сухраварді пов'язував із "заходом" (ал-гарб). Світло нижчого чину, будучи відблиском більш високого світла, завжди "підпорядкований" (макхур) йому та поступається йому за інтенсивністю. У цьому випадку Сухраварді говорив про "вертикальну ієрархію" (табакат ат-тул), котру складають "архангели" світла (анвар кахіра) або "світло-прародительки" (уммахат), що містять в собі найзагальніші поняття майбутнього буття. Поряд з "вертикальною ієрархією" існує "горизонтальна" (табакат ал-ард). В ній "анвар кахіра" розташовується незалежно один від одного (мутакафіа), не будучи пов'язані наслідковими відносинами. В цій якості вони називаються "володарями видів" (арбаб ал-анва). Це - прообрази майбутніх сутностей матеріального та духовного світів, але вже більш конкретніші, ніж "прародительки". За своїми якостями та функціями вони споріднені платонівським "ідеям". У вченні про ал-ішрак вони відіграють також роль провідників світлової еманації, котра, торкаючись матерії, реалізується в конкретних сущностях. Реалізація прообразів у чуттєвому світі відбувається за посередництвом "управляючих світел" (анвар мудаббіра) або "світло-душ" (нуфус; пор. з євр. "нефеш" - "душа", "кров"), що являють собою ангелів нижчого чину. Сухраварді часто називав їх світлом - "провідником" (іспахбад), віддаючи належне зороастрійському вченню про боротьбу сил Світла і Темряви. Світло - "провідник" є сукупність світлових ангелів - "душ", визначаючих буття конкретних предметів, рух сфер тощо "від імені" володаря виду, чиїм "зображенням" (санам) є та чи інша матеріальна сутність або сфера.

Межа між світом Світла і світлом Темряви проходить не по сфері Місяця (як у Ібн-Сіни та Птолемея), а по сфері нерухомих зір. Тут світло зустрічається з матеріальною "перепоною" (ал-барзах), а потім поглинається нею.

Картина світу, описана у вченні ал-ішрак, служить обгрунтуванням можливості надчуттєвого і надрозумного пізнання (гнозису, маріфа) в момент містичного осягнення ("озоріння"). Душа містика, який очистився від "чкверни" матеріального буття шляхом аскетичної практики та медитації, "озорюється" божественним світлом , він пізнає (мухаккік) таємниці "сокровенних світів" і, здіймаючись до свого витоку, зливається з ним.

Сухраварді вважав також, що "таємниці ал-гайб" - "прихованого" (мугаййабат) частково доступні людям у сні, коли їх душі не під тягарем щоденних думок та потреб у "світі очевидного" (алам аш-шахада). Ці таємниці постають перед містиками у вигляді "накреслених рядків", "голосів", "образів" тощо.

Відповідно до цього вважається неважливим ініціальний "сілсілат ал-барака" ("ланцюг благодаті"), передаючий ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо "благодать" (барака) дарується будь-якому містикові безпосередньо Богом. Містики - муджтахіди (перс. "муджтехід", тур. "мюджтехід") не мають рангів, їх соціальний та релігійний авторитет прямо залежить від їх знань та рівня містичного осягнення. Містики, що отримують найбільшу повагу, отримують назви "худжжат ал-іслам", "марджа ат-таклід"("джерело наслідування"), "айяталлах" (перс."аятолла" - "знамення Аллаха"), "айяталлах ал-узма" ("величний аятолла"). Останні два застосовується до муджтахідів, які користуються особливим авторитетом не тільки серед своїх прихильників, але й серед інших муджтахідів.


Сухраварді

БАГРЯНИЙ АНГЕЛ

Слава Тому, хто володарює над двома всесвітами. Минуле буття усього, що було, що існувало Його існуванням. Дійсне буття усього, що є, що існує Його існуванням. Майбутнє буття усього, що буде, що буде існувати Його існуванням. Він - Перший і Останній, Виявлений і Схований; Він Бачучий усяку річ. Молитви і Вітання так пребудут над Післанцями до всіх істот, і особливо над Мухаммадом, Обраним, ким була поставлена печатка на пророцтвах. Вітання його Товаришам і Ученим від Релігії; так перебуде на них божественне Милосердя!

Один з моїх найдорожчих друзів задав мені один раз таке питання:

- Чи розуміють птахи мову один одного?

- Звичайно, відповів я, вони розуміють.

- Відкіля ти знаєш про це? - заперечив мій друг.

- Я знаю про це тому, що на самому початку речей, коли справжній Творець хотів виявити інше буття, якого ще не було, він створив мене в образі сокола. Але в країні, де я жив, були й інші соколи. Ми говорили один з одним, ми слухали мову один одного і ми розуміли один одного.

- Дуже добре, - сказав мій друг, - але як трапилося, що ти виявився зараз тут?

- А от як: один раз мисливці, Закон і Доля, натягнули сіть Напередвизначення. Вони поклали в неї як принаду насіння притягання, і в такий спосіб вони роздобули мене в бранці. З тієї країни, де знаходилося моє гніздо вони віднесли мене в далеку країну. Мої повіки зімкнулись; чотири види пут стисли мене; нарешті десять тюремників були поставлені охороняти мене: п'ять з них дивилися на мене, повернувшись спиною назовні, а п'ять дивилися назовні, повернувшись спиною до мене. Ті п'ять, котрі дивилися на мене, повернувшись спиною назовні, так щільно стискували мене у світі нерухомості, що я забув своє гніздо, далеку країну; все, що я знав колись, я забув. Я уявив собі, що я завжди був таким як зараз.

Але от пройшов якийсь час і мої очі почали поступово відкриватися, і в міру того, як я починав бачити, я став оглядатися навколо. Я знову почав бачити речі, яких я давно не бачив, і я прийшов у захоплення від них. З кожним днем мої очі відкривалися усе більше і більше, і я спостерігав речі, що вкинули мене в здивування. Нарешті, мої очі відкрилися остаточно, і я побачив світ таким, як він є. Я побачив, що я зв'язаний тугими мотузками, я зрозумів, що я бранець тюремників. І я сказав самому собі: "Напевно, ніколи не прийде той час, коли я звільнюся від пут і тюремників, зможу розправити крила і вільно і безтурботно злетіти".

Минув ще якийсь час. І от я помітив, що мої тюремники послабили свою увагу. "У мене не буде більше такого придатного випадку", подумав я. Я швидко вислизнув і зробив це так успішно, що незабаром виявився на дорозі в пустелі, хоча усе ще зв'язаний моїми узами. І там у пустелі я побачив чоловіка, що наближався до мене. Я пішов йому назустріч і вітав його. З досконалою добірністю і вишуканістю він відповів на моє вітання. Судячи з червоного кольору, сяйво якого покривало його обличчя і його волосся пурпуром, я вирішив, що знаходжуся в компанії юнака.

- О юний прочанине, - викликнув я, - відкіля ти йдеш?

- Дитя, - відповів він мені, - ти помилився, назвавши мене таким ім'ям. Я найстарший з дітей самого Творця, а ти звертаєшся до мене "юний прочанине"?!

- Але в такому випадку чому ж ти не побілів, як заповідано старцям?

- Насправді я, дійсно, білий. Я дуже старий, я - Мудрець, чия сутність є світло. Але той, хто піймав тебе в сіті, хто зв'язав тебе мотузками і кинув тюремникам, колись дуже давно зробив те ж саме і зі мною, він кинув мене в темний Колодязь. З тих пір пішов і цей пурпуровий колір, у якому ти мене бачиш. Якби не він, я був би білим і світним. Коли до якої-небудь білої речі, чия білизна зв'язана зі світлом, домішується небагато чорного, вона здобуває червонуватий відтінок. Подивися на захід і схід, вони повинні бути білі як світло сонця. Але захід і схід - це двоїстий стан: з боку дня вони білі, з боку ночі - чорні, відкіля і пурпурові кольори сходу і заходу. Подивися на зоряну масу Місяця в момент її сходу. Хоча своє світло вона запозичає, вона оточена світлом, але одна її сторона звернена до дня, а інша до ночі. тому вона і здається пурпурною. Простий світильник виявляє те ж саме. Знизу полум'я біле, зверху воно переходить у чорний дим, у середині ж воно червонувате. У відношенні цього закону можна було б привести ще безліч прикладів!

- О Мудрецю, відкіля ж ти йдеш?

- Я йду з тієї сторони гори Каф. Там мій будинок. Там було колись і твоє гніздо. На жаль! Ти забув про нього.

- Але що ти робиш тут, унизу?

- Я вічний мандрівник. Я без кінця подорожую світом і споглядаю його чудеса.

- А які чудеса ти споглядаєш у світі?

- Во істину сім чудес: перше - це гора Каф, твоя і моя батьківщина. Друге - Скарб, що висвітлює ніч. Третє - дерево Туба. Четверте - дванадцять цехів. П'яте - кольчуга Давида. Шосте - Меч. Сьоме - Джерело Життя.

- Розповіж, я прошу тебе, історію всього цього.

- На початку про гору Каф. Вона піднімається на краю світу, котрий вона оточує. Насправді вона складається з одинадцяти гір. Туди ти і відправишся, коли звільнишся від пут, тому що саме відтіля тебе один раз викрали, а усе завжди повертається до своєї споконвічної форми.

- Але як я доберуся дотуда?

- Дійсно, дорога важка. Спочатку ти побачиш дві гори, одну й іншу, вони вже частина гори Каф. Одна з них має теплий клімат, інша - холодний. Але ні жар, ні холод цих місць не мають меж.

- Але це ж так просто. Узимку я перейду через гору з жарким кліматом, а влітку - з холодним.

- На жаль, ти помиляєшся. У жодному сезоні атмосфера в цих регіонах не поліпшується.

- Яка відстань до цих гір?

- Скільки б ти ні йшов, ти знову лише прийдеш у початкову місцину, подібно циркулю, ніжки якого поставлені одна в центр, інша на периферію: скільки б він ні обертався, він прийде лише туди, відкіля початків рух.

- Можливо я зможу прокласти тунель усередині цих гір і вилізти зі зворотної сторони?

- Неможливо прокласти тунель у цих горах. Але той, хто наділений Умінням, може перебороти ці гори в одну мить, і не риючи тунель. Уміння - це якість подібна до бальзаму. Якщо ти підставиш долоню під сонячні промені і будеш тримати її поки вона не загостриться, а потім наллєш по краплі в долоню бальзам, то незабаром він просочить долоню і проступить на тильній стороні. Бальзам проходить крізь долоню, завдяки його природній якості. Так само і ти, якщо ти розбудиш у собі природну здатність переходити через гори, ти перебореш обидві гори в одну мить.

- Але як розбудити в собі цю якість?

- Я вже натякнув тобі на це, якщо ти здатний осягнути зміст моїх слів.

- А коли я перейду за ці дві гори, чи легко буде перебороти інші?

- Звичайно, легко, якщо тільки вміти. Деякі назавжди залишаються в'язнями цих двох гір, інші досягають третьої гори і залишаються там. Треті доходять тільки до четвертої, до п'ятої і так аж до одинадцятої. Але птаха тим розумніше, як далі вона долітає.

- Тепер, коли ти мені розповів про гору Каф, повідай, прошу тебе, історію про Скарб, що висвітлює ніч.

- Скарб, що висвітлює ніч, також знаходиться в горі Каф, а ще точніше, він знаходиться в Третій Горі. Саме через те, що він існує, темна ніч стає блискаючою. Однак цей Скарб не завжди перебуває в тому самому стані, його світло виникає з Дерева Туба. Усякий раз, коли він знаходиться в опозиції Дереву Туба щодо тієї області, у якій ти зараз знаходишся, Скарб здається цілком світним, подібно блискаючій кулі. Коли воно знаходиться не напроти Дерева Туба, а ближче до нього, частина його затемнюється, а інша частина продовжує світитися. Чим ближче воно підходить до Дерева Туба, тим більша зона тіні насувається на світлову частину. Але все це лише у стосовно тебе, тому що для самого Дерева Туба півсфера Скарбу залишається світла. Коли він наближається впритул до Дерева Туба, тобі він бачиться зовсім темним, але з боку дерева Туба він є абсолютно світлим. І навпаки, коли він віддаляється від дерева Туба, то починає блискати для тебе, і чим далі він віддаляється від нього, для тебе зростає його яскравість, але це означає не збільшення світла самого по собі, просто маса Скарбу усмоктує в себе усе більше світла і паралельно цьому зона тіні зменшується. І так продовжується доти, поки воно не встане в опозицію до дерева Туба. І тоді Скарб цілком утримує усе світло в собі. От для наочності тобі приклад. Візьми кулю і проколи її голкою по діаметру. Встав в отвір нитку. Наповни чашу водою і поклади кулю на її поверхню, щоб половина була над водою, половина - під водою. Уявімо, що в якийсь момент вода в десять прийомів омила всю поверхню цієї кулі, що обертається навколо себе. Якщо хтось буде дивитися з дна чаші, він побачить півкулі, що знаходиться увесь час під водою. Якщо спостерігач, що раніше знаходився під чашею буде поступово піднімати свій погляд, спочатку нижче лінії поверхні води, він перестане бачити всю півкулю, занурену у воду і почне бачити частину півкулі, що піднімається над водою. Чим вище він буде підніматися до рівня води, тим менше він буде спостерігати підводну частину кулі і більше - надводну. Коли його очі досягнуть цього рівня, вони будуть бачити півкулі під водою і півкулі над водою. Якщо його погляд буде підніматися над водою, він буде бачити усе більше надводну частину кулі й усе менше підводну. Коли погляд зупиниться на вертикальній стосовно рівня води лінії, він буде бачити всю півсферу, розташовану над водою. Нам можуть заперечити, що, знаходячись під чашею не можна побачити ні воду, ні кулі. Ми відповімо на це, що досить зробити чашу з скла чи якої-небудь прозорої субстанції, і це стане можливим. Коли ми маємо справу з чашею і кулею, довкола чаші рухається спостерігач, що дивиться на те й інше. Але коли мова йде про Скарб, що освячує ніч і дерево Туба, то в цьому випадку вони обертаються навколо спостерігача.

- Але що таке Дерево Туба?

- Дерево Туба - це величезне дерево. Той, хто непогано знає рай, бачить його всякий раз, коли по ньому прогулюється. У центрі цих десяти гір, про які я тобі говорив, є одна, там і знаходиться дерево Туба.

- Але чи приносить воно плоди?

- Усі плоди цього світу ростуть на цьому дереві. Плоди, що зараз перед тобою, теж ростуть на цьому дереві. Якби цього Дерева не існувало, перед тобою зараз не було б ні плоду, ні дерева, ні квітки, ні рослини.

- Плоди, дерева і квіти, яке відношення вони мають до цього Дерева?

- Симург звив своє гніздо на вершині дерева Туба. На зорі він вилітає зі свого гнізда і простирає свої крила над землею. Від впливу його крил з'являються плоди на деревах, а рослини проростають із Землі.

- Я чув, що Симург виховував Залу, і за допомогою Симурга Рустам убив Есфандияра.

- Так, це так.

- Як це відбулося?

- Коли з лона своєї матері Зал ввійшов в існування, колір його волосся був зовсім білим, і обличчя його - зовсім білим. Його батько Сам наказав викинути його в пустелю. Його мати також була сильно засмучена тим, що родила його. Бачачи, як виродливий її син, вона погодилася з цим наказом. І так Залу кинули в пустелі. Була зима; було холодно. Ніхто і подумати не міг, що дитина проживе хоча б короткий час. Пройшло кілька днів: у матері пройшло почуття гніву і серце її виповнилося жалості до своєї дитини. "Я піду в пустелю і подивлюся, що стало з моїм дитям". У пустелі вона знайшла його: дитина була ще жива, тому що Симург накрив його своїми крилами. Коли погляд дитини зустрівся з поглядом його матері, він посміхнувся їй. Тоді мати взяла його на руки і стала годувати грудьми. Вона хотіла забрати його до себе, але сказала собі: "Ні, поки я не довідаюся, як трапилося так, що Зал вижив ці кілька днів, я не повернуся додому". Вона залишила маленького Залу на тім же місці під крилами Симурга і сама сховалася неподалік. Коли настала ніч і Симург полетів з пустелі, з'явилася газель, наблизилася до колиски Залу й опустила свої груди на губи дитини. Поки він пив її молоко, вона заснула поруч з ним, охороняючи його від усіх нещасть. Тоді мати піднялася, відсунула газель від колиски свого сина і віднесла його додому.

- Яка таємниця у цьому захована?

- Я запитав про цей випадок самого Симурга, і от що він мені відповів: "Зал з'явився в цей земний світ під поглядом Туба. Ми не могли дозволити, щоб він умер. Ми залишили павича беззахисним перед мисливцем і вклали жалість до Залу в серце газелі, його матері, щоб вона подбала про нього і дала йому своє молоко, протягом же дня я сам тримав його під своїм крилом".

- А у випадку з Рустамом і з Есфандияром?

- От як це було. Рустам був недостатньо сильним, щоб перемогти Есфандияра. Його батько Зал став благати Симурга. Однак у Симурга є одна особливість у силу якої, якщо поставити перед ним дзеркало чи якийсь подібний йому об'єкт, усякий, хто гляне в нього, осліпне. Зал наказав зробити залізні лати і ретельно пополірувати їхню поверхня. Він одяг у них Рустама. На голову йому він одяг відполірований шолом, а кіня покрив шматочками дзеркала. Потім він послав Рустама встати на поле брані перед обличчям Симурга. Есфандияр повинний був наблизитися до Рустама. У той момент, коли він наблизився, промені Симурга, відбиваючись на латах і дзеркалах, засліпили очі Есфандияра і він перестав бачити. Йому здалося, що він поранений в очі, оскільки він побачив лише дві гострі крапки. Він упав з коня і умер від руки Рустама. Можна подумати, що два кінці стріли з дерева Газ, про яке говорять перекази, - це два Крила Симурга.

- Ти хочеш сказати, що у всьому всесвіті не існує нікого, крім Симурга?

- Тільки той, хто не знає, може так думати. Якби Симург постійно не спускався на Землю з Дерева Туба, і одночасно з цим не зникав інший Симург, що був перед цим на Землі, тобто якби постійно не з'являвся б новий Симург, нічого з того, що існує не існувало б. І так само, як Симург приходить на Землю, він відправляється з Дерева Туба в дванадцять цехів.

- О Мудрець! Що це за дванадцять цехів?

- По-перше, знай, що коли наш Цар захотів створити своє царство, він спочатку створив нашу країну. Потім він змусив працювати нас самих. Він заснував дванадцять цехів і в кожнім з них призначив трохи учнів. Потім він змусив працювати цих учнів, і під дванадцятьма цехами з'явився новий цех, у якому наш Цар призначив Майстра. Цього Майстра він також змусив працювати, і під новим цехом з'явився ще один. Тоді він наказав трудитися другому Майстру, що організував третій цех, довірений піклуванню третього Майстра, і так аж до сьомого цеху. Кожному цеху був призначений Майстер. Тоді кожному з учнів, розподілених по дванадцятьох Будинках, він дав почесну мантію. Він дав таку ж мантію першому Майстру і довірив йому два цехи з дванадцяти вищих. Другому Майстру він також дав почесну мантію і довірив йому два інших цехи з вищих дванадцяти. З третім Майстром він вчинив так само. Четвертому він дав почесну мантію, що була прекрасніша, ніж в інших; він дав йому лише один цех із дванадцяти верхніх, але зате наказав йому наглядати над всіма дванадцятьма. З п'ятим і шостим Майстрами він вчинив так як із другим і з третім. Коли дійшла справа до сьомого, із дванадцяти цехів залишилася тільки один. Цей цех йому і був даний, але почесної мантії він не одержав. Сьомий Майстер видав тоді лемент. "У всіх Майстрів по двох цехах, а в мене тільки один, Усім дали почесну мантію, а мені нема." Йому сказали тоді, що під його цехом будуть створені ще два цехи, над якими йому буде дана влада. І під усіма цехами разом узятими був організований простір під посів, турботу про яку також доручили сьомому Майстру. Також умовилися, що з поношеної мантії четвертого Майстра буде постійно виготовлятися маленька мантія для сьомого Майстра, так що одяг буде переходити від одного до іншого; і усі відбувалося так, як я пояснив тобі у випадку Симурга.

- О Мудрець, що ткуть у цих цехах?

- Звичайно там ткуть парчу, але там ткуться також і інші речі, навіть думка про які ще ні кому не приходила в голову. Саме в цих цехах ткуть кольчугу Давида.

- О Мудрець, що таке кольчуга Давида?

- Кольчуга Давида - це ті пута, якими ти зв'язаний.

- Як їх роблять?

- У кожній з чотирьох тріад, що входять у дванадцять вищих цехів, роблять по одному кільцю. Так виходять чотири кільця з усіх цехів. Але на цьому нічого не закінчується. Ці чотири кільця віддаються сьомому Майстру, щоб він обробив кожне з них. Коли вони попадають до нього, він відсилає їх на поле, у якому він їх сіяє, так що вони залишаються якийсь час у незакінченому стані. Потім чотири кільця стуляються один з одним і утворять разом щільну і замкнуту форму. Коли ловлять сокола, як тебе, наприклад, на нього накидають кольчугу Давида, так що вона щільно стискає його.

- Скільки кілець у кожній кольчузі?

- Якщо можна було б сказати, скільки крапель води в Оманському морі, можна було б обчислити і скільки кілець у кожній кольчузі.

- Але чи існує засіб, за допомогою якого можна було б звільнитися від цієї кольчуги?

- Цей засіб - Меч.

- А де взяти цей Меч?

- У нашій країні є кат; Меч у його руках. Заведено правило, що коли кольчуга цілком виконає свою місію в плині визначеного часу і коли прийде час випустити дух, кат б'є своїм Мечем; і цей удар такий сильний, що всі кільця розколюються і розпадаються.

- Чи є розходження в тім, як одержує удар одягнений у кольчугу?

- Звичайно, є розходження. Для одного шок настільки великий, що навіть якщо вони провели ціле століття в міркуванні про природу самого нестерпного стражданья і навіть якщо їхня уява малювала їм муки найстрашніші, ніколи їхня думка не могла уявити собі жорстокість удару, наносимого цим Мечем. Інші ж виносять цей удар легше.

- О Мудрець, я прошу тебе, що зробити мені, щоб це страждання було полегшене?

- Знайди Джерело Життя. Змусь воду з цього Джерела потоком текти на твою голову, доки ця кольчуга не стане легким одягом, що сидить на тобі легко і просторо. Тоді ти станеш невразливим для удару Меча. Насправді ця Вода зм'якшує кольчугу, і коли вона остаточно розм'якшиться, удар Меча більше не заподіє страждань.

- О Мудрець, а де знаходиться це Джерело Життя?

- У пітьмі. Якщо ти хочеш відправитися на Пошук цього Джерела, одягни ті ж сандалії, що і Хизр, пророк, і рухайся шляхом самозречення, доки не досягнеш регіону Пітьми.

- А в яку сторону треба йти?

- У яку би сторону ти ні йшов, якщо ти щирий прочанин, ти зробиш це шлях.

- Що вкаже мені на регіон Мороку?

- Темрява, що опанує свідомістю. Тому що ти сам, ти є зараз у Мороці. Але ти не знаєш про це. Коли йдучий шляхом бачить самого себе в Мороці, він розуміє, що завжди він перебував тільки в Ночі, і що ніколи світло Дня ще не стосувалося його погляду. От який перший крок справжніх прочан. Тільки з цього моменту починається сходження. Коли доходять до цієї стоянки, так, звідси можна рухатися вперед. Шукаючий Джерела Життя проходить у мороці через усі види жаху і суму. Але якщо він гідний знайти це Джерело, після Мороку він побачить Світло. Тоді не потрібно бігти від цього Світла, тому що це Світло - сяйво, що зглянеться з Неба на Джерело Життя. Коли шлях зроблений і прочанин викупався в цьому Джерелі, він невразливий більш для удару Меча. От вірші:

Дай убити тебе Мечем любові,
Щоб знайти вічне життя,
Тому що від Меча ангела смерті,
Ніхто, здається, ще не воскрес.

Той, хто викупався в цьому Джерелі, не буде ніколи забруднений. Той, хто осяг зміст щирої Реальності, той досяг цього Джерела. Коли прочанин виходить із Джерела, він досягає Здатності, що робить його подібним до бальзаму, що будучи налитий на долоню, підставлену жаркому сонцю, проступає з тильної сторони. Якщо ти є Хизр, то через гору Каф і ти, ти теж зможеш пройти легко.

... Коли я розповів ці події моєму дорогому другу, що просив мене про це, він вигукнув:

- Ти насправді є сокіл, що потрапив в сільця і який зараз уже на полюванні за здобиччю. Отже, піймай мене; прив'язаний до сідла мисливця, я буду непоганим здобутком.

- Так, це я, той сокіл, у якому всі мисливці світу відчувають потребу кожної миті.

Мої жертви - газелі з чорними очима,
Тому що Мудрість подібна сльозам, що проступають крізь повіки.
Переді мною у втечу звернена буква слів,
Поруч із мною збирається врожай схованого змісту.

назад


goutsoullac@rambler.ru