сь кілька квапливих істин із джентельменського мінімуму кінця минулого століття:
Все, що оточує нас є (можливо) текстом.
Суспільне буття є (можливо) текстовим потоком.
Держава -- його структурним згущенням, влада - способом трансляції.
Завдання (кінґ+чейз+шеклі+майор М*): втекти за межі Тексту і стати самим собою. Себто, суверенним Текстом. Останнім (можливо) фільмом із серіалу "Сімнадцять миттєвостей зомбі".
Дороговказ: "Вихід за межі текстової структури неможливий без її руйнування. Найближчим з доступних людині способів такого руйнування є пародія" (Р.Картенат).
З мудрої цитати дозволено виводити далекосяжні висновки... Хоча на початку ХХІ століття "висновки" - це "ху...ова мода", як зазначив би Привид Батька Гамлїта. І доречно. Адже просунуті інтелектуали тепер виводять з просунутих цитат не якісь там голімі підсумкові зауваження, а -- щонайменше -- технології (хоча існує підозра, що насправді то якась передвічна Технологія безугавно виводить нас із надр цитатно-текстової машини).
Як би там не було, але найлегше втекти з білоруського Тексту. Завдяки селюцьким вподобанням Головного Транслятора, тамтешнє текстове згущення достатньо пародійне: потрібно либонь легенького текстового кумарчика для повного текстового абстрагування. Коли мені розповіли, що з білоруської мови вилучено літеру "щ" (я відразу перекодував це повідомлення на "втекла літера "щ""), стало зрозуміло - почалося! Втеча ж української абетки поза всяким сумнівом почнеться з "ю" -- недарма цю літеру останнім часом пишуть великою і називають "леді". Певно готують до лондонської еміґрації. А без неї у політиці негайно стане прикольніше: варіанти лишаю на поталу читацькій фантазії.
Навіть поет Володимир Цибулько зрозумів таку перспективу і написав поему "Врятувати Ю". У цій нєтлєнці є такі пронозливі рядки:
чого ти хочеш від цієї нещасної землі
землі з подвійним дном - рудий мед
шкідливий - вся нація рудих і пасічників
наші втрати персоніфікуються
нашими вчителями[...]
Ю не вмре своєю смертю - за що? Й ради кого?
Риторичні, як то кажуть, питання.
...Тікати з Тексту можна частинами. Як тільки вам пропонують уявити двопалатний парламент, зробіть крок до виходу, уявивши шестипалатний. З окремими палатами для надсенаторних спадкових агромаґнатів, квазісенаторних ветеранів нєпротівлєнія злу насілієм й підсенаторних хвеміністок. А потім уявіть тотальну критику шестипалатної парламентської схеми непримиренними прибічниками п'ятипалатної і бійку між тими й тими у залі Верховної Ради. Уявіть, не бридтеся, депутатську кулачину, утоплену в депутатську ж пику з криком: "Ось тобі, манкурте, шоста палата!", і вам вже не потрібна буде червона таблетка для подолання кордонів Матриці.
Вітаємо у Пустелі Реальности! Себто, у Безтекстів'ї.
І не треба концентрувати увагу на фундаментальних засадах, позаяк зачаєний Текст тільки й чекає нашої концентрації, аби вистрибнути з інтелектуальних кущів і вчепитися в нашу роззявлену уяву. Жодної шмаркотливої етики! Адже достатньо нам щиро й пафосно поспівчувати комусь збідованому, як Текст вже пищить: "Я тут! Допоможи ближньому свому теплим словом, підтримай його порадою!" Недарма Ніцше пропонував підштовхувати тих, котрі захиталися - мудрий Фрідріх давав собі ради і з хижими текстозаврами і з комерційними богами позаминулого століття. Отже. як забачите щось захитане - починайте мочити це "щось" у сортирі без зайвої концентрації. Ви переможете.
Бо ж останній спосіб безсмертя, що залишило нам MTV - бути швидкою пародією на повільну смерть непереможних і майже вічних Текстів.
Ось кілька квапливих істин із джентельменського мінімуму кінця минулого століття:
