уть дискусії навколо венетів (енетів, венедів, вендів) зводиться до відповіді на питання: були вони слов'янами чи ні. Західні вчені, переважно німці й італійці, вважають, що венети, котры мають древні корені, не були слов'янами, тому що останні вступили на історичну сцену лише в VI столітті н.е., коли взяли участь у руйнуванні римської імперії і через це потрапили на сторінки візантійських хронік. Більшість слов'янських авторів схильна бачити у венетах своїх далеких предків, хоча ця думка не завжди достатньо обґрунтована і не поділяється всіма вченими.
На основі історичних фактів і узагальнень з наукової літератури ми сьогодні можемо більш точно реконструювати картину венетского світу, починаючи з глибокої прадавності. У хронологічному плані її можна розділити на наступні основні етапи.
До 1200 р. до н.е., умовної дати Троянської війни, енети (enetoi), що згадуються Гомером, а пізніше Страбоном та іншими античними авторами, проживають у Троаді і Пафлагонії. Їхній родовід виходить до Дардана, Мула і Пілемена, у чому проявився споконвічний зв'язок західних областей Малої Азії з європейською Фракією та Іллірією.
1200 р. - VII в. до н.е. Після падіння Трої і Хетського царства енети, очолювані Антенором, переселяються спочатку у Фракію, а потім на північне узбережжя Адріатики. Одноплемінники Енея, головного героя "Енеїди" Вергілія і легендарного засновника Рима, колонізують західну частину Аппенінського п-ва. Там виникає цивілізація етрусків, нащадків пеласгів і тірренів. У цей же час відбувається міграція пафлагонських енетів в Урарту, частиною якого було царство Ван.
VI в. - I в. до н.е. Після падіння династії Тарквініїв центр етрусків зміщається на північ, у район Етрурії. В адріатичній Венеції, описаній багатьма авторами (від Геродота до Таціта), у цей час складається союз міст із розвинутою торгівлею і культурою. Венети Адріатики освоюють поряд з іншими так званий "бурштиновий шлях" із Середземноморя в Балтійське, йдучий через Альпи, зокрема, Норик.
I - IV в. н.е. Венеты проживають на широкому просторі: від центральної Європи (свідчення Плінія, Птолемея, Юлія Цезаря) до північно-західного узбережжя Балтійського моря, що сучасники називають Венетським. На схід від Дунаю в цей період з'являється плем'я антів, родинне, на думку готського історика Йордану, західним венетам. Анти просуваються від Південного Бугу до середнього плину Дніпра.
V - VI в. Захоплені загальним рухом варварів (аланів і гунів) анти в союзі з родинними племенами слов'ян (склавенів) вторгаються у межі римської імперії. Вони підкорюють Іллірію, північну Італію, захоплюють Рим, що з подробицями описано в Прокопія Кесарийского й інших візантійських істориків. Плем'я вандалів, родинне антам і венедам, але очолюване німецькими вождями, іде далі на захід, проходить з війнами через Іспанію і засновує в північній Африці Вандальське царство.
VII - IX в. Слов'яни, яких германці і фіни називають венетами, вендами чи просто вені, створюють на широких просторах Європи -від Альпійських лугів і всього плину Дунаю до лісів і степів східно-європейської рівнини - свої міста і князівства. Державний союз хорунтан, чехів, моравів і лужицьких сербів на чолі з "венеціанцем" Само (середина VII століття) був слов'янським і розпався під натиском германців. Балтійські слов'яни на чолі з варягом Рюриком утверджують свою владу в Новгородській і Київській Русі, де жили словене, поляни, кривичі, вятичі й інші родинні їм племена.
X - XII в. На південному узбережжі Балтики, де проживають помори (поморани), варії, руги і рані, розвивається венетская цивілізація. Тут існують великі релігійні центри (Аркона, Ретра) і процвітають торгові міста Старград, Волін (Вінетта), Щецін, а весь регіон відомий як Віндланд. Поморські венети ведуть постійні війни з германцями, але останні здобувають перемогу і руйнують слов'янські міста.
XIII - XV в. У центральній Європі затверджується панування німецьких князів, що виступають у союзі з католицьким Римом. У той час, коли військово-чернечі ордени наступають із заходу на Польщу, Прусію і Литву, зі сходу російські князівства спустошують монголо-татари і кочівники. Після падіння Золотої орди і захоплення православного Константинополя (Царгороду) турками-мусульманами починається боротьба за гегемонію в слов'янському світі.
З методологічної точки зору вдалося прояснити наступні важливі моменти. Венети споконвічно жили в Європі. Протягом тисячоріч вони неодноразово переміщалися з одного місця проживання в інше, зберігаючи принцип родової громади. Венети були спадкоємцями певної древньої цивілізації, можливо, Вінчі, Аратти чи Пеласгії (легендарної Гіпербореї, з яким зв'язаний культ олімпійських богів Зевса, Літо, Аполлона й Артеміди), а також спадкоємцями етрусків-пеласгів. В епоху бронзового віку вони мали вже розвинену релігію, культуру й економіку. У ході експансії венети засновували на периферії протославянського світу міста-колонії (Трою, Рим, Венецію, Вінетту). Тип колонізатора і носія розвинутої культури набув художній розвиток в образах таких героїв, як Еней, Орфей, Садко, Вяйнемайнн.
Венети - це не сучасні слов'яни, а наші далекі предки. Однак саме до них у метаісторичному сенсі сходит пряма генеалогічна лінія слов'ян. Венети - це не кельти, не готи, не скіфи, не германці, не скандинави, не греки, не фінікійці і т.д., а самостійна гілка в розвитку людської історії. Дане твердження надзвичайно важливе, тому що з нього випливає висновок про те, що предки слов'ян не були "індоєвропейцями", "євразійцями" чи "арійцями". З антропологічної точки зору вони були європеоїдами, суб'єктами білої раси і носіями її цивілізації. Більш древня спільність могла існувати в V-VI тис. до нашої ери, чи раніш, але й у ній, протославяни мали своє власне обличчя.
Зрозуміло, за тисячі років наші предки неодноразово змішувалися із сусідніми племенами і підпадали під вплив. Династичні шлюби також припускали з'єднання різної крові. Швидше за все, під ім'ям венетів у різні історичні епохи виступали різні етноси. Однак це не означає, що вони не були спорідненими, що в них не було наступності. Адже донині збереглося не тільки ім'я венети, але і багато рис даної спільності. Так, відбувається змішання, відбувається деградація і виродження, але це не призводить до висновку, що ми повинні тепер зовсім відмовитися від венетської спадщини.
Для відродження слов'янства нам необхідне свідоме освоєння всіх його багатств. Подальше вивчення венетів буде більш строгим. Застосовуючи новітні методи порівняльної культурологии, семіотики, лінгвістки, антропології, ми будемо підходити диференційовано до кожного факту. Ми будемо відрізняти ім'я етносу від його носія, етнос від мови, мову від антропології, одну епоху від іншої, але ніхто не позбавить нас права любити і вивчати нашу рідну стародавність у цілому.
Скарби венетів ще заговорять !
Переклад з російської Оксани-Марії Головерси
(подано в наш ресурс автором)
ПРО АВТОРА:
Pavel Vladimirovich Toulaev is a scholar and writer, the editor of the Russian international magazine "ATHENAEUM" He is also professor of Moscow State Linguistic University (MGLU) and the vice-president of Moscow department of "Synergy European". Toulaev was born in Krasnodar (1959) and is living in Moscow since 1970. By education he is an interpreter from Spanish, English and French (1981), Ph.D. in History (1985). In 1982-1992 he passed his postgraduate studies and worked as a researcher in the Institute of Latin America of the USSR. Then he worked in Spain (1992) and the USA (1993/1994).
Toulaev is the author of more than 100 publications in different genres about Russia, Europe, Latin and North America. The separate editions published in Moscow are "Krest nad Krimom" (The Cross over the Crimea, 1992), "Sem Luchey" (Seven Rays, 1993), "K Ponimaniyu Russkogo" (Understanding Russian, 1994), "Franco: Vozhd Ispanii" (Franco: the leader of Spain, 1998), "Veneti: predki slovjan" (Veneti: ancestors of Slavs, 2000). He is the editor of collections - "Narod i Intelligentsia" (People and Intelligentsia, 1990), "Vokrug Loseva" (Around Losev, 1990), "Rossia i Evropa: opit sobornogo analisa" (Russia and Europe: the Experience of Sobor Analysis, 1992), "Russkaya Perspectiva" (Russian Perspective, 1996), "Varvary" (Barbarians, 1999) and autors' works - "Filosofija postistorii" (Philosophy of the Post-History") by Vitaly Kovaljov, V Ternie i pri Doroge" (Sermons) by Dmitry Dudko (1993), "Kak Orden Organizuet Voiny i Revolutsii" (How the Order Creates Wars and Revolutions) by Antony Satton (1995) and "Zhrets Severa" (The Priest of the North") by Sergey Yashin (2000).
Some of Toulaev's works have been published in foreign languages: Rusia y Espana se descubren una a otra, Sevilla, 1992; Sobor and Sobornost, - "Russian Studies in Philosophy", N.Y., 1993/vol. 31, №4.; Deutsche und Russen - Partner mit Zukunft? - "Nation & Europa", 1998, №11/12; Les guerres de nouvelles generations, - "Nouvelles de Synergies Europeennes", Brussel, 1999, №39; Intretien avec Pavel Toulaev, - Ibidem, № 40; Atak I zwyciestwo kazdego dnia.- "ODALA", SZCZECIN, 1999, numer V; Veneti: predniki slovanov.- Tretji venetski zbornik - Editiones Veneti, Ljubljana 2000,
Address: 109462, ab. №11, Moscow, Russia.
e-mail: toulaev_pavel@mtu-net.ru
назад
уть дискусії навколо венетів (енетів, венедів, вендів) зводиться до відповіді на питання: були вони слов'янами чи ні. Західні вчені, переважно німці й італійці, вважають, що венети, котры мають древні корені, не були слов'янами, тому що останні вступили на історичну сцену лише в VI столітті н.е., коли взяли участь у руйнуванні римської імперії і через це потрапили на сторінки візантійських хронік. Більшість слов'янських авторів схильна бачити у венетах своїх далеких предків, хоча ця думка не завжди достатньо обґрунтована і не поділяється всіма вченими.
На основі історичних фактів і узагальнень з наукової літератури ми сьогодні можемо більш точно реконструювати картину венетского світу, починаючи з глибокої прадавності. У хронологічному плані її можна розділити на наступні основні етапи.
