 |
Парадкс християнстваЮліян Вассиян(1894 - 1953) |
| |
Парадкс християнстваЮліян Вассиян(1894 - 1953) |
Найдивніше із цілої історії людського роду це те, що релігія любови, якою є християнство, опанувала якраз ту частину світу, яка в історії визначилася найбільш суворою, холодно продуманою системою поневолення інших рас і континентів. Історія Європи - це історія підбоїв білої раси для збільшення свого багатства. Приклад античного Риму як найдосконалішого зразка підбійного типу виправдує може факт, що християнство постало в обсягу його політично - цивілізаційного промінювання, тому звернулося проти його засад, але він таки потверджує другий факт, що християнство не опанувало білої раси глибше, аніж тільки поверховно. Усі релігії були висловами душі рас, - вони потверджували в той чи інший спосіб принципи життя (Веда, Китай, жидівство, навіть Іслям), дбають про їх здоров?я зберіганням приписаних норм. Єдине християнство відкрило другий світ і навантажило свій дуалізм таким могутнім еросом боротьби і противенства, що при найліпшій волі тих двох світів погодити неможливо. Християнські засади бринять так, що поганський натуралізм, навіть у найбільш злагідненій формі, мусить їм протиставитися і їх ображати. Але, коли прийняти, що роля кожної моральної засади лежить у її значенні рівноважника, який постійним пригадом не дозволяє людській натурі розвиватися в напрямі чисто біологічних інстинктів - тоді християнство створило в окремому світі такий сильний рівноважник, як ніяка інша релігія в історії. Однак одночасно через акцент виключности того світу християнство створило тривалий неспокій душі, розірваність. Біла раса не має дефінітивного релігійного світогляду. Внутрішні різниці християнського світу такі великі, що вони не знаходять приблизної аналогії в сфері інших релігій. Треба замітити, що напр. буддизм з?єднує в своєму таборі далеко стоячі від себе раси.
Не можна забувати, що релігія розвивається і є історичним явищем, подібно як усе інше. Отже історичний віддих релігії дуже довгий.
З другого боку знаменне явище, що власне біла раса, серед якої прищепилося християнство, ця релігія любови й позасвітнього раю, витворила найбуйніший розвиток духа, а головно його найкращу царину - філософію. Коли брати до уваги дальший розвиток науки, треба сказати, що християнство невиправдано узагальнило свій погляд на життя і поспішилося з відсудом цьогобічного світу, тому мусіло в різні доби історії достосовуватися до стану витвореної дійсности. Згаданий імпонуючий розвиток не є тільки наслідком життєвих сил народів білої раси, але також витвореної християнством напруги контрасту поміж обома світами. Щобільше безоглядности бачимо з боку ортодоксійного християнства, то завзятіше борониться натуралізм і з часом сам переходить до наступу. Тактика заперечування слабне і з віками виробляється тактика компромісу.
Ліквідація патологічних наслідків ортодоксійного християнства, що в усьому людському вбачало гріх і накликало до його ненависти - кінчиться. Світ сьогодні вступає назад у фазу поганізму, хоч цей поганізм суттєво різниться від грецького. Трансцендентний етос фавстівського духа не є оригінальним витвором християнства, він лежить у духовній сфері народів білої раси. Уже релігійні революції були висловом цього етосу, що бунтувався проти південного світогляду у християнстві. Цей етос ніколи не вигасне, навпаки, він опромінить духовністю назріваючу епоху нового поганізму. Це одна з можливостей.
З "Нотаток - думок":
"... Нині треба відновити традиції нордичного впливу і переродити душу народу в стилі вікінгів"
"... Наша історія - це історія змарнованих можливостей".
"... Українці часто між собою - гієни, а назовні - барани".
Народився 12 січня 1894 р. в с. Колоденце (повіт Жовква, Галичина) в сім'ї народного вчителя Івана Вассияна. Мати - Вільгельміна (до заміжжя - Урбан). Проживав у с. Дзіболки, в 1913 р. закінчив Львівську українську академічну гімназію та поступив на філософський факультет Львівського університету. За підозрою у шпигунстві на користь Росії перебував у угорському таборі для інтернованих, потім - служив у корпусі Українських Січових Стрільців, в Українській Галицькій Армії. Брав участь у численних боях, пройшов "чотирикутник смерті", п'ятнистий тиф. У 1920 р. повернувся додому і потрапив у польський табір для полонених у Домбю, звідки вийшов у 1922 р. Став студентом Таємного українського університету у Львові, був референтом Української Крайової Студентської Ради. З 1924 р. - на навчанні у Празі (Карловий та Німецький університети, Український педагогічний інститут). Захистив дисертацію на тему "Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики".
Був у 1926 - 1928 рр. головою Групи Української Національної Молоді, редактор місячника "Національна думка". Був делегатом Першої Конференції Українських Націоналістів (Берлін, листопад, 1927 р.). Один з організаторів проведення Другого Конгресу Українських Націоналістів (Відень, 28.1. - 3.2. 1929), за поданням Є. Коновальця кооптований у Провід Українських Націоналістів (ПУН).
Після повернення в Галичину в 1930 р. став редактором тижневика "Український Голос" у Перемишлі. В 1931 р. заарештований і засуджений до чотирьох років тюрми. З 1935 р. проживав з родиною у м. Броди. В 1939 р. знову ув'язнений (тюрма в Березі Картузькій). Після звільнення перебував у Кракові, а після початку совітсько-фашистської міжімперської війни жив у Львові, Бродах, був членом Українського Комітету.
З 1940 р. став в ОУН членом фракції Андрія Мельника, був редактором журналу "Розбудова нації". З 1944 р. перебував у німецьких концтаборах (Сянок, Брец біля Берліна). Після звільнення жив у Любен на Шлеську, Ст. Георген в Австрії, с. Авкірх біля Кавфбойрен в Баварії, в таборі для втікачів у Авсбурзі, Діллінгені, де викладав у табірній гімназії. З січня 1950 р. - в Сент-Пол (штат Міннесота, США), потім - у Чікаго, де помер 3.10 1953 р. Похований на кладовищі парохії св. о. Николая.
