Гарний і корисний для суспільства почин намітився в Івано-Франківську. Два підприємці - книготорговець і книговидавець - спільно взялися за одну справу - видрук україномовних поетичних збірок місцевих авторів. Мало того, що це діло саме собою майже неймовірне як на нинішні часи, коли в національній культурі і в книготоргівлі зокрема домінує чужомовне засилля, так вони ще й творять його не абияк, а грунтовно й добротно, згідно з певними стандартами, як мовиться, на віки.... Йдеться про Юрія Височанського та Ігоря Косовича, першою ластівкою творчо-підприємницького тандему котрих стала книга "Поезія" Мирослава Аронця. На черзі - нові твори, що готуються до виходу в світ.
Але ліпше нехай розкажуть про них, як і про дещо інше, самі Юрій Височанський та Ігор Косович, члени Українського інтелектуального клубу нових правих "Золотий грифон".
Юрій Височанський:
"ЗРОБИТИ Б СТАНІСЛАВІВ МЕККОЮ ЕЛІТАРНОЇ КНИГИ..."
Юрій Височанський народився 1964 року. Закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка, з 1991-го займається підприємницькою діяльністю.
Власник популярного в Івано-Франківську книжкового магазину "Софія".
- Пане Юрію, що спонукало Вас стати меценатом, взятися за видрук такої специфічної літератури як українська поезія?
- Мабуть, любов до книги взагалі й до поезії зокрема, на якій, вважаю, розуміюся. Знаєте, либонь, більшість представників мого покоління, котре зростало без комп'ютерів з їх електронними іграми, голлівудських фільмів та низькопробних бестселерів, які американізують чи то, пак, дебілізують особу, виховувалась на читанні іншої літератури, в тому числі й віршованої. Тому з роками й виробився смак до прекрасного, принаймні до вищих цінностей, ніж стандарти нинішньої попси в літературі масового вжитку. Тож коли мені потрапила до рук збірочка Любові Бенедишин, я зацікавився її творами, бо там чимало вартісних речей. Отак і з'явилась якась внутрішня спонука видати вірші поетеси гарно оформленою книгою, а за нею - й ідея створити серію "Новітньої української поезії".
- Але подейкують про недовершене оформлення книги ...
- Реалізуючи свій намір, я співпрацював попервах не з Ігорем Косовичем, а з іншими видавцями. Через те справді вдалося здійснити не все накреслене. Та книга все одно гарніша, ніж будь-які аналогічні видання, що побачили світ на Прикарпатті протягом останніх літ. В усякому разі, в Івано-Франківську поезії у твердих палітурках давно не видавали. У Сокалі (Львівщина), де живе і працює Любов Бенедишин, і досі говорять про цей успіх. У тамтешній райдержадміністрації вишукують кошти для нового видання її творів уже в такому поліграф-варіанті, як книга Мирослава Аронця.
- Друге видання започаткованої серії - певний взірець?
- То своєрідний подарунковий варіант. Власне, це перший плід нашої з Ігорем Косовичем співпраці, точніше, робота пана Ігоря і його фахівців. З такою книжкою вже не соромно, як мовиться, вийти в люди. Бо аналогів їй у національному книгодруці немає. Все, що ми робимо в цьому напрямі, поєднуючи добротний зміст із належним оформленням, робиться вперше в Україні. Кажу це не тільки зі знанням справи, бо варюся в тому бізнесі, але й судячи з відзивів, які вже має наша антологія.
- Чому ви спинили свій вибір саме на цьому поетові?
- Нам його порекомендували письменниця Галина Турелик. Коли ж ми ознайомились із добіркою нових віршів, які Мирослав Аронець запропонував до друку, то погодились із його "кандидатурою". А свідчення того, що ми не помилилися, - Стефаниківська премія, якою нагороджено її автора.
- Хто є наступним вашим "обранцем"?
- Уже готова до друку збірка поезій поета-"дев'ятдесятника" Олега Гуцуляка "Поет і Тіамат". А також розпочали роботу над підготовкою до друку двома книгами віршів галичанина Васила Мороза та учасників поетичного гурту "Біла риба", які цьогорічного (2003) святкування дня міста в Івано-Франківську здобули чи не всі призові місця в поетичному конкурсі "Реакція часу". Можливо, насамперед видамо окремою книгою твори одного з них - Дениса Данька. Є й інші напрацювання.
- Отже, полку віршованої літератури в асортименті книг, які ви реалізуєте, прибуватиме. Бо нині її у вас не густо...
- Помиляєтесь. Серед моєї книжкової продукції є великий розділ поезії. Правда, в основному російськомовної, в тому числі й переклади із французької, китайської, японської. Звичайно, української поезії дійсно дуже мало. По-перше, її й видають значно рідше, ніж російську. По-друге, існує разюча відмінність між книгами українських видавництв Києва чи Львова та продукцією московської або петербурзької поліграфії. Якщо в перших переважно м'які обкладинки, низькосортний папір, обмаль ілюстрацій, то друга - це суціль подарункові видання. Єдине, що вирівнює цей контраст, - однакова ціна. Але чому в Україні не можуть зробити за ті самі гроші так само доброякісно, як у Росії?!
- І справді, чому? Тим паче, що Верховна Рада вже проголосувала за введення пільг для українського видруку.
- Однак жодного полегшення для видавництв не настало, тому що Президент не підписав прйнятого парламентом законодавства. Натомість, за деякими джерелами, Кабмін нібито запропонує видавцям дотацію замість пільг. Але що таке державне дотування в Україні, ми бачимо на прикладі охорони здоров'я, культури, освіти. Тож можна не сумніватися: в результаті такої "підтримки" українське книгодрукування, вітчизняна поліграфія й далі занепадатимуть...
- А в торгівлі домінуватиме російськомовна книга.
- Такі реалії. А втім, із майже 500 назв дитячої літератури, які постійно є в мене, відсотків 80-90 - україномовні. Щоправда, то продукція переважно таких видавництв, як "Махаон", "Казка", "Школа", тобто переважно перекладні копії тих книг, які спершу вийшли друком російською мовою... А своє оригінальне практично відсутнє.
- ВзагалІ, у вас широко представлено різні види й жанри літератури. Як формуєте цей набір? Вивчаєте попит?
- Ні, якраз не вивчаю., а, можна сказати, намагаюся сам формувати його. Беру для реалізації не так звані ходові книги, а те, що варте уваги з моєї точки зору. Пропоную якомога менше бестселерів, хоча й вони мусять бути присутні, щоб торгівля була рентабельною. Та все ж їх у мене не більше 20 відсотків, основний прибуток дають саме ті видання, на продажу яких спеціалізуюсь, - це філософська, езотерична, релігійна, історична література, книги з літературознавства, нетрадиційних методів самозцілення, культурології (всього понад півсотні підрозділів), хоча й не завше люди, які купують такий товар, мають гроші на те. Але стійкмй попит на цю літературу - результат наших позицій.
- То ви, можна сказати, виконуєте й просвітницьку місію?
- Це надто голосно сказано. Просто я поставив перед собою мету: у Станиславові (вважаю, що нашому місту більше підходить саме ця назва) має продаватися й така література, якої не буває навіть у столиці, щоб він став Меккою добротної, мудрої, елітарної книги. Принаймні аби поняття "провінційність", з яким нерідко ще пов'язують наш обласний центр, не стосувалося книжкової торгівлі в ньому. І мушу сказати, до речі, що в моєму асортименті є вже кількасот книг, яких не знайдете і на знаменито-культовому гуртовому ринку "Петрівка" в Києві. Маю постійних покупців зі Львова, Тернопілля, Буковини, Закарпаття, котрі через своїх тутешніх родичів та знайомих постійно купують у мене цю літературу.
- Та чи поціновують таку працю в обласному центрі?
- Якщо говорити про Івано-Франківськ, то навряд. Скажімо, вихід у світ книги Мирослава Аронця став певною подією в українській культурі, принаймні про це свідчать численні відзиви, що дійшли з Києва, Львова, інших міст, але, наприклад телерадіокомпанія "Вежа" навіть не згадала про це. Взагалі, місцеві ЗМІ мало уваги приділяють висвітленню подій культурологічного значення. Це в Європі, де темпи падіння духовності перевищують швидкість обвалу української економіки у найбільш кризові для неї періоди, сякі-такі одиничні прояви культури нерідко подаються, мов ледь не Новий Ренесанс. У нас же, де духовність поки що нуртує, навпаки, численні культурницькі феномени часто сприймають як пересічні дійства - очевидно, хочуть дочекатися, коли теж доведеться вишукувати духовні прояви. Взагалі, в масмеійній неувазі щодо нас проглядає ще й ставлення окремих представників міськвиконкому до нашої підприємницької діяльності. Як голова правління міської Асоціації книготорговців мушу констатувати, що чомусь постійно виникають спірні питання між реалізаторами книжкових видань і, скажімо, управлінням торгівлі МВК. Пройшли ми вже й кілька депутатських комісій. Складається враження, що деяким держслужбовцям абсолютно байдуже, що робиться така справа і що деякі їхні дії гальмують її. Нерідко я змушений витрачати більше половини свого робочого часу на поневіряння по владних кабінетах і цілковито беззмістовне та безрезультатне спілкування з їхніми господарями. Часто доводиться відсувати на невизначені терміни здійснення своїх задумів і планів, а натомість ходити й пояснювати депутатам і чиновникам, які мають вищу освіту, що таке книга і що торгівлю книжками не можна прирівнювати до торгу хот-догами, соняшниковим насінням та іншим низькоякісним товаром.
Книги як ментальний, духовний продукт необхідно продавати в центрі міста, і на місце під сонцем для їхніх реалізаторів не повинно бути жодних зазіхань. Тим паче з боку влади. Та замість взаєморозуміння мали, скажімо, недавнє бажання окремих посадових осіб загнати нас у кіоски розміром 1,5 на 1,5 метра. Тепер же пропонують інші варіанти, які передбачають нібито і впорядкування книжкової торгівлі в місті, але разом з неодмінним її скороченням. Я розумію, що, може. й не всім подобаються наші намети. І в нас є свої ідеї, як замінити їх іншими формами торгівлі. Але, як ми переконалися, наші аргументи нічого не варті супроти позиції чиновників. Перевага, як завше, на боці влади. І таке протистояння, повторюю, перешкоджає працювати, хоча об'єктивних причин для цього не існує. Навпаки, є всі підстави для повного взаєморозуміння, якщо відкинути деякі амбіції. Адже ми не просимо у влади грошей. Ту поетичну серію, приміром, я видаю власним коштом. Сподіваюся, що невдовзі й інші підприємці долучаться до цієї справи. До речі, приклад такої співпраці вже є - відомий альбом "Наш Станіславів", який побачив світ у видавництві "Лілея-НВ" і став лауреатом цьогорічного (2003) Всеукраїнського форуму книговидавців у Львові. Він видрукуваний на гроші кількох підприємців, у тому числі й мої... Та поки що книготорговці більше стурбовані тим, як вижити в умовах владного тиску. Але хіба так повинно бути?
Гарний і корисний для суспільства почин намітився в Івано-Франківську. Два підприємці - книготорговець і книговидавець - спільно взялися за одну справу - видрук україномовних поетичних збірок місцевих авторів. Мало того, що це діло саме собою майже неймовірне як на нинішні часи, коли в національній культурі і в книготоргівлі зокрема домінує чужомовне засилля, так вони ще й творять його не абияк, а грунтовно й добротно, згідно з певними стандартами, як мовиться, на віки.... Йдеться про Юрія Височанського та Ігоря Косовича, першою ластівкою творчо-підприємницького тандему котрих стала книга "Поезія" Мирослава Аронця. На черзі - нові твори, що готуються до виходу в світ.
Але ліпше нехай розкажуть про них, як і про дещо інше, самі Юрій Височанський та Ігор Косович, члени Українського інтелектуального клубу нових правих "Золотий грифон".
Ігор Косович народився 1967 року. Закінчив Чернівецький державний університет. Підприємницьку діяльність веде з 1994 р. У 1996 р. заснував видавництво "Меркьюрі Глоб Галичина", де з названого року виходять у світ відомі "Золотві Сторінки України" щодо Івано-Франківської області.
