12 05 інтернат
Живемо шестеро - я, баба Рима, Ірина, Лазар, Соломія та Густав. Сьомого підселили три місяці тому, незадовго після того, як прибув новий начальник. Так і мало бути - все-таки порожнє місце стоїть. Ми лише непокоїлися за те, чи зможемо його прийняти, чи схоче він з нами суміститися. Чутки про нове керівництво давно ходили, тож Ірина з Лазарем порадилися з усіма, і вирішили відсвяткувати весілля пошвидше, бо той новий може і нові порядки з собою принести, хтозна чи не гірші. На Лева Вікторовича ніхто не скаржився, він за таких же людей нас мав, Царство йому небесне. Лев Вікторович дав добро, і ми весілля призначили з шостого на сьоме листопада. Усі два корпуси запросили, навіть Чотирьох Без Голосу. Вони не прийшли, звичайно, але це їх право - у всякому випадку заважати не стали. І на тому дякуємо. Всього 29 чоловік було, а потім навіть і дехто з персоналу приєднався. Чудово було, справжнє свято, а нам же так бракує свят. Молоді - ті взагалі тішилися, немов діти. Відчували себе винуватцями торжества, і важливість події намагались підкреслювати усі присутні. Ми прикрасили актовий зал, розставили столи, їжі багато приготували - усі приносили хто що міг. Густав був тамадою, веселив усіх присутніх, музику крутив, розповідав про молодих, хвалив їх, запрошував до слова, керував святом, коротше. Потім Густав, Лимар з 5-го та Шаблезубий грали на гітарах та акордеоні, а Соломія співала. Це було неперевершено. Соломія співає тільки сумних пісень, вона взагалі в нас дуже трагічна, а голос її звучить так, ніби то голос ангела, а не людини. Я плакав, коли вона співала свою Пісню про Блукаючу Зірку, і майже всі плакали теж. Із якимось чоловіком із 2-го корпусу навіть стався припадок: його вирвало, він впав під стіл, колотити почало, трохи подер собі обличчя об підлогу, налякав всіх. Потім його жовчю рвати почало, кінцівки судомити. Відразу прибіг Олександр Федорович і попросив більше не співати - нам і так стільки дозволили, то, на жаль, довелося припинити концерт. Бідолаху забрали. Але музику з магнітофона дозволили залишити, тільки неголосно. Ірині майже всі дарували, звичайно, рукавиці та пов'язки. У неї колосальна колекція тих рукавиць і пов'язок - то її життя.
13 05 трагічні історії
ЇЇ життя докорінно змінилося з тієї самої ночі, коли батько зґвалтував, а потім зарубав сокирою її молодшого брата. Як оповідають, він викинув потім його розчленований труп до криниці та підпалив стайню. Далі була її черга, але, на щастя, батька підстрелив сусід. Мілкокаліберна куля потрапила в пах, і сусід кинувся добивати його тією ж сокирою. Обухом. Він лупив у тім'я до тих пір, поки голова не перетворилася на волохату калюжу, і Ірина побачила, як щось зблиснуло у ній. Ревіла худоба, не тямлячи згоряння заживо. Вона підійшла ближче - то полум'я пожежі відсвічувало у єдиному на закривавленому уламку щелепи золотому зубі. Відтоді вона не говорить, і відтоді увесь світ пахне м'ясом. Рукавиці, пов'язки - то її життя. Та ще Лазар. І всі ми, звичайно.
17 05 я
Насправді я завжди хотів стати письменником. Мав стати. Ще у дитинстві, у 7-8, коли ковтав Ліндґрен, Жюль Верна і Марка Твена там, Люїса Керола, Рабле. Батьки не могли вигнати мене гуляти з іншими дітьми. Ще тоді я зрозумів, що теж маю створити світ, щоб люди могли потрапити туди у гості. Може навіть знайшовся би хтось, хто поселився б там. Не створити навіть, а вивільнити світ. Його не потрібно створювати, бо він там уже є, всередині мене. Хтось попіклувався про це. Його потрібно віддати. Правильно віддати. І яку саме частину, бо усього не виповіш, бо як скажеш усе - в ту ж хвилину помреш. Насправді у кожного є світ, просто він може спати дуже глибоко. Якщо не слухати, можна ніколи і не почути його. Я і став би письменником, якби не соноеп. Я став знавцем правил порожнього руху, та ще розв'язувачем вузлів. Потім я потрапив сюди, на щастя. А ці записи роблю для того, щоб виправдати невикористані можливості, мрію нездійсненну урарту, хоча б чимось прогодувати сумління, мовляв, диви, от воно - те, що я написав.
18 05 трагічні історії
Соломія не могла завагітніти від жодного чоловіка - спочатку вони з благовірним пробували усіх спільних друзів, родичів, батьків, потім ясно стало - або вони обоє безплідні, або у неї чорне черево. Тоді її мати повезла її в село у Карпатах, і там, за селом, біля підніжжя гори жила чорна баба, котра спершу її маму, а потім і її саму колись вилікувала від сказу - коли вони у ліс бігали і жили там по тижню, а потім повертались брудні, закривавлені, із сплутаним волоссям, вимазані у лайні. Баба забрала усю худобу, зате в ліс бігати перестали. Ну, чорна баба сказала - чорне черево, не знамо чи допоможу, але взялася, відсмоктувала їй чорну кров з живота, з хребта і з піхви, а та ножа в зубах тримала, колотило її два дні, очі стали червоні з чорним, ледь не повилазили, ревіла, немов звірина, мочилася під себе слизом гарячим. А на третю ніч заспокоїлася, чорна баба спала 2 дні і ніч, мати розрахувалася з нею чоловіковим сяючим перловим місивом, яке той із Тюмені привіз ще за Брєжнєва, він ховав його у одній із кімнат під підлогою, у тій самій, в якій сам просидів чотири роки, переховуючись від влади. Чорна баба сама сказала - місиво біле сяюче, яке в підвалі у вас. Половину їй віддати, і тоді доньці допомогти візметься. Взялася. Потім рік ніби все добре йшло, завагітніла нарешті від чоловіка, щасливі були, хотіли все старе забути, почати жити як люди, в лотерею виграли, купили автомобіль, стінку. Ремонт робити почали. Але ще через два місяці народила вона кошеня, чорне з білими лапками - ніби в сметану вступило.
24 05 я
З самого дитинства мав чуття, ніби хтось незримий постійно наглядає за мною. Ніби хтось мене береже. Хтось, хто говорить зі мною мовою знаків, на які звертає мою увагу, мовою застережень, захоплення, інтуїції, сну, апатії і ейфорії. Оберігає мене, отже я потрібний для чогось? Може хтось бавитись у мозаїку з людей? У паззл? Я знав, що зможу покласись на нього у важливій ситуації, і мені допоможуть, проте я не дозволяв собі зловживати опікою невидимого захисника. Тому було багато підтверджень. Коли я, шестирічний, упав з паркана пахом на залізну палю, кавалок рейки, що стирчав із землі посеред двору, загострений на кінці. Я тоді пролежав хвилин 10, а інші діти стояли навколо і чекали. Мовчки. Лежачи обличчям у землі, я подумки дякував ангелу, проте говорив з ним без слів, замовляючи перетасовані у моїй голові літери, які сипались на язик самі по собі, бо не я керував ними. Потім я встав. Закотив шорти і показав усім рану, на два сантиметри нижче правого яєчка. Шрам і по цей день там.
25 05 - 26 05 ми
Ми зривали проведення концертів, випускних вечорів та презентацій. Ми демонстрували порно на широкому екрані під час молодіжних дискотек. Ми вивішували у День-Не-Залежності на центральній площі міста чорні прапори із вогняною зіркою або літерою А, вписаною в коло. Ми гадили на пороги міськвиконкомів та рад усіх рівнів. Ми мочилися в страви у дорогих ресторанах. Ми гадили на зелене сукно більярдних столів, а також на столи казино та в рулетку. Ми розкручували її, і лайно розліталося по стінах, барних стійках, портьєрах та вечірніх костюмах від ведучих кутюр'є. Ми мочилися в басейни з шампанським. Ми провокували масові безпорядки. Ми нищили погруддя генїїв рідного народу. Ми клеїли логотипи Maestro - Visa - Master Card на церковні брами. Ми приводили у непридатність до експлуатації комп'ютерні мережі, автомашини, доменні печі, манометри, гідроелектростанції, телебашти та баштові крани, пилорами, банкомати, бетономішалки, електросуходрочки та гівномолотилки. Ми вживали та розповсюджували наркотики. Ми самовільно захоплювали земельні ділянки і зупиняли потяги. Ми зберігали та виготовляли холодну зброю, психотропні, вибухонебезпечні та радіоактивні речовини. Ми провокували систему і погано впливали на дітей. Ми плювали на цензуру і культурологію, включаючи НМ і ПМ дискурси. Культура смоктала, не маючи де подітись, і хоч була старою, проте жаданою, проте її бракувало, і коли вже дісталися її вкритих лускою принад - довго не відпускали, і вона захлиналася соком із перлів, не встигала ковтнути, як напоготові була вже наступна порція генетичних дощів, обрубане гілля генеалогічного дерева, вигорілі гектари генеалогічної сельви, кубокілометри дерева життя, вивезені нахуй з Карпат. Заповідники і непроявлені світлини обличь геніїв, потенційні немовлята, прудкі і хвостаті, у Рухомому-Будинку-З-Білку. Дитинчата споживачів тонули у ній, у її горлі, біла кров неіснуючої нації виливалася на обличчя, але ти була уже запліднена знизу, одночасно як у північному, так, очевидно, і у південному напрямку. Всі подякували, і почалася нова хвиля еміґрації.
Ми. Але ж ми бавилися у ту саму гру, чи не так? Тепер ми падали б перед тобою, впускаючи погляди на польську бруківку, не наважуючись і мріяти про про щення про бачення, ми знову-ж таки групово і хаотично лизали б тебе довгими нашими шершавими язиками, ми ж такі, ми вбирали би запахи твоїх ніг, плеромо, шліфували б тебе, рідна піхво, тільки візьми нас назад! Візьми нас, матінко земле! Ми помістимося всі у твоєму медвяному божественному лоні, о Шакті! Я хтів би знову бути біля тебе, бо перша любов вернулася, я стою на одній нозі у найвужчій ущелині поміж грудей твоїх, годувальнице, у очікуванні краплі нектару-молока-з-маслом, як у дитинстві, у останні роки пізнього комунізму, але ти знову попереду, от уже рівнина шиї, і до губ твоїх лишається півкроку.
30 05 густав. навколопоезія
ближче до мене оленко / чи не так чи не хочеться / домовся про проникнення / глибше ніж завжди /
оріон на спині рак на потилиці / обидві ведмедиці / поміж пальців твоїх ніг але /
пізно підозрюю / білого мені / приготуй мені / білого мені / приготуй мене / я перевірю / твою композицію /
і щоб м'яке і світла удосталь / і щоб волого від слини на постіль /
оріон на спині рак на потилиці / обидві ведмедиці / поміж зубами /
лев у голові / тілець у голові / сохнуть в тарілці /
вечірні спогади / навпіл із водою / із твого живота /
п'єш сироватку / виходить сир / із усіх дір /
ходиш боса / відтискаєш відтиски /
02 06 інтернат
От і пішли чутки, що із дня на день підселять до нас сьомого. Що він за один - невідомо, Густав гадав на своїх паличках - мовчать палички, відповіді-протиріччя виходять. У нього так нечасто буває, тож Густав непокоїться, каже, що сниться йому міст, з якого, якщо лягти на живіт - долонею воду дістанеш. А вода густа, холодна і чорна. І відображення у ній не видно. Мутна вода - на хворобу, а чорна - відомо на що, отож він тільки мені про це і розповів. Каже, що має останнім часом передчуття нехороше. Я і сам думаю, що нічого доброго, тривожний знак, проте намагався його заспокоїти, мовляв нічого, усяке трапляється, мариться різне вночі. Баба Рима говорить, що то через його прозорого друга, що забагато він тій магічній речовині віддається, що скоро від нього самого, мовляв, нічого і не залишиться, тільки тінь, але спочатку доведеться розумом платити і врешті його втратити, і що це прямісінька дорога в пекло, і що якщо не зупиниться допоки не пізно - душу розіб'є і буде у пеклі потом незайманиць підлоги мити до самого Другого пришестя. Тож Густав мене запитав, чи я не не маю часом теж такого передчуття, а я кажу - маю. І розповів йому сон про Літаючий Килимок.
06 06 вечір. морфінові асоціації та замовляння
Перш за все - тиша. Тиша. Свято Фруктів і Принцеса Свята. Країна Солодощів, Candyland. Оаза і Орхідея. Літо. Листя літа. Смараґдове листя літа. Смараґдове листя літа, що віддаляється. Смараґдове листя літа, що віддаляється неназовсім, а щоби повернутися. Оріон. Тиша, заповнена тілом коханої. Ніша, заповнена літом. Коханої. Миша. Тиша води, наповнена милом, серед плаваючих квітів - Принцеса Свята Фруктів. Сяючі білі кахлі, а в долонях принцеси - сяюче біле місиво, Орхідея в Оазі, і замість зубів у неї справжні великі перли, самодостатні кулі. Сфери, що приховують таємницю, проте готові віддати, ділитися, поставити тебе на коліна, являючись твоїм великим очам. Твоєму здивованому глузду. Паралізованому Реальністю Тайни і Передчуттям Великого. Вікно у вечір. Вікно-дзеркало. За ним - Смараґдове листя літа, що віддаляється неназовсім, а щоби повернутися, коли найменше очікуєш. Не бути засмученим. Очікуєш завше найменше, коли повертаються неназовсім. І коли віддаляються, щоб все-ж повернутися. Орхідея у Вазі. Бузок і волошки. Небесні отари. Закон. Вікна у вечір, наповнений тишою тіла води. Принцеса Свята, вона - свята. Млин і волошки. Бузок ? Дивиться у дзеркало вікна, що виходить у вечір літа, що віддаляється неназовсім, а щоби повернутися після довгого, ніби волосся, очікування. Дихає тілом води. Утворює тишу, заповнену шепотом, і не зовсім вже тишу, а швидше тіло коханої, у півоберта до Орхідеї у Вазі Оази, яка, немов корона, наповнює кімнати із вікнами в шепоти тіла літа, що віддаляється неназовсім, а щоби повернутися тихо, як миша, несучи з собою смараґдове листя, що дивиться в дзеркало тіла і літа води.
От, а...
далі - музика. Музика, і все ті ж небесні отари, що випили тишу, дихаючи так, ніби спраглі хорти, охочі до холодної вологи. Над поверхнею води - діамантові мухи проносяться вихором. Проте тихо, так, ніби навіть не змахують крильцями над прозорою гладдю поверхні повені, а швидше так, ніби холодно стало і хтось тихо дихає, а пара - ніби марево мух, які грають у завірюху і зиму, сукупно складають собою фігуру примхливого вихору, викривлюють простір, і - знову до химерних хмар, наділені колективним розумом, як мурахи, що літнього ранку доять свою гусінь точнісінько так, ніби люди корів. І живуть отим молоком. Музика ця простягається понад ландшафтами, тягнучись вдосталь. І понад ландшафтами, тягнучись також і вглиб, проникаючи у всі пори, порою заповільнено, подекуди миттєво пронизує і одразу ж підіймається знов, поділяючись на безліч частин, змиває вгору поодинці і попарно, ніби пара вислизає із пор, висипаючи сім'я спор понад ландшафтами, тягнучись вдосталь.Уламки і Цілісність. Сон, що прямує по колу. Коловорот і Сонцестояння. Центробіжність і Вир, що усмоктують уламки цілосності у Коловорот Вічного Сонцестояння. Падаєш, падаєш, не долітаючи до дна, обминаючи хмари і все-ж провалюючись крізь них у провалля Сну, що прямує по колу та вислизає понад ландшафтами, тягнучись також і вглиб, проникаючи у всі пори, парує порою заповільнено, подекуди миттєво пронизує і одразу ж підіймається знов, поділяючись на безліч частин, змиваючи вгору поодинці і попарно, ніби пара вислизає із пор, розкидує сім'я спор понад ландшафтами, тягнучись вдосталь, до самого краю, Лівосторонній Сонцеворот Із Кінця На Початок.
10 06 Сон про Літаючий Килимок.
Як і обіцяно вище, записую сон про Літаючий Килимок, що я розповів його Густаву у відповідь на запитання про передчуття, спровоковане Сном із мостом та темною водою, позбавленою можливості відображати об'єкти. Отже. Я знову бачив його, цього разу вже втретє.
назад
період із романа - щоденника
