 |
Доглядачі Острова
Андрій Жураківський
|
Г
еоргій сидів у кам'яній альтанці прямо на столі, поклавши ноги на лаву. Стирчали гострі коліна, напнувши витерті штанини заношених джинсів. Гранатова сорочка Із рукавами, закоченими до ліктів. Лікті вперлись у коліна, міряються кістлявістю, напевне.Руки, що розгалужуються в кінцях на десять несподівано тонких і вузлуватих пальців, по п"ять на кожній із них. Пальці вінчають руки Георгія, пальці його підпирають вузьке і занадто, певно, видовжене обличчя. Молоде ще обличчя. Дводенна щетина, засмальцований хаос зачіски. Очі барви висхлих каштанів,очі-то два циферблати настільних годинників, циферблати без стрілок, бо вони показують тільки сторіччя, вони показують всередину, а назовні витікає пісок, вони у нього як руки без пальців, вони у нього як пальці без рук. Він один в останніх, хто народився на острові. Давно вже не було екскурсій, мабуть місяці зо два. Уу, останню привозив у березні лайнер "Бахамет Штольц", Привозив купу метушливих вилупків, культурно відпочивають, ще якісь уламки залишились віл світу, аяк. Певно, я того світу не бачив, але ж це всім відомо, що він займав набагато більше місця,аніж от тепер займає. Я карти бачив, лендслайд, та і Улаф про це постійно торочить. Так ідіотично виглядають вельможні екскурсанти у своїх блискучих кольорових комбінезонах. А що оце, мамо? ащоце онто? ацево? що це, мамо, щоце? А це гігантська amanita muscaria це заспиртовані собаки,з численними головами 1 ще численнішими лапами, це бальзамовані велетні з північних печер,це лагідні вухоящери,це чарівна мапа,а на ній - царівна-жаба,а на шиї у неї - то ліана banisteriopsis caapi,а це жива русалонька, настуся моя колишня,а он те - серце моє,василіск та земляні ковзуни, населення Вільних кімнат, з найвищої гори, з таємних плато, а найчорнішої безззодні. Це палац Йоакима Тофсла. Тут іще все оте, що ви давно втратили. Ви приїздите сюди, в Музей на острові Пек, але боїтеся,аяк; отож втікайте у свої стерильні пустелі, аа? От що це,мамо.
Улаф, доглядач маяка. І ще якесь тіло з ним. Йому вже час.
Та і справді, височенна рухома і абсолютно аморфна купа поступово прибрала обрисів старого Улафа, хоронителя Башти. Маяк і справді був колись баштою, та вже.
- Здрастуй, Георгі, - Улаф закотив верхню губу,і тут же вищирились жовтаві, як осінь,сокирки-лопатки зубів,кожен завбільшки у долоню.
- Привіт, Улаф,- дим розчинявся у вечірньому повітрі повільно, ніби неохоче, застигав у вигляді манірних фігур, зображав танцівниць, ан ні, швидше вершників у польоті над прірвою, - як Човен?
- Човен майже готовий. Завтра,- він живо припідняв зморщену шкірясту повіку на правому оці. Око вирячилось, чомусь повне благальності,- а над твоїм Садом завжди сідає сонце, Георгі, показує тобі все один і той самий рух.
- Знаю, знаю, Улаф. А хто оцей пан біля тебе?
- Скоро і твоя черга, не так довго будем в розлуці, теж ляжеш в Човен - і по течії туди, де воно сідає, а дружина твоя - берегом,- Улаф взяв у Георгія самокрутку, і, пожадливо затягнувшись, замовк. Потім випустив дим, який тут же обвив йому голову, ніби проковтнув її, тільки з хмари лише чутно вогке лопотіння, шепіт і шелест, рідкі аплодисменти повік,- так він бавився з ним, з найстарішим з Доглядачів. Раптом Улаф шумно втягнув дим, ніби надпотужним порохотягом всмоктав,і той безповоротно зник у шерстистій грушевидній утробі.
-Не хотів би псувати тобі останнього вечора на острові, а проте, Улафе, посвяти ж мене,-хто оцей панок під твоєю пахвою, аа? Ану ходи-но до мене, маленький.
- Не дурій, Георгі, ти ж-бо знаєш краще за всіх, хто... .
- Та ритуал є ритуал,- відповідає, розлігшись на столі,- і завтра тобі оголошувати, типу, "і залишаю маяк, коли виходить час на те, і я, Улаф Із Ейма, хоронитель Башти на острові Пек, і ось мій наступник, і ось мій учень, Йоаким Із Ейма, віднині хоронитель Башти..."
- Не жартуй з тим, Георгі, ти ж підеш слід за мною, бо тобі добре тут, доки світиш Саду, доки Сонце ще живиться димом твоїх папірос,- прудкий малюк із головою, схожою на великий золотавий патисон усе ховався в Улафа ва спиною, раз по разу скрикуючи, визирав злодійкувато у нього з-під пахви.
- Знаю, і я теж залишу, напевне, малого, благо він вчиться настільки швидко, що я не встигаю придумувати йому перешкод.
Георгій налив у чарки золотої, мов мед, і густої, мов мед, сяючої ароматної маси, і в ту ж мить засяяли тихо лампади над садом, і все таким же лагідним, жовтаво-ніжним, відчутним на дотик, тонким, ніби дружина, світлом, Воно лягло на листя, закохане, по-вечірньому вкрило прикрасою ясною плинні тендітні напівсплячі тіла... Йоаким закуняв, посиділи ще трохи під небом, під білою зіркою, випили, і прадавнє тепло розворушив трунок десь під шкірою, углибині їхніх тіл, погомоніли в прощання, і Улаф пішов, несучи Йоакама на руках, зник на стежці у тьмяному мороці, завтра відходити. Човен майже готовий, розлука до наступного разу, Улаф, доглядач Башти, Хоронитель острова і Ключ Маяка. А в тебе злипаютьоя очі, Георгій із Звольне, дружина чекає тебе на встеленому пелюстками ложе, доглядачу Саду, хоронителю Вирію, Дим побуде до ранку сам ?
назад
